Рішення № 38437243, 24.04.2014, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/2126/13-ц

2/264/10/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2014 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Матвєєвої Ю. О., при секретарі Кадимовій А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Управління Держземагентства в м.Маріуполі Донецької області про визнання рішення Маріупольської міської ради та державного акту на земельну ділянку недійсним, усунення перешкод в користуванні майном та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2013 року в Іллічівський районний суд м.Маріуполя Донецької області звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Управління Держземагентства в м.Маріуполі Донецької області про визнання рішення Маріупольської міської ради та державного акту на земельну ділянку недійсним, усунення перешкод в користуванні майном. Просили визнати недійсним рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4563 про передачу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1412300000:03:013:0557) площею 0,0947 га, виданий ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, управлінням земельних ресурсів 26 серпня 2009 року на підставі рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4563, а також просять зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 знести металеві ворота з боку заїзду загального користування.

В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на будівлю №770 від 01.09.1989р. належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01.01.2013р. належить на праві власності 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

В лютому 2013р. відповідачі за первісним позовом без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановили замок на ворота, які розташовані на загальному заїзді, якій веде до їх житлових будинків. На вимоги прибрати замок та звільнити доступ до загального проїзду ОСОБА_5 відповіли відмовою, посилаючись на наявність у них права власності на відведену земельну ділянку, що підтверджується державним актом.

Позивачі вказують, що частина ділянки, яку приватизували Відповідачі, є тупиковим проїздом загального користування, через якій вони останні 40 років потрапляють до своїх домоволодінь та згідно положень ст.83 Земельного кодексу України не може бути передана у приватну власність.

Зазначають про порушення положень статті 56 Закону України «Про землеустрій» та статті 198 Земельного кодексу України під час складання технічної документації із землеустрою і відсутність погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, які на час приватизації земельної ділянки були обов'язковими діями для складання кадастрової зйомки. Посилаються на рішення виконкому Іллічівської райради депутатів від 11.09.1974р. №17, за яким спірна земельна ділянка позначена як заїзд загального користування шириною 4,5 метрів. На сьогодні після приватизації ширина проїзду в розмірі 1,5 метри не відповідає існуючим вимогам ДБН, згідно яких ширина проїзду має бути не менше 3,5 метрів. Згідно ст. 103, 107 Земельного кодексу України підставою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості визначення дійсних меж, їх відновлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Вказують, що рішенням народного суду Іллічівського району м.Жданова від 21.06.1962р. за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, яким розширено дорогу до 3 метрів, було по своїй суті визначено порядок користування земельними ділянками, який під час приватизації не був врахований.

Також відзначають, що рішенням виконкому №9 Іллічівської райради від 12.05.1965р. за ОСОБА_7 залишено земельну ділянку по АДРЕСА_1. Про таку ж саму площу - 841 м2 зазначено і в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 18.12.1990р. Але в 2008 році незаконно було приватизовано земельну ділянку більшою площею в розмірі 947 м2.

В судовому засіданні позивачі та їх представники підтримали заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позові та письмових поясненнях.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали, звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення моральної шкоди. Просили зобов'язати відповідачів за зустрічним позовом відновити тверді межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 з відновленням межових знаків відповідно до даних кадастрової зйомки, які є в матеріалах технічної документації на земельну ділянку, на підставі якої позивачам за зустрічним позовом був виданий державний акт; зобов'язати ОСОБА_2 знести зведену огорожу, яка порушує межу їх земельної ділянки; з метою попередження подальших порушень права власності на земельну ділянку позивачів, зобов'язати ОСОБА_2 відновити огорожу по межі довжиною 57,64м., яка розділяє території земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_2, без здійснення виходу з території земельної ділянки ОСОБА_2 на територію земельної ділянки ОСОБА_5.

В обґрунтування свого зустрічного позову та одночасно заперечень на первісний позов зазначили, що вони є спільними власниками домоволодіння по АДРЕСА_1, яке належить їм на праві спільної часткової власності.

ОСОБА_3 належить 49/100 частини домоволодіння на підставі свідоцтва на спадщину від 18.12.1990р.

ОСОБА_4 належить 51/200 частини домоволодіння на підставі свідоцтва на спадщину від 28.05.1996р.

ОСОБА_5 належить 51/200 частини домоволодіння на підставі договору дарування від 21.04.2008р.

В 1965 році на підставі рішення Виконкому райради №9 від 12.05.1965р. їх сім'ї була виділена земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1.

В 1962 році було винесено рішення Іллічіського районного суду м.Маріуполь, яким було дозволено розширити дорогу до 3 метрів, яка веде від домоволодіння ОСОБА_10 та ОСОБА_11

З моменту отримання земельної ділянки вони постійно сплачували земельний податок з площі 950 м2.

26.08.2009р. вони отримали державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0947 га.

На сьогодні ОСОБА_1, ОСОБА_2 чинять перепони в користуванні ділянкою, ламають огорожу, ворота, замки, оскорбляють, чим завдають моральну шкоду. Посилаючись на положення ч.1 ст.116, ст.126, 152 Земельного кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України просять захистити їх право власності на земельну ділянку.

Також зазначають, що спірний проїзд ніколи не був територією загального користування, а завжди знаходився в межах земельної ділянки ОСОБА_11. Рішенням народного суду Іллічівського району м.Жданова від 21.06.1962р. був задоволений позов ОСОБА_10 і ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про розширення проїзду до 3 метрів за рахунок зменшення двору ОСОБА_8. При цьому зовнішні межі земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 не порушувались. Після виділення в 1965р. домоволодіння ОСОБА_11 та ОСОБА_8 в окреме під АДРЕСА_1. Приватизація земельної ділянки відбулась в законний спосіб на підставі розробки технічної документації із складанням кадастрового плану та кадастрової зйомки. Вказують на відсутність приписів щодо обов'язкового складання акту погодження меж суміжних землекористувачів, посилаючись на п. 1.16 Інструкції №43 від 04.05.1999р.

Під час кадастрової зйомки всі суміжні межі були погоджені, про що свідчить складений кадастровий план із нанесенням границь та описом суміжних власників.

Спору щодо спільної межи між земельним ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_11 у сторін не має, а проїзд межує із землями Маріупольської міської ради. Фактичне користування ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказаним проїздом не є підставою для виникнення у них законного права користування цією територією, тим більше не є підставою для припинення права власності на приватизовану відповідачами земельну ділянку.

Посилаючись на ст. 41 Конституції України та ст.ст. 140, 143, 153 Земельного кодексу України вказують на відсутність законних підстав для припинення їх права власності на земельну ділянку, яка ними приватизована.

В судовому засіданні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник підтримали заявлені зустрічні позовні вимоги та заперечення на первісний позов на підставах, викладених в позові та письмових поясненнях.

Співвідповідач Маріупольська міська рада та її представник позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнали, надали письмові заперечення. Зазначили, що процедура приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 відбулась відповідно до вимог закону на підставі розробленої технічної документації та правовстановлюючих документів. Мотивованих підстав для відмови в приватизації заявленої земельної ділянки у Маріупольської міської ради не було. Технічна документація на земельну ділянку разом із актом погодження меж суміжним землевласниками була виконана землевпорядною організацією, яка мала відповідну ліцензію. Маріупольська міська рада не має право втручатися в господарську діяльність суб'єкта господарювання.

Співвідповідач Управління Держземагентства в м.Маріуполі Донецької області та їх представник позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнали, зазначивши, що процедура приватизації земельної ділянки відбулась у порядку встановленому діючим законодавством.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 слід відмовити з наступних підстав.

