Ухвала суду № 38430508, 25.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про закриття провадження у справі

25 квітня 2014 року місто Київ № 810/1567/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Яготин-Агро» доЯготинського відділення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними дії, скасування податкового повідомлення-рішення та акта перевірки, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Яготин-Агро» з адміністративним позовом до Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дії, скасування податкового повідомлення-рішення та акта перевірки.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2014 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 15.04.2014 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати у порядку адміністративного судочинства.

З огляду на приписи вказаної правової норми, розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про те, що цей позов в частині позовних вимог щодо скасування Акта про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ від 10.01.2013 № 2/1500/34233416, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

З матеріалів адміністративного позову та доданих до нього документів вбачається, що 10.01.2013 Яготинським відділенням Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено перевірку, за результатами якої складено Акт від 10.01.2013 № 2/1500/34233416 про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ, з яким позивач фактично не погоджується та просить суд його скасувати.

З огляду на зазначене суд зауважує наступне.

Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За приписами статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов'язку.

А тому дії суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Однак дії контролюючого органу з проведення перевірки, формування висновків та складення Акта перевірки не відповідають наведеним критеріям, позаяк такі дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому саме по собі проведення перевірки та формування певних висновків не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.

Слід зазначити, що оспорюваний за цим позовом Акт від 10.01.2013 № 2/1500/34233416 та формування певних висновків не мають самостійного правового значення, оскільки не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта; в подальшому з урахуванням вчинених дій податковим органом може бути прийнято рішення стосовно прав та обов'язків позивача, у разі проведення перевірки, встановлення порушень та прийняття відповідного рішення.

З наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а, отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

При цьому, право прийняття за наслідками акта перевірки рішення органом державної податкової служби відповідних правових актів індивідуальної дії - податкових повідомлень-рішень, належить до його дискреційних (виключних) повноважень, в тому числі може бути не реалізовано.

Виходячи із сукупності наведених вище норм податкового законодавства, суд дійшов висновку, що проведення перевірки та формування, оформлення висновків за результатами її проведення у формі Акта є функціональним обов'язком відповідача.

При проведенні перевірки та складанні Акта перевірки посадова особа органу податкової служби вправі робити на підставі наявних матеріалів та за внутрішнім переконанням власні висновки щодо обставин та підстав виникнення порушень законодавства, які на його думку мають місце, висловлювати власну позицію з питань, що входять до об'єкту перевірки та за процедурою може відображати ці висновки в акті перевірки, що само по собі не створює в даному випадку для позивача будь-яких правових наслідків та не покладає на платника податків будь-яких обов'язків (у тому числі зі сплати податків).

Мотивація Акта перевірки, дії щодо відображення висновків інспектора в Акті перевірки з посиланням на порушення вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати узгоджених зобов'язань з порушення строків сплати таких податкових зобов'язань по ПДВ, є позицією інспектора (ДПІ), яку він висловлює та відображає на виконання функціональних обов'язків, яка сама по собі не створює для позивача будь-яких правових наслідків, оскільки, саме рішення (податкове повідомлення-рішення), прийняте податковим органом на підставі висновків Акта перевірки, має правове значення та, відповідно, покладає на платника податків певні обов'язки.

Єдиною підставою для визначення грошового зобов'язання, згідно Податкового кодексу України, є лише податкове повідомлення-рішення, а тому висновки відповідача викладені в Акті перевірки не тягнуть за собою жодних правових наслідків для позивача.

Саме податкове повідомлення-рішення є документом, яким оформлюється грошове зобов'язання платника податків, визначене контролюючим органом відповідно до Податкового кодексу України у конфліктних (у зв'язку з порушенням законодавства платником податків) або неконфліктних (не пов'язаних з порушенням платником податків законодавства) ситуаціях.

Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що податкове повідомлення-рішення - правовий акт індивідуальної дії органу державної податкової служби або митного органу, який останні зобов'язані прийняти у передбачених законом випадках, видається конкретному платнику податку та створює для нього юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити суму грошового зобов'язання та/або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість розгляду заявлених позовних вимог в частині скасування Акта перевірки від 10.01.2013 № 2/1500/34233416, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, а, отже, суд не повинен розглядати заявлені позовні вимоги в тому разі, якщо вони не випливають із певних правовідносин, а, отже, не підпадають під судову юрисдикцію.

Виходячи з того, що Акт за наслідками перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а його висновки відображають лише позицію контролюючого органу з відповідного питання щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства, то у суду відсутні підстави для розгляду заявлених позивачем вимог.

Позивач фактично не погоджується з висновками податкового органу про встановлені перевіркою порушення, а саме те, що під час перевірки дотримання вимог податкового законодавства було встановлено порушення позивачем строків в частині своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ, і позивач вважає, що висновки Акта перевірки від 10.01.2013 № 2/1500/34233416 загрожують ТОВ «Яготин-Агро» донарахуванням податкових зобов'язань з ПДВ.

Як вже було зазначено судом, актом індивідуальної дії є рішення, яке приймається відносно конкретної особи і яке порушує її права та інтереси.

Отже, тільки у випадку проведення перевірки позивача, оформлення такої перевірки актом і прийняття податкового повідомлення-рішення за наслідками перевірки, