Постанова № 38438365, 23.04.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний судП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2014 р. справа №820/4485/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Звягіні Я.І.,

за участі сторін:

представника позивача - Халабурдіна С.В.,

представників відповідача - Барканової Л.О., Вартанян Н.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Спільне Українсько-американське підприємство "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 04.03.2014 року №0000023901, №0000073901, №0000043901, №0000033901, №0000053901.

У обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач незаконно визначив податкові зобов'язання, застосувавши звичайні ціни внаслідок ототожнення оптового та роздрібного продажу, рівень цін, що відповідають ринковим, встановлено на підставі припущень, вказував, що відповідач неприпустимо співставив всі витрати на ремонт та утримання комплексу літнього відпочинку з доходами від здавання в оренду комплексу лише декільком контрагентам, витрати на придбання ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями мали зв'язок з господарською діяльністю, а тому правомірно віднесені до складу витрат, позивачем не допущено порушень при віднесенні до складу доходів умовно нарахованих процентів, господарські операції з ТОВ "ТАМ "Арді-Контур" мали реальний характер.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Відповідач надав до суду заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що доводи позивача є безпідставними, факти вчинених позивачем порушень встановлені відповідачем з повним дотриманням положень діючого законодавства, позивачем допущено заниження податкових зобов'язань, оскільки ціни при продажу оптом та в роздріб є однаковими, витрати на ремонт та утримання комплексу літнього відпочинку, понесені позивачем, хоча і будуть використовуватися роками, однак доходи від здавання в оренду частини комплексу ТОВ "Сучасний Модерн" та ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 за рік були меншими, а тому таке перевищення витрат незаконно включено позивачем до складу витрат.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримали правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просили суд у задоволенні позову відмовити. Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Спільне українсько-американське підприємство "Європоль" у формі ТОВ є юридичною особою, зареєстровано у встановленому законом порядку, є платником податків на загальній системі оподаткування (Т.2, а.с.11-28).

Спеціалізованою ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено планову документальну перевірку СУАП "Європоль" у формі ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 30.09.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 18 лютого 2014 року № 44/28-09-39-01/30751167 (далі по тексту - акт перевірки, Акт - Т.1. а.с.11-223).

04 березня 2014 року відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000023901 про збільшення суми грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 2136391,25 грн.; № 0000073901 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 222462 грн.; № 0000043901 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 26250 грн.; № 0000033901 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 690552,50 грн.; № 0000053901 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 437780,75 грн.(Т.2, а.с.1-10).

Перевіривши доводи сторін щодо законності визначення податкових зобов'язань по взаємовідносинам позивача з поставки товарів ТОВ "Сучасний Модерн", внаслідок застосування звичайних цін, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки (аркуші 6-14 акту перевірки) підставою для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ було застосування податковим органом звичайних цін.

Судом встановлено, що 07 серпня 2012 року загальними зборами учасників СУАП "Європоль" у формі ТОВ було прийнято рішення про припинення торговельної діяльності (Т.3, а.с.105).

У зв'язку з цим, а також закінченням строку дії договору оренди торгівельної зали, складів позивачем було прийнято рішення про реалізацію залишків товару (наказ №55/1 від 01.09.2012 року - Т.3, а.с. 104).

Так, за договором поставки № 164 від 01.09.2012 СУАП "Європоль" у формі ТОВ поставив на адресу ТОВ "Сучасний Модерн" продукти харчування, непродовольчі товари (Т.3, а.с. 106-109). Як свідчать приєднані до матеріалів справи видаткові накладні, всього на адресу ТОВ "Сучасний Модерн" передано товарів на загальну суму 13 699 643,10 грн. (Т.5, а.с. 46-250, Т. 6, а.с. 1-250, Т.7, а.с. 1-202).

Сторонами визнається, що весь товар в цілому та кожну одиницю товару було продано дорожче ціни придбання.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що витрати позивача з реалізації товару ТОВ "Сучасний Модерн", яке є пов'язаною особою, перевищили дохід від цієї операції, а тому відповідач застосував правила визначення звичайних цін, виходячи з яких донарахував податкові зобов'язання.

При цьому, як на правову підставу таких дій суб'єкт владних повноважень посилався на підпункт 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), за яким витрати, понесені у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним із таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу.

Так, відповідач в акті перевірки зазначив, що позивач на підставі договору поставки від 01.09.2012 року продав ТОВ "Сучасний Модерн", яке є пов'язаною особою, товар фактично із збитком у сумі 84260,65 грн.

