Рішення № 38435783, 23.04.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2014 р. Справа № 909/196/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., при секретарі судового засідання: Манів-Головецькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківського прокурора

з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

в інтересах держави, уповноваженим органом якої

здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є

Міністерство оборони України в особі

Західного управління капітального будівництва

Міністерства оборони України

вул.Чорновола, 9, м Івано-Франківськ, 76018

вул. Івана Франка, 61, м. Львів,79005

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛ-СІТІ"

вул. Національної Гвардії, 3а, м. Івано-Франківськ, 760005

про стягнення 64155 грн. 47 коп. в тому числі:

заборгованості в розмірі 42500 грн. 00 коп., 3% річних в сумі

7630 грн. 47 коп., інфляційних втрат в сумі 14025 грн.

За участю представників:

від прокуратури: Кітраль С.І. - прокурор Івано-Франківської прокуратури

з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері,

(службове посвідчення № 013214 від 26.11.12);

від відповідача: Виноградник Т.Т. - керівник ТзОВ "АРСЕНАЛ-СІТІ",

(паспорт серія НОМЕР_1 виданий Івано-Франківським

МВ УМВС в Івано-Франківській області 06.02.10);

від позивача представник не з'явився

ВСТАНОВИВ:

у відповідності до ч.1 ст. 2 ГПК України, Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, на підставі покладеного на нього п.2 ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництва, звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маодот-I" про стягнення заборгованості в розмірі 55 853 грн. 40 коп.

Керуючись ч.3 ст. 2 ГПК України, Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в позовній заяві № 7/40-365 вих.14 від 17.02.2014 (вх. № 2821/14 від 25.02.2014) визначив на підставі якого законодавства подається позов, в чому саме порушуються матеріальні інтереси держави; обґрунтував необхідність їх захисту та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.14 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 18.03.14.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.14, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 08.04.14.

08.04.14 позивач в судовому засіданні подав клопотання (вх.№ 4956/14), відповідно до якого збільшує розмір позовних вимог; просить суд стягнути з відповідача 64155 грн. 47 коп., з яких: 42500 грн. 00 коп. - основна заборгованість, 7630 грн. 47 коп. - 3% річних, 14025 грн. - інфляційні втрати, які нараховані за період 14.10.2008 року по 31.12.2013 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а тому клопотання позивача (вх.№ 4956/14 від 08.04.14) підлягає прийняттю та розгляду по суті, відповідно до збільшення розміру позовних вимог.

08.04.14 представник відповідача в судовому засіданні подав копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія АГ № 251254) та протокол № 1/14 позачергових зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «МАОДОТ-I» від 14 лютого 2014 року.

Дослідивши подані відповідачем документи, суд з»ясував, що 14 лютого 2014 року на позачергових зборах учасників товариства затверджено зміну назви товариства з обмеженою відповідальністю «МАОДОТ-I» на товариство з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛ-СІТІ" та змінено юридичну адресу (місцезнаходження) товариства на: 76005, м. Івано-Франківськ, вул. Національної Гвардії, 3 «А».

З огляду на викладене, слід змінити назву відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАОДОТ-I» на товариство з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛ-СІТІ", юридична адреса (місцезнаходження) товариства: 76005, м. Івано-Франківськ, вул. Національної Гвардії, 3 «А».

08.04.14 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.04.14, про що попереджено прокурора та представників сторін повідомленням під розписку.

23.04.14 прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримує із підстав викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити.

В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем умов додаткової угоди № 2/1 СПЗ від 12 липня 2007 року до договору № 227/ДБ - 1 СПЗ на пайову участь у будівництві об»єкту житлово-цивільного призначення від 26.12.2005 в частині здійснення розрахунку за виконані роботи, у зв»язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 42500 грн. З огляду на прострочення, відповідачу нараховано за період 14.10.2008 року по 31.12.2013 року - 3% річних в сумі 7630 грн. 47 коп., інфляційних втрат в сумі 14025 грн. Позовні вимоги прокурор документально обгрунтовує актом виконаних робіт від 17.03.2009 року та актом звірки взаєморозрахунків від 17 березня 2009 року.

23.04.12 представник позивача в судове засідання не з»явився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи; письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника позивача в судовому засіданні 23.04.14 не надходило.

Представник відповідача проти позову заперечує, просить суд у позові відмовити в зв"язку із спливом позовної давності про що зазначив письмово у відзиві на позовну заяву (вих. № 47 від 08.04.2014р.; вх. № 5424/14 від 08.08.14).