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на будівлю №770 від 01.09.1989р. належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_2. (т.1,а.с.9)

ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частини будинку від 01.01.2013р., зареєстрованого в реєстрі за №226, належить на праві власності 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1.(т.1 а.с. 10)

Відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 належить на праві власності 49/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18.12.1990р. і реєстраційного посвідчення БТІ №20739. (т.1, а.с.182 )

ОСОБА_4 належить на праві власності 51/200 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.05.1996р. і реєстраційного посвідчення БТІ №20739 від 10.06.1996р.(т.1,а.с.179-180)

ОСОБА_5 належить на праві власної 51/200 частки домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 21.04.2008р. та витягу МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.04.2008р. №18629095. (т.1, а.с. 106-109)

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4563 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0947 га по АДРЕСА_1. (т.1,а.с. 11)

Фактично спір склався між власниками трьох окремих домоволодінь за трьома різними адресами по провулку Садковому: АДРЕСА_1 - ОСОБА_2; АДРЕСА_1 - ОСОБА_5; та АДРЕСА_2- ОСОБА_1

Приводом для спору стала частина земельної ділянки, яка ввійшла до складу приватизованих ОСОБА_5 земель на підставі вказаного державного акту та тривалий час до виникнення спору в суді була проїздом для власників вказаних трьох домоволодінь.

Встановлюючи обставини справи та правовідносини, які склалися між сторонами, суд надає оцінку доказам та виходить з наступних положень законодавства.

Згідно із ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом.

Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Підстави та порядок набуття права на землю закріплено главою 19 чинного Земельного кодексу України.

Частиною 3 статті 116 ЗК України встановлено можливість набуття права власності на земельні ділянки із земель комунальної власності громадянами шляхом безоплатної передачі земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно ч.4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

Згідно виписки із протоколу №16 засідання виконкому Іллічівської райради від 10.09.1958р. у зв'язку із поданою письмовою заявою гр.ОСОБА_8 про вилучення у нього земельної ділянки по АДРЕСА_1 дозволено ОСОБА_7 будівництво будинку по пр.Садковому АДРЕСА_1 на ділянці загального користування, площею 2495 м2.(т.1,а.с.98)

Рішенням народного суду Іллічівського району міста Жданова від 21.06.1962 року за спільним позовом ОСОБА_10, ОСОБА_7 к ОСОБА_8 про зміну меж земельної ділянки були задоволені позовні вимоги позивачів та вирішено розширити дорогу, яка веде від домоволодіння АДРЕСА_1 (нині це АДРЕСА_1), яке належить ОСОБА_10 та ОСОБА_7, до трьох метрів шляхом переносу огорожі в бік домоволодіння ОСОБА_8 (нині це АДРЕСА_1). (т.1,а.с.90-91)

Аналізуючи вказане рішення суду від 21.06.1962 року, обставини тієї справи та його результат, суд приходить до висновку, що відбулось розширення загального проїзду к домоволодінню і земельної ділянки позивачів, але не розширення чи закріплення на праві користування більшого розміру земельної ділянки за позивачами. Тому суд не погоджується з доводами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виключну належність їм вказаної частини дороги завширшки три метри.

Також рішенням Виконкому Іллічівської райради №9 від 12.05.1965р. спільну земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 2018 м2 розділено на дві самостійні ділянки з присвоєнням окремих міліцейських номерів.(а.с.89)

За вказаним рішенням за гр.ОСОБА_8 закріплено земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 1177 м2, а за гр.ОСОБА_7 залишено земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 841 м2 та присвоєно домоволодінню міліцейський номер АДРЕСА_1

Така ж сама площа земельної ділянки - 841 м2 по АДРЕСА_1 зазначена і в свідоцтві про право на спадщину від 18.12.1990р., видане на ОСОБА_3.(т.1, а.с. 104-105)

Листом від 18.05.2008р. Вих.№2903 Маріупольське БТІ також повідомило про те, що за ОСОБА_7 залишилась земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 841 м2.(т.1,а.с. 88)

За таких обставин збільшення площі земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_7, під час складання технічної документації та прийняття рішення про приватизацію земельної ділянки в розмірі 947 м2, в тому числі разом із проїздом шириною 3 метри, відбулось без достатніх на то правових підстав і правовстановлюючих документів на земельну ділянку та є порушенням порядку проведення приватизації, так як у випадку збільшення площі мав би складатися проект відведення земельної ділянки, а не технічна документація.

Крім того, згідно виписки протоколу засідання Виконкому Іллічівської райради від 11.09.1974р. ОСОБА_1 було відведено земельну ділянку для будівництва житлового будинку по провулку Садковому АДРЕСА_2 площею 600 м2, а у гр.ОСОБА_14 земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 720 м2 вилучено, із яких 120 м2 для проїзду.(т.1, а.с. 80)

На підставі вказаного рішення від 24.10.1974р. був укладений договір про надання ОСОБА_1 в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку та гаражу (т.1, а.с. 76-79). Також в пункті 2 цього договору від 24.10.1974р. зазначено про влаштування заїзду загального користування. Згідно плану присадибної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_2, підписаного головним архітектором міста та керівником індивідуальної забудови, станом на 01.10.1974 року ширина заїзду загального користування становить 4,50 метри (т.1, а.с.81-82). Про те, що спірний під'їзд був загальним під'їздом до обох домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 свідчить викопіювання із генплану міста (т.1,а.с. 85)

Також із наданих до матеріалів справи фотознімків вказаного проїзду вбачається, що він не був розділений на два окремих заїзди між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, а був для них заїздом спільного користування, який за своїм розміром дозволяв забезпечити проїзд автомобіля до гаражу ОСОБА_1 та в тому числі для забезпечення проїзду машини пожежної безпеки. (т.1,а.с.127-132)

Крім того, згідно відповіді головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 11.11.2013р. №0601-18/2903-01 передання у власність та розподіл вказаного проїзду загального користування між суміжними землевласниками (землекористувачами) має відбуватись із дотриманням вимог п.3.22 ДБН 360-22** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень.» в районах садибної забудови до житлових і громадських будинків слід передбачати проїзди шириною 3,5 метри, придатні для проїзду пожежних машин. (т. 2, а.с. 54)

Із наданих фотознімків та пояснень ОСОБА_1 вбачається, що на його відрізці проїзду розташовані бетонні стовпи ліній електропередач.

При передачі у власність та приватизації спірної частини земельної ділянки виконання наведених вище приписів ДБН забезпечено не було, в результаті чого ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості автомобільного виїзду із гаража. Тому оцінюючи в своїй сукупності наведені вище письмові докази можна дійти висновку, що частина земельної ділянки, яка була приватизована ОСОБА_7, за своїм функціональним призначенням та правовим визначенням була проїздом (дорогою), яка забезпечувала загальний доступ до земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_7, які розташовувались в глибині провулку Садковому. Відтак згідно вимог ч.4 ст. 83 ЗК України вказана частина ділянки не могла передаватись у приватну власність та бути приватизована ОСОБА_7.

Також вказаний проїзд слугував спільним виходом і для позивачки ОСОБА_2, якій належить 53/100 домоволодіння по АДРЕСА_1, та вихід із будинку здійснювався саме на спірний проїзд. Про існування вказаного виходу на спірний проїзд у позивачки ОСОБА_2 свідчить рішення народного суду Іллічівського району від 18.12.1975р., яким було розірвано шлюб та розділено спільне майно.(т. 1 а.с. 123-126). Так за вказаним рішенням за попередньою власницею частини домоволодіння було залишено в користуванні земельна ділянка розміром 612 м2, яка прилягає до її частини домоволодіння із виходом в провулок, а в користуванні іншого співвласника залишено частину земельної ділянки із домоволодінням із виходом на провулок Садковий. Відтак приватизацією спірного проїзду порушується права ОСОБА_2 на користування проїздом та забезпечення можливості виходу через нього.

Порядок приватизації земельних ділянок закріплений в ст.118 ЗК України згідно ч.2 якої рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Статтею 56 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що до складу технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включається матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки.

Статтею 198 ЗК України передбачено, що кадастрова зйомка включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Крім того, відповідне погодження здійснюється спеціально уповноваженими організаціями, які мають право складати технічну документацію із землеустрою.

Відповідне погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача повинно бути прийнято і враховано землевпорядною організацією та органами місцевого самоврядування при підготовці технічної документації із землеустрою щодо складання документу, який посвідчує право на земельну ділянку, та при розгляді питання щодо надання спірної земельної ділянки у власність.

Згідно наданої технічної документації із землеустрою, яка складалась землевпорядної організацією ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов'я», мається акт погодження меж ділянки із спільними землекористувачами.(т. 2, а.с. 22). Однак наданий акт свідчить, що ОСОБА_1, як єдиний законний користувач земельної ділянки по АДРЕСА_2, вказаного акту не підписував та вказані межі не погоджував. Також відсутнє в цьому акті погодження меж ділянки із попереднім на той час співвласником 53\100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_15, яка пізніше 21.01.2013р. продала свою частку позивачці ОСОБА_2

За таких обставин рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. про передачу у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0947 га прийнято в порушення вимог частини другої статті 198 Земельного кодексу України, якою встановлено, що комплекс робіт, що здійснюються для встановлення меж земельних ділянок, повинні узгоджуватися з власниками суміжних ділянок, що є підставою для визнання такого рішення недійсним.

До подібного правового висновку дійшов і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21.07.2010р. по справі № К-15077/10, яка була предметом перегляду Верховним судом України від 21.11.2011справа № 21-2а11 (у задоволені заяви про перегляд було відмовлено).

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи наведені вище обставини та положення чинного законодавства права Позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як законних володільців та користувачів суміжних земельних ділянок, підлягають судовому захисту шляхом визнання недійсним рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4563 про передачу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_1 та державного акту про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1412300000:03:013:0557) площею 0,0947 га, виданий ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, управлінням земельних ресурсів 26 серпня 2009 року на підставі рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4563.

В письмових поясненнях відповідачі ОСОБА_5 в обґрунтування своїх зустрічних вимог зазначають про порушення твердих меж їх земельної ділянки та захват ОСОБА_2 частини їх території під час зведення огорожі. В зустрічному позові просили відновити тверді межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 з відновленням межових знаків відповідно до даних кадастрової зйомки, які є в матеріалах технічної документації на земельну ділянку, на підставі якої позивачам за зустрічним позовом був виданий державний акт; зобов'язати ОСОБА_2 знести зведену огорожу, яка порушує межу їх земельної ділянки; з метою попередження подальших порушень права власності на земельну ділянку позивачів, зобов'язати ОСОБА_2 відновити огорожу по межі довжиною 57,64м., яка розділяє території земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_2, без здійснення виходу з території земельної ділянки ОСОБА_2 на територію земельної ділянки ОСОБА_5.

Вказані вимоги ОСОБА_5 є незаконними та не підлягають задоволенню з підстав наведених вище, а також з наступних підстав. Вказуючи на порушення твердих меж їх земельної ділянки та захват ОСОБА_2 частини їх території під час зведення нею огорожі, позивачі за зустрічним позовом не надали суду достатніх доказів, які б свідчили про самовільне перенесення існуючої огорожі на земельну ділянку, яка їм належить. Також не було надано доказів того, що на спірній земельній ділянці вздовж проїзду між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 існував паркан та точне місце його розташування за геодезичними координатами. Із наданих сторонами фото спірного проїзду видно, що вздовж проїзду на умовній межі між ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відсутня будь-яка огорожа, а розташовано декілька бетонних стовпів. Також видно, що з боку начала заїзду в провулок на межі розташовано декілька зацементованих металевих кутків. Про перебування цих конструкцій саме на території земельної ділянки ОСОБА_5 належних доказів надано не було. ОСОБА_5 не надали достатніх доказів існування твердих меж між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вздовж спірного заїзду та їх чіткі межі з геодезичними координатами даних.

Також ОСОБА_5 безпідставно просять відновити тверді межі всієї земельної ділянки без зазначення, яких саме сторін, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають лише частково спільні межі земельної ділянки із ОСОБА_5. Також просять ОСОБА_1 відновити тверді межі їх земельної ділянки, одночасно вказуючи в своїх пояснення, що суміжної межі у них з ОСОБА_1 вздовж спільного проїзду не має, а суміжна межа, яка йде між їх земельними ділянками, проходить від точки А до точки Б та складає 28,01 м. та що спір в цій частині межі відсутній. За таких обставин вимоги в цій частині є безпідставними.

Відповідно до ст. 107 Земельного кодексу України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Крім того, в своїх вимогах ОСОБА_5 просять ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відновити їм межові знаки за даними кадастрової зйомки. Вказані вимоги є незаконними виходячи з наступних положень.

Згідно ст. 106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Зокрема, порядок встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010р. № 376 (надалі-Порядок).

Пунктом 1.3 вказаного порядку визначено, що межовим знаком - є спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Знищенням межових знаків - визнається дії громадян, які призвели до втрати в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, внаслідок чого виникає потреба у проведенні додаткових геодезичних робіт з їх відновлення. Виконавцем робіт при встановлені межових знаків - є юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа - підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Згідно пункту 3.1. вказаного порядку для закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вибір замовника використовуються три види межових знаків: вид перший - конструкція, яка складається з чотирьох деталей (додаток 3), вид другий - металева труба діаметром 3 - 7 см висотою 80 - 100 см з привареною у верхній частині металевою пластиною для написів, вид третій - дерев'яний стовп діаметром не менше 10 см висотою не менше 100 см з хрестовиною у нижній частині та верхньою основою 15 х 15 см і висотою 20 см, у верхній частині стовпа робиться виріз для написів.

Кожний межовий знак має номер, що складається з чотирнадцяти символів, що визначають рік та місяць встановлення межових знаків, відображають номер кадастрового кварталу, порядковий номер межового знака відповідно до документації із землеустрою. Номер на межовий знак наноситься виконавцем фарбою, що не змивається (пункт 3.2.).

Місцезнаходження межових знаків підлягає прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі (пункту 3.9).

За змістом пункту 3.12 та 3.14 Порядку закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється лише виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Таким чином системний аналіз наведених вище положень Земельного кодексу України та вказаного Порядку свідчить, що процедура встановлення межових знаків та їх в подальшому відновлення відбувається виключно спеціальним суб'єктом господарювання виконавцем цих послуг, який має спеціальні дозвільні документи та достатнє технічне забезпечення. Межові знаки також мають спеціальну конструкцію та бувають трьох видів. Під час їх встановлення виконавцем складається відповідний акт приймання-передачі цих межових знаків, який підписується власником ділянки, із зазначенням дати, виду та кількості встановлених та переданих під відповідальне зберігання межових знаків (додаток №2 до Порядку).

І тому лише за наявності доказів здійснення власником вищенаведених дій та надання доказів первісного встановлення межових знаків, відповідно до існуючого Порядку, власник земельної ділянки в разі їх знищення або пошкодження має право підстави для задоволення вимог в частині відновлення раніше існуючих межових знаків.

Натомість ОСОБА_5 в судовому порядку просять встановити їм межові знаки, хоча про їх попереднє існування на земельній ділянці або встановлення у відповідності до Порядку нічого не зазначають та жодних доказів в підтвердження цього суду не надали. За таких обставин вимоги ОСОБА_5 також є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині вимог знести металеві ворота, оскільки на сьогоднішній день за відсутності замка на воротах перешкод для проходу або проїзду до їх земельних ділянок та домоволодінь не має, що вільно забезпечує реалізацію їх прав як власників та користувачів, та необхідності судового захисту їх прав саме в цей момент не має.

Положенням ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин справи, які мають значення для справи.

У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідачів в дольовому порядку.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, керуючись ч. 4 ст. 13, 14, 41 Конституції України, ч.4 ст. 83, 106, 107, 116, 118, 120, 152, 155, 198, ЗК України, ст.56 Закону України "Про землеустрій, п.п.1.3, 3.1, 3.2, 3.9, 3.12, 3.14 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010р. № 376, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Управління Держземагентства в м.Маріуполі Донецької області про визнання рішення Маріупольської міської ради та державного акту на земельну ділянку недійсним, усунення перешкод в користуванні майном - задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4563 про передачу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_1

Визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1412300000:03:013:0557) площею 0,0947 га, виданий ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, управлінням земельних ресурсів 26 серпня 2009 року на підставі рішення Маріупольської міської ради від 04.11.2008р. №5/25-4563.

В решті позовних вимог відмовити.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судовий збір в сумі 114,70 грн. в дольовому порядку по 38, 23 грн. з кожного.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Ю. О. Матвєєва