У судовому засіданні представники відповідача не змогли пояснити, яким чином відповідач визначив вартість придбаного товару в розмірі 12644333, 26 грн. та реалізованого товару - 12560072,61 грн.

Представником позивача зазначено, що товар, який в подальшому реалізовано ТОВ "Сучасний Модерн", придбано за суму 13688352,44 грн., а продано за суму 13699643,1 грн., отже, розмір доходу, отриманого позивачем від здійснення продажу товару на адресу ТОВ "Сучасний Модерн", складає 11290,66 грн.

Відповідач, зазначаючи про перевищення витрат з поставки товарів ТОВ "Сучасний Модерн" над доходами від неї, відповідно до висновків акту перевірки, до складу таких витрат включає всі витрати позивача протягом вересня 2012 року на забезпечення всієї господарської діяльності (амортизація, послуги зв'язку, оренда, ЄСВ, оплата праці, витрати на придбання ліцензій, збір на розвиток виноградарства) СУАП "Європоль" у формі ТОВ.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що протягом вересня 2012 року позивач здійснював також діяльність з оптової торгівлі алкогольними виробами, здавання в оренду нерухомого майна, діяльність кафе, а тому витрати, понесені позивачем у вересні 2012 року також у зв'язку з цією діяльністю.

Крім того, до складу витрат, які на думку відповідача пов'язані з поставкою товару ТОВ "Сучасний Модерн", яка відбувалася 01, 02, 03, 06, 15, 17 та 30 вересня 2012 року є також витрати на оренду всіх приміщень протягом серпня 2012 року. При цьому, відповідач в повному обсязі визнає, що протягом серпня 2012 року позивачем здійснювалася торгівельна діяльність в супермаркеті, внаслідок чого і орендувалися торгівельні і складські приміщення.

Відповідач, вказуючи про фактичну збитковість такої поставки у розмірі 84260,65 грн. (аркуш 10 акту перевірки), робить висновок про заниження доходу та завищення витрат по операціях з пов'язаною особою ТОВ "Сучасний Модерн" на суму 1667501 грн.

Підставою для такого висновку відповідача слугувало застосування звичайних цін.

Так, відповідач, визначаючи податкове зобов'язання, виходив з того, що оскільки позивач продавав такі товари в роздріб фізичним особам у магазині, то він також був зобов'язаний їх продавати за такою ж ціною і оптом, в результаті чого застосував положення про звичайні ціни. Вказану правову позицію підтримали представники відповідача у судовому засіданні.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що в даному випадку звичайною ціною реалізації товарів на адресу ТОВ "Сучасний Модерн" є ціна, за якою дані товари реалізовувались підприємством в торгівельній мережі, тобто, роздрібні ціни торгівельної мережі з урахуванням націнки є ринковими, справедливими, прилюдно оголошеними, а, отже, звичайними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з підпунктом 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), за яким витрати, понесені у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним із таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу.

Таким чином, при визначенні витрат, пов'язаних із продажем товарів, виконанням poбiт та наданням послуг пов'язаним особам, необхідно враховувати вci витрати, понесені платником податку на формування собівартості об'єктів поставки, та інші пов'язані з цим витрати в повному обсязі. Ці витрати у сукупності не можуть перевищувати доходи; отримані від пов'язаної особи як компенсація вартості відповідних товарів, poбіт та послуг.

Отже, Податковий кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виключав можливість врахування в податковому обліку збитків, які утворюються в операціях iз пов'язаними особами.

Сторонами у судовому засіданні не заперечувалось, що до моменту прийняття рішення про припинення торговельної діяльності, СУАП «Європоль» у формі ТОВ велися витрати в цілому на здійснення господарської діяльності (зберігання товару, оплата праці, функціонування систем вентиляції та кондиціювання, сплата оренди тощо), які забезпечували роботу супермаркету в цілому. У свою чергу, ті товари, які були продані ТОВ «Сучасний Модерн» (залишки) окремо б не реалізовувалися, а, отже, не зберігалися.

Підпункт 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України забороняє включати розмір перевищення витрат, понесених у зв'язку з продажем товарів із таким платником податку особам, від суми доходу, отриманого від такого продажу.

Прикінцевими положеннями Податкового кодексу України визначено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Таким чином, до відносин застосовуються положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п.п. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.п. 1.20.2. п. 1.20. ст. 1 Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Аналіз правил визначення звичайної ціни, встановлених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дає підстави для висновку про те, що обґрунтування рівня звичайних цін вимагає врахування не тільки цін на однорідні та ідентичні товари у відповідний період, але й особливостей умов поставки, рівня рентабельності відповідної категорії товару, його якості, терміну придатності та інших факторів, які впливають на процес ціноутворення.

Суд вважає, що відповідач при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів пп. 1.20.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін.

Так, з акту перевірки вбачається та зазначено представниками відповідача у судовому засіданні, що податковою інспекцією не враховувалися рівень цін на однорідні та ідентичні товари у відповідний період, особливості умов поставки у роздріб та оптом, рівень рентабельності відповідної категорії товару, його якості, термін придатності, а також будь-які інші фактори.

Крім того, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами виключно у співставних умовах.

Суд зазначає, що, виходячи із аналізу норм законодавства, оптовий продаж та роздрібний не є співставними умовами, проте відповідач зробив помилковий висновок про застосування звичайних цін.

Висновок податкового органу у спірних правовідносинах про заниження відповідачем оподатковуваного доходу ґрунтується на порівнянні цін оптового продажу позивачем товарів товариству з обмеженою відповідальністю «Сучасний Модерн» з цінами продажу тих самих товарів у роздріб у торговельній мережі позивача.

Податковий орган на звернув увагу на такі фактори ціноутворення, як умови продажу та обсяги поставленого товару, рівень рентабельності, термін придатності відповідних товарів та інші критерії, наведені у підпункті 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для співставлення цін продажу.

Відповідачем не подано належного обґрунтування і на підтвердження того, що звичайною ціною у даному разі є саме роздрібна ціна товарів.

Суд зазначає, що ціна у роздріб включає в себе цілу низку витрат (орендна плата за приміщення торгового залу, складів, сплата за електроенергію, заробітна плата продавцям, консультантам, касирам, охоронцям, менеджерам, адміністрації, забезпечення роботи та оплата систем відео спостереження, охолодження, протипожежної безпеки), а тому економічно обґрунтованим є те, що оптова ціна нижча за роздрібну.

Помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України є висновок податкового органу, що роздрібні ціни з торгівельною націнкою є ринковими та справедливими для умов продажу оптом. Позивачем надано пояснення, що у випадку придбання товару оптом за роздрібною ціною покупець такого товару здійснить власну торгівельну націнку, та пропонуватиме його для продажу вже з подвійною роздрібною торгівельною націнкою. Суд звертає увагу, що суб'єкт владних повноважень ані в акті перевірки, ані в запереченнях проти позову не навів будь-яких мотивів в обґрунтування того, що ціна продажу з подвійною роздрібною торгівельною націнкою є, як ним зазначено, ринковою, справедливою.

При цьому, як встановлено судом, суб'єктом владних повноважень взагалі не проведено будь-якого аналізу цін на ідентичні та однорідні товари у цей період, умов поставки, асортимент товару (зокрема про наявність товарів соціального призначення з регульованими цінами), наявність фактичних можливостей здійснювати торгівлю та економічних передумов продажу товару оптом за роздрібною ціною.

З огляду на викладене, суд вважає припущенням твердження відповідача про ринковий та справедливий характер цін з роздрібною торгівельною націнкою для оптового продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-1 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Верховним судом України в постанові від 07 листопада 2011 року висловлено правову позицію за якою з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Представниками відповідача у судовому засіданні зазначено, що відповідач не використовував інформацію, надану уповноваженим державним органом.

Суд звертає увагу на ту обставину, що представники відповідача не змогли пояснити, яким чином суб'єкт владних повноважень встановив ціни на цінниках, які знаходилися у торгівельних приміщеннях п'ятнадцять місяців тому, а також те, яку саме ціну з цінників (для осіб, що мають дисконтну картку або ні) було використано відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що поставка товару СУАП "Європоль" у формі ТОВ на адресу пов'язаної особи ТОВ "Сучасний Модерн" за договором поставки № 164 від 01.09.2012 мала дохідний характер, що спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки.

Таким чином, суд вважає донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток по відносинам поставки з ТОВ «Сучасний Модерн» незаконним, а тому податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку правомірності висновку відповідача про завищення витрат на суму 3177951 грн. на ремонт та утримання комплексу відпочинку, розташованому в Харківській області, Зміївському районі, с. Гайдари, вул. Піонерській та відповідному визначенню податкових зобов'язань з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач є власником комплексу відпочинку, який розташовано за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Гайдари, вул. Піонерська, загальною площею 5 508,30 кв. м, про що свідчить свідоцтво про право власності від 13.08.2012 року (т.7, а.с. 203).

Частину приміщень цього комплексу відпочинку загальною площею 2 783 кв. м було передано в тимчасове оплатне користування (оренду) іншим особам.

Так, частина нежитлових приміщень комплексу відпочинку була передана в оренду ТОВ «Сучасний Модерн» на підставі договору № 15 від 01.10.2012 року, договору № 2 від 19.04.2013 року, договору № 6 від 01.06.2013 року, орендна плата за користування одним квадратним метром склала 330 гривень за місяць (Т. 2, а.с.149-160,173-183).

Також інша частина нежитлових приміщень комплексу відпочинку була передана в оренду ФОП ОСОБА_4 на підставі договору № 13 від 01.10.2012 року, орендна плата за користування одним квадратним метром склала 330 гривень за місяць (т.2, а.с. 201-214); в оренду ФОП ОСОБА_5 за договором № 3 від 01.06.2013 року, № 4 від 01.06.2013, № 13 від 15.08.2012 року, орендна плата склала від 17,11 грн. до 60 грн. (Т.2, а.с.227-245, Т. 3, а.с.1-14).

Відповідачем в акті перевірки зазначено (арк. 28-41), що в розмір орендної плати не враховано вартість проведеного ремонту та реконструкцій, внаслідок чого витрати на утримання комплексу літнього відпочинку, який розташований: Харківська обл., Зміївський р-н, с/рада Задонецька, с. Гайдари перевищили доходи від орендної плати.

Податковий орган вказує, що СУАП «Європоль» у формі ТОВ сформовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на утримання комплексу відпочинку на загальну суму 5275378,94 грн., найістотнішими з яких, вказує відповідач, були витрати на реконструкцію та ремонт.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено низку договорів підряду з приводу виконання робіт в комплексі літнього відпочинку в с. Гайдари Зміївського району Харківської області:

1) договір підряду № У-149-12 від 27.09.2012 року, укладений з ТОВ «Спецбудмонтаж-Україна» про виконання ремонтних і будівельно-монтажних робіт;

2) договір підряду №У-67-13 від 11.03.2013 року, укладений з ТОВ «Спецбудмонтаж-Україна» про виконання ремонтних і будівельно-монтажних робіт (перекладка зовнішніх мереж каналізації);

3) договір підряду №04/02/13 від 04.02.2013 року, укладений з ТОВ ВКП «Стройсервіс» про виконання ремонтних робіт (демонтаж та улаштування покрівлі, утеплення і гідроізоляція фундаментів);

4) договір підряду №2007/3 від 23.07.2013 року, укладений з ПП «Екіпаж» про виконання робіт з виготовлення та проведення необхідного демонтажу, монтажу алюмінієвих конструкцій.

З огляду на викладене, відповідач дійшов до висновку про те, що витрати у розмірі 575378,94 грн. всі понесені у зв'язку з передачею менше половини площ комплексу відпочинку в оренду ТОВ «Сучасний Модерн», ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, від чого позивач отримав доходи за період з 01.07.2012 року по 30.09.2013 року у розмірі 2071649,82 грн., а тому витрати перевищили доходи від такої операції.

Суд зазначає, що витрати позивача на утримання комплексу відпочинку складаються з витрат на ремонтні і будівельно-монтажні роботи, серед яких влаштування підлоги та покрівлі, тротуарів, сантехнічні роботи, телефонізація, монтаж вікон, що представниками сторін не заперечувалось та вбачається з матеріалів справи.

Суд погоджується з твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем, про те, що результати таких робіт будуть використовуватися значний, на перед невизначений час, а витрати на ці роботи спрямовані на отримання доходу на довгострокову перспективу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм законодавства.

У відповідності до абз. «г» п.п. 138.8.5. п. 138.8. ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Згідно з п. 144.1. ст. 144 ПК України амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

На підставі викладеного, підстави вважати, що витрати на реконструкцію та ремонт всього комплексу відпочинку були понесені позивачем у зв'язку з передачею певних приміщень комплексу в оренду з 01.07.2012 по 30.09.2013 (період, що перевірявся податковим органом) відсутні, а тому витрати на проведення ремонту та реконструкції Комплексу відпочинку були правомірно включені позивачем до числа витрат.

Суд зазначає, що жодних обґрунтувань, доказів правомірності визначення доходів від здавання в оренду приміщень комплексу відпочинку площею 2 783 кв. м за період з 01.07.2012 року по 30.09.2013 року суб'єктом владних повноважень не надано.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано відповідного правового обґрунтування та будь-яких доказів правомірності визначення відповідачем витрат виходячи з площі комплексу відпочинку в цілому, а лише розміру доходу виключно від оренди його частини; будь-якого нормативного обґрунтування того, що витрати на реконструкцію та ремонт комплексу відпочинку мали бути повністю покриті доходами від здавання в оренду близько половини площі за час з 01.07.2012 року по 30.09.2013 року.

Враховуючи, що процесуальним законом тягар доказування правомірності своїх рішень покладено на суб'єкта владних повноважень, а також встановлену судом неправомірність висновків податкового органу, суд приходить до висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині щодо висновків відповідача про завищення позивачем суми витрат на загальну суму 3177951 грн. по вказаним вище господарським операціям.

Відповідачем в акті перевірки (арк. 65-69) зазначено, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «ТАМ «Арді-Контур», оскільки податковий орган не зміг провести зустрічну звірку, а відсутність за місцезнаходженням контрагента повністю виключає можливість проведення реальної господарської операції.

Оцінюючи спірні правововідносини щодо визначення податкових зобов'язань по взаємовідносинам з контрагентом позивача, ТОВ «ТАМ «Арді-Контур», суд зазначає наступне.

Між позивачем, як замовником, та ТОВ «Творча архітектурна майстерня «АРДІ-КОНТУР» в якості виконавця, було укладено наступні договори на виконання проектних робіт:

1) договір № 1085/12 від 07 вересня 2012 року, предметом якого було виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій незавершеної будівництвом нежитлової будівлі по пров. Соціалістичному, 2 в м. Харкові;

2) договір № 752/11 від 08 серпня 2011 року, предметом якого був авторський нагляд за реконструкцією комплексу відпочинку, спорту та розваг по вул. Піонерській в с. Гайдари на території Задонецької сільської ради;

3) договір № 710/11 від 26 липня 2011 року, предметом якого було виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій вбудовано-прибудованих приміщень торгівельно-побутового та офісного призначення по пр. Л. Свободи, кут пр. Перемоги в м. Харкові та можливості завершення їх будівництва (Т. 2, а.с.64, 66, 68-69).

За всіма цими договорами роботи були виконані у повному обсязі, про що свідчать акт прийому-передачі проектно-вишукувальних робіт № 1 від 25 грудня 2012 року до договору № 1085/12, акт № 1 від 25 грудня 2012 року до договору № 752/11, акт № 1 від 25 грудня 2012 року до договору № 710/11 (Т.2, а.с. 63, 65, 67).

Як результат виконаних робіт позивачеві передані технічний висновок про стан будівельних конструкцій незавершеної будівництвом нежитлової будівлі по пров. Соціалістичному, 2 в м. Харкові та технічний висновок про стан будівельних конструкцій вбудовано-прибудованих приміщень торгівельно-побутового та офісного призначення по пр. Л. Свободи, кут пр. Перемоги в м. Харкові (Т.2, а.с 107-137).

За договором № 752/11 від 08 серпня 2011 року здійснено авторський нагляд за реконструкцією комплексу відпочинку, спорту та розваг по вул. Піонерській в с. Гайдари на території Задонецької сільської ради, про що свідчать акти освідування прихованих робіт, акти огляду котловану під фундаменти (Т.2, а.с.70-106) .

Позивач оплатив отримані від ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» роботи, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів, що не заперечувалось сторонами.

Належність на правильність складання первинних документів по взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» відповідачем не оспорюється.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів отримано акт від 11.02.2014 Богодухівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області «Про неможливість проведення зустрічної звірки» ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР», оскільки станом на 21.02.2013 ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Як вбачається з матеріалів справи, договори між позивачем та ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» були укладені 07 вересня 2012 року, 08 серпня 2011 року та 26 липня 2011 року акти прийому-передачі робіт було підписано 25 грудня 2012 року. Яким чином внесення 21 лютого 2013 року запису про відсутність за місцезнаходженням ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» вплинуло на проведення господарських операцій, які повністю були завершені ще 25 грудня 2012 року, відповідачем не зазначено.

Суд звертає увагу, що відповідач в акті перевірки вказує, що ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» мало ліцензію серії АВ № 490387 на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, термін дії з 01.12.2009 року до 01.12.2012 року, копія якої наявна в матеріалах справи (Т.2, а.с. 138-143).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Наявність ліцензії, за відсутності належних доказів порушення ліцензійних умов, свідчить про відповідність контрагента позивача ліцензійним умовам та здатність провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із пунктом 11 частини першої статті 9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає будівельна діяльність, а діяльність зі складання технічних висновків не підлягає обов'язковому ліцензуванню.

Суд також звертає увагу на те, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки відповідачем не наведено доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам правовідносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 16 ПК України передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим. Отже, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Матеріалами справи підтверджено, що формування позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань платника ПДВ здійснено у відповідності до вимог ст. ст. 187, 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ «ТАМ «Арді-Контур» проведено реальні господарські операції, які є об'єктами оподаткування ПДВ та податком на прибуток.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання визначення витрат, склад витрат та порядок їх визнання визначено ст.ст.138-148 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше,: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Можливі порушення законодавства, допущені суб'єктом господарювання, що мав відносини з контрагентом позивача, викликає негативні наслідки саме для цієї особи та не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит або формування витрат.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що донарахування податкових зобов'язань позивачеві по операціях з ТОВ «ТАМ «АРДІ-КОНТУР» є таким, що не відповідає приписам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Щодо правомірності визначення відповідачем податкових зобов'язань позивача за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2136391,25 грн., суд зазначає наступне.

Абз. 9 п. 57.1. ст. 57 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким чином, платник податку який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює.

Відповідно до викладених в акті перевірки обставин, відповідачем зазначено, що позивач подав до ДПІ податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2013 року, з урахуванням уточнюючої декларації від 15.05.2013, в якій було задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 222462 грн., у зв'язку з чим позивач не здійснював платежів з авансових внесків, починаючи з квітня 2013 року. Копія вказаної декларації наявна в матеріалах справи (т.2, а.с. 37-61).

Відповідачем зазначено, що оскільки актом перевірки встановлені порушення, то позивач неправомірно задекларував від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у сумі 222462 грн. і, як наслідок, незаконно не сплачував авансові внески з податку на прибуток.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 4 ст. 57.1. ПК України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Абз. 9 п. 57.1. ст. 57 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 54.1. ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 56.15. ст. 56 ПК України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Отже, податкове зобов'язання (в тому числі про зменшення від'ємного значення з податку на прибуток) вважається узгодженим після закінчення строку на оскарження податкового повідомлення-рішення, якщо воно не оскаржене, а у випадку оскарження - після закінчення такого оскарження.

Оскільки позивачем за 1 квартал 2013 року задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 222462 грн., узгоджена сума донарахування податкових зобов'язань відсутня, то податкове повідомлення-рішення № 000023901 є незаконним.

Суд зазначає, що визначення податкових зобов'язань з авансових внесків, після спливу часу для їх здійснення, суперечить вимогам Податкового кодексу України, які не можуть стягуватися вже після декларування та сплати позивачем податку на прибуток у загальному порядку на підставі поданих податкових декларацій.

Як встановлено судом, позивач визначав, декларував та сплачував податкові зобов'язання з податку на прибуток у 2013 році в загальному порядку, без сплати авансових внесків.

З огляду на викладене, цілком незаконним є визначення податкових зобов'язань з авансових внесків за періоди, в які позивач декларував та сплачував податок на прибуток на загальних підставах.

Суд звертає увагу, що підставою для висновку про заниження податкових зобов'язань з авансових внесків з податку на прибуток слугував висновок відповідача про встановлення порушень податкового законодавства: пп. 135.5.4, пп. 135.5.5 п. 135.5, п. 135.1 ст. 135, абз. «ж» пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, пп. 153.2.1 п. 153.2, абз. 2 пп. 153.2.6, п. 153.2 ст. 153 ПК України.

Однак, оскільки вище судом встановлено помилковість вказаного висновку суб'єкта владних повноважень, а податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню, то податкове повідомлення-рішення № 000023901 також підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що викладені позивачем в позовній заяві та поясненнях, поданих 22 квітня 2014 року доводи щодо неправомірності висновків відповідача про неправомірне віднесення плати на придбання ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями у сумі 333 333,33 грн. до складу витрат, а також неправомірного невіднесення сум доходів по умовно нарахованим процентам на суму поворотної фінансової допомоги судом не оцінюються, оскільки податкові зобов'язання з цих питань в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях не визначені.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. За приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 04.03.2014 року №0000023901, №0000073901, №0000043901, №0000033901, №0000053901 - скасуванню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 04.03.2014 року №0000023901, №0000073901, №0000043901, №0000033901, №0000053901.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р: 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код: 37999628, МФО: 851011, банк: ГУДКСУ у Харківській області) на користь Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 18, код ЄДРПОУ 30751167) судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 28 квітня 2014 року.

Суддя Котеньов О.Г.