Прокурор щодо застосування спливу строку позовної давності заперечує, посилаючись на те, згідно приписів частини 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно вимог ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників прокуратури та відповідача, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 грудня 2005 року між позивачем (далі - замовник) та відповідачем (далі - пайовик) укладено договір № 227/ДБ-1СПЗ на пайову участь у будівництві об»єкту житлово-цивільного призначення.

12 липня 2007 року між позивачем (надалі - сторона 1), ТзОВ «МАОДОТ» (надалі - сторона-2) та відповідачем (надалі - сторона 3) укладено додаткову угоду № 2/1 СПЗ до договору № 227/ДБ-1СПЗ на пайову участь у будівництві об»єкту житлово-цивільного призначення від 26 грудня 2005 року.

Пунктом 9 додаткової угоди № 2/1 СПЗ від 12.07.2007 року сторони погодили, що дана додаткова угода до договору № 227/ДБ-1СПЗ 26 грудня 2005 року набуває чинності з моменту її підписання і є невід"ємною частиною до договору № 227/ДБ-1СПЗ на пайову участь у будівництві об»єкту житлово-цивільного призначення від 26 грудня 2005 року.

Судом досліджено договір № 227/ДБ-1СПЗ на пайову участь у будівництві об»єкту житлово-цивільного призначення від 26 грудня 2005 року (а.с. 13-16) та додаткову угоду № 2/1 СПЗ від 12 липня 2007 року (а.с. 17) до договору № 227/ДБ-1СПЗ на пайову участь у будівництві об»єкту житлово-цивільного призначення від 26 грудня 2005 року.

Оскільки вищезазначені документи підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками юридичних осіб, сторонами погоджено всі умови та досягнуто згоди щодо виконання умов останніх, дотримання положень такого Договору та додаткової угоди є обов'язковими. Вказаний договір та додаткова угода, укладені між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4 Додаткової угоди сторони погодили, що технічний нагляд та контроль за виконанням стороною -3 робіт з будівництва об»єктів та інших покладених на нього за договором зобов»язань від імені замовника здійснює сторона -1, якому сторона-3 відшкодовує поточні витрати на утримання служби кошторисного будівництва об»єкту, що становить 92500 грн., які підлягають перерахуванню на рахунок сторони - 1.

У відповідності до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

17 березня 2009 року між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків, що проведений станом на 17 березня 2009 року. Слід зазначити, що акт виконаних робіт від 17 березня 2009 року на суму 42500 грн., на який посилається прокурор в обгрунтування позовних вимог, відсутній в матеріалах справи і не поданий позивачем на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі від 27.02.2014.

Однак зазначений вище акт відображений в наявних в матеріалах справи: акті звірки взаєморозрахунків від 17 березня 2009 року (а.с. 18) та акті звірки взаєморозрахунків від 09 вересня 2009 року (а.с. 57). Зазначені акти звірки взаєморозрахунків підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Акт звірки взаєморозрахунків є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін, і ним, зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості. Цим актом встановлено непогашену заборгованість Відповідача перед Позивачем в сумі 42500 грн. згідно п. 4 додаткової угоди № 2/1 СПЗ від 12 липня 2007 року до договору № 227/ДБ - 1 СПЗ на пайову участь у будівництві об»єкту житлово-цивільного призначення від 26.12.2005, що підтверджено представниками сторін в судовому засіданні.

З огляду на лист Міністерства фінансів України №31-053-2-4/4390 від 03.12.2001 року, акт звірки розрахунків може служити підставою для перерахування коштів.

Підписання Відповідачем вказаного акту свідчить про визнання ним своєї заборгованості перед Позивачем на зазначену в ньому суму, зокрема, згідно акту звірки взаєморозрахунків від 17.03.2009р., відповідач визнав борг у сумі 42500 грн.

Відповідач станом на час подання позову не сплатив позивачу заборгованість в сумі 42500 грн. Зважаючи на те, що факт прострочки виконання договірного зобов»язання відповідачем підтверджується матеріалами справи, у позивача наявні підстави для звернення до суду з вимогою про захист свого права.

Натомість, відповідач у відзиві на позовну заяву (вих. № 47 від 08.04.2014р.; вх. № 5424/14 від 08.08.14), посилаючись на приписи ст. 267 ЦК України, просить суд відмовити у позові в зв"язку із спливом позовної давності.

Проаналізувавши заяву відповідача про застосування строку позовної давності та заперечення проти цієї заяви, суд прийшов до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення вимоги позивачем сплив.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

17 березня 2009 року сторонами підписаний акт виконаних робіт та акт звірки взаєморозрахунків в якому відповідач визнав борг у сумі 42500 грн., отже, починаючи з 17.03.2009 позивач вже був обізнаний про порушення свого права.

Згідно приписів статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, перебіг позовної давності на пред'явлення вимоги щодо сплати заборгованості в сумі 42500 грн. та/або звернення із відповідними вимогами до суду почався 18.03.2009 року.

Згідно з п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Натомість, частиною 5 наведеної статті передбачено можливість захисту порушеного права після спливу позовної давності у випадку визнання судом наявності поважних причин її пропущення. В свою чергу, до поважних причин пропуску позовної давності відносяться обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги, та об"єктивно унеможливити звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Суд визнає причини пропущення позовної давності поважними за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Ні прокурор в позовній заяві, ні присутній в судовому засіданні 08.04.2014 представник позивача таких поважних причин не виклали, про поновлення позовної давності не клопотали, а тому суд вважає, що прокурор або позивач самостійно мав реальну можливість звернутись з позовом до відповідача в межах строку позовної давності Суд робить висновок про відсутність поважних причин для поновлення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Перебіг позовної давності переривається у разі вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу.

Згідно приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (пункти 4.4., 4.4.1.), правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору, письмове прохання відстрочити сплату боргу, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

З матеріалів справи вбачається, що 09 вересня 2009 року між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, оскільки перебіг позовної давності на пред'явлення вимоги щодо сплати заборгованості в сумі 42500 грн. та/або звернення із відповідними вимогами до суду почався 18.03.2009 року, то акт звірки взаєморозрахунків від 09 вересня 2009 року підписаний в межах строку давності і перериває останній, тобто перебіг позовної давності на пред»явлення вимоги щодо сплати заборгованості в сумі 42500 грн. та/або звернення із відповідними вимогами до суду починається з 10 вересня 2009 року (3 роки - до 10 вересня 2012 року).

В ході судових засідань судом встановлено та підтверджується документальними доказами, що 21.08.2013 позивач звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості в сумі 42500 грн.; отримання претензії відповідачем підтверджено, наявним в матеріалах справи, листом (вих.№44 від 13.09.2013), тобто після спливу позовної давності. Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З матеріалів справи вбачається, що перебіг позовної давності на пред'явлення вимоги щодо сплати заборгованості в сумі 42500 грн. та/або звернення із відповідними вимогами до суду почався 18.03.2009 року; переривається актом звірки взаєморозрахунків від 09 вересня 2009 року, позовна заява датована 17.02.2014 і надійшла до господарського суду Івано-Франківської області, через канцелярію, 25.02.2014.

Отже, на час подання позову до суду строк позовної давності на пред'явлення вимоги щодо сплати заборгованості в сумі 42500 грн. сплив.

За наведених обставин та правових норм, у позові Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛ-СІТІ" про стягнення заборгованості в розмірі 42500 грн. 00 коп. слід відмовити згідно вимог ч.4 ст. 267 ЦК України.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 42500 грн. 00 коп. основного боргу, то вимоги Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про стягнення 3% річних в сумі 7630 грн. 47 коп., інфляційних втрат в сумі 14025 грн., нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 14.10.2008 року по 31.12.2013 року, задоволенню також не підлягають, тому що за своєю правовою природою є похідними від основної позовної вимоги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2012р. у справі № 51/329.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Згідно приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України» (пункт 4.6.), приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.

У відповідності до ст. 121, 124, 129 Конституції України, 173, 174, 193 Господарського кодексу України, 253, 256, 257, 260, 261, 264, 267, 509, 525, 526, 610, 629 Цивільного кодексу України, Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України», керуючись ст. 2, 22, 33, 34, 43, ст. 82, ст. ст. 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в позові Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛ-СІТІ" про стягнення 64155 грн. 47 коп. в тому числі: заборгованості в розмірі 42500 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 7630 грн. 47 коп., інфляційних втрат в сумі 14025 грн.

Стягнути з позивача - Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (вул. Івана Франка, 61, м. Львів,79005; код 24980173) в доход державного бюджету - судовий збір в розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. за наступними платіжними реквізитами:отримувач коштів - УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37952250, банк отримувача- ГУДКСУ в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) - 836014, рахунок отримувача - 31219206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.14

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кавлак І. П. 28.04.14