Постанова № 38432742, 23.04.2014, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/2127/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Островської О.П.,

при секретарі: Тельдековій Н.В.,

за участю:

представник позивача: не прибув,

представника відповідача: Дашко Т.І.,

третя особа: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації до Відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізична особа - ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2014 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації до Відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізична особа - ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 09 грудня 2013 року Луганським окружним адміністративним судом було винесено постанову по справі №812/9468/13-а, якою в повному обсязі задоволено адміністративний позов Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації до ОСОБА_3 про стягнення надміру виплаченої допомоги одинокій матері в сумі 1418,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації суму надміру виплаченої допомоги одинокій матері в розмірі 1418,70 грн. (одна тисяча чотириста вісімнадцять гривень 70 копійок).

11 лютого 2014 року видано виконавчий лист по даній справі, з яким УСЗН звернулося до відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції.

Кошти, які отримала ОСОБА_3 внаслідок зловживання були виплачені з державного бюджету України і мають в обов'язковому порядку бути повернуті до державного бюджету.

28.02.2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції було винесено постанову ВП №42294042 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа).

В даній постанові державним виконавцем зазначено про те, що виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме - у виконавчому документі відсутні розрахункові рахунки до сплати боргу, що унеможливлюють примусове виконання рішення суду.

Позивач зазначив, що виконавчому листі вказано достатньо реквізитів для виконання рішення суду, а саме: повне найменування та ім'я стягувача і боржника, їх місцезнаходження та місце проживання, ідентифікаційні коди стягувача та боржника.

Позивач вважає, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження, винесена державним виконавцем з порушенням вимог чинного законодавства, відповідно є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

08 квітня 2014 року позивач надав на адресу суду уточнену позовну заяву в якій просить суд визнати дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження неправомірними та зобов'язати відповідача прийняти до виконання виконавчий лист, виданий Луганським окружним адміністративним судом 11.02.2014 року та відкрити виконавче провадження.

Представник позивача у судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином, надав на адресу суду клопотання про розгляд справи буз участі представника управління (а.с.23, 36).

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав письмові заперечення на позовну заяву в яких просив суд залишити позовну заяву без задоволення у повному обсязі (а.с.40-41).

В обґрунтування заперечень зазначено, що в зв'язку з тим, що стягувач є юридичною особою відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та п.п. 3.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень повинен був зазначити розрахункові рахунки для подальшого перерахування боргу відповідно до виконавчого листа №812/9468/13-а від 11.02.2014 року виданого Луганським окружним адміністративним судом.

Третя особа в судове засідання не прибула, повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності із ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» 1. У виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

61) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону.

Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк з дня її надходження у порядку, встановленому цим Законом.

У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 61 частини першої цієї статті державний виконавець у постанові зазначає найменування господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, номер справи про банкрутство, а також роз'яснює стягувачу його право звернутися до цього суду з відповідною заявою для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 лютого 2014 року позивач звернувся до відповідача з заявою про прийняття до виконання виконавчого листа №812/9468/13-а від 11.04.2014 року виданого Луганським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_3 коштів в розмірі 1418,70 грн. (а.с.44). В зазначеній заяві позивач просив прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №812/9468/13-а від 11.02.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 коштів в розмірі 1418,70 грн. на корить Управління соціального захисту населення Білокуракинської РДА: р/р35413027017349 в ГУДКСУ у Луганській області МФО 804013.

Крім того, разом з зазначеною заявою позивачем було надано лист від 19.02.2014 року №616 в якому позивач просить відповідача взяти до уваги те, що при зверненні до суду в позовних вимогах не було уточнено на рахунок слід стягувати кошти, у зв'язку з тим, що на час складання позовної заяви та винесенні рішення реєстраційні рахунки управління соціального захисту населення у Державній казначейській службі ще не були відкритті. Внаслідок чого у виконавчому листі відсутні розрахункові рахунки для сплати боргу (а.с.45).

Постановою відповідача - Відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції від 28.02.2014 керуючись ст. 18 та п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження (ВП №42294042) з примусового виконання виконавчого листа №812/9468/13-а виданого 11.02.2014 року Луганським окружним адміністративним судом (а.с.43).

28.02.2014 року копію вищевказаної постанови було направлено позивачу (а.с.42).

20.03.2014 року копію вищевказаної постанови було отримано позивачем.

З аналізу ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що обов'язковими вимогами при оформленні виконавчого документа є:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Проте, п. 3 ст. 18 цього Закону встановлює необхідність зазначення у виконавчому документі повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Таким чином, державний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом повинен був впевнитися в тому, чи було суду при винесенні рішення у справі та видачі виконавчого документа відомо розрахункові рахунки до сплати, оскільки наявність цих відомостей не є обов'язковими при виконанні рішення в примусовому порядку, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що зазначений вище виконавчий лист №812/9468/13-а від 11.02.2014 року виданий Луганським окружним адміністративним судом відповідає встановленим нормам.

Слід також зазначити, що у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 цієї ж статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами ст. 18 цього Закону.

Однак, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції не дотримано норм ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» в цій частині, не роз'яснено заявникові Управлінню соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про його право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами ст. 18 цього Закону.

За таких обставин суд вважає, що є підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Тобто, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв'язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивачем у позовній заяві пунктом других позовних вимог заявлено вимоги до Відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції про зобов'язання прийняти до виконання виконавчий лист, виданий Луганським окружним адміністративним судом 11.02.2014 року та відкрити виконавче провадження.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та визнати противоправною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) винесену Відділом державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції 28 лютого 2014 року ВП №42294042.

Щодо позовних вимог в частині визнання дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження неправомірними, суд прийшов до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог з огляду на наступне.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акти індивідуальної дії - про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа). Саме вона має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Оцінюючи обґрунтованість вимог позивача про зобов`язання відповідача прийняти до виконання виконавчий лист, виданий Луганським окружним адміністративним судом 11.02.2014 року та відкрити виконавче провадження.

Суд, враховує, що згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень є виключною компетенцією органів державної виконавчої служби. Крім того, скасування у судовому порядку постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження автоматично обумовлює обов'язок відповідача за Законом України «Про виконавче провадження» відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа №812/9468/13-а від 11.02.2014 року виданого Луганським окружним адміністративним судом, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

На підставі ч. 3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23.04.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 25.04.2014 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації до Відділу державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізична особа - ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати противоправною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) винесену Відділом державної виконавчої служби Білокуракинського районного управління юстиції 28 лютого 2014 року ВП №42294042.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 25 квітня 2014 року.

Суддя О.П. Островська