Рішення № 38430864, 25.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2014 р. Справа № 914/733/14

За позовом: Приватного підприємства "Сонак", с.Солянуватка, Старосамбірський район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрітон", м.Жовква, Львівська область

про стягнення заборгованості у розмірі 209 045,71 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Довгополов А.О.

Представники:

Від позивача: Ташматова А.К. - представник за довіреністю від 07.02.2014р.;

Від відповідача: не з`явився.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства "Сонак" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрітон" про стягнення заборгованості у розмірі 209 045,71 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.03.2014р. прийнято справу до розгляду та призначено на 24.03.2014р. З підстав викладених в ухвалі суду від 24.03.2014р. розгляд справи відкладено на 07.04.2014р.

Ухвалою суду від 07.04.2014р. розгляд справи відкладено на 25.04.2014р.

07.04.2014р. позивачем подано заяву про забезпечення позову(вх.№1771/14).

Судом, ухвалою суду від 14.04.2014р. відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

14.04.2014р. позивачем подано уточнену заяву про забезпечення позову (вх.№16232/14) клопотання (вх.№16223/14) про прискорений розгляд заяви про забезпечення позову. Ухвалою суду від 18.04.2014р. відмовлено в задоволені заяви (уточненої) позивача про забезпечення позову.

В судовому засіданні 25.04.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримував з підстав зазначених в позовній заяві. Просить в позові задоволити повністю.

В судове засідання 25.04.2014р. відповідач в черговий раз явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

17.09.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 2013/2709 (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1. Договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставити в обумовлений Договором термін предмет поставки у власність покупця (відповідач у справі), а покупець зобов'язується прийняти предмет поставки та сплати за нього грошову суму, передбачену умовами Договору.

Асортимент, кількість, вимоги до якості та пакування товарів, ціна, умови оплати та термін поставки вказуються у Специфікації, яка узгоджується та підписується сторонами перед поставкою і є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.1. Договору).

Відповідно до Специфікації № 1 від 03.10.2013р., Специфікації № 2 від 17.10.2013р. та Специфікації № 3 від 08.11.2013р. позивач здійсни поставку товару, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 295 199,04 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000191 від 03.10.2013р. на суму 37 322,00 грн., видатковою накладною № РН-0000197 від 17.10.2013р. на суму 159 632,64 грн. та видатковою накладною № РН-0000215 від 08.11.2013р. на суму 98 234,40 грн., що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Відповідно до Специфікацій відповідач зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару протягом семи календарних днів з моменту отримання товару. Та відповідно до рахунків-фактур № СФ-0000195 від 03.10.2013р., № СФ-0000201 від 17.10.2013р. № СФ -000219 від 08.11.2013р. відповідач мав сплатити за поставлений товар до 13.10.2013р., 31.10.2013р. та 15.11.2013р.

На виконання умов Договору відповідач частково здійснив оплату отриманого товару на суму 154 000,00 грн., що підтримується позивачем, не заперечується відповідачем та підтверджується підписаного сторонами Акту звірки взаємних розрахунків станом на 23.12.2013р., що підписаний сторонами та скріплений печатками.

Відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару по даних видаткових накладних за Договором в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим у нього заборгованість в сумі 141 199,04 грн. .

Позивачем було надіслано відповідачу претензію від 23.12.2013р. про добровільне погашення заборгованості в сумі 141 199,04 грн.

Листом вих. № 276 від 23.12.2013р. відповідач зазначив, що заборгованість за Договором становить 141 199,04 грн. та гарантують оплату всього боргу в термін до 20.01.2014р.

Доказів оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути з відповідача 706,00 грн. - інфляційних втрат, 974,85 грн. - 3% річних та 66 165,82 грн. пені.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є факт існування заборгованості, що становить 141 199,04 грн., яка виникла за несвоєчасний розрахунок відповідача за отриманий товар згідно видаткової накладної РН-0000191 від 03.10.2013р., видаткової накладної № РН-0000197 від 17.10.2013р. та видаткової накладної № РН-0000215 від 08.11.2013р., що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Відповідач проти вимог позивача не заперечив, будь-яких пояснень по суті предмету спору суду не надав, доказів проведення повної оплати вартості отриманого товару не представив. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 141 199,04 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних у розмірі 974,85 грн. нарахована правомірно і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Нараховані позивачем інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в розмірі 706,00 грн. в межах заявлених позовних вимогах.

Щодо нарахованої суми пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 статтею 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.9.3 Договору в випадку несвоєчасного грошового зобов'язання за цим Договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Проте, відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до п. 2.9 Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Суд здійснивши перерахунок пені (з врахуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня та ч.5 ст. 254 ЦК України) встанови, що стягненню підлягає пеня в сумі 4 699,89 грн. В частині 61 465,93 грн. пені слід відмовити.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 509, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625, 626, 629, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 1, 22, 33, 34, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітон» (08300, Львівська область, м. Жовква, вул. Воїнів УПА, 24; ідентифікаційний код 36764962) на користь Приватного підприємства «Сонак» (82041, Львівська область, Старосамбірський район, с. Солянуватка, вул. Центральна, 68; ідентифікаційний код 34434820) 141 199,04 грн. - основного боргу, 974,85 грн. - 3% річних, 706,00 грн. - інфляційних втрат, 4 699,89 грн. - пені та 2 393,10 грн. витрати по сплаті судового збору

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 28.04.2014 року.

Суддя Коссак С.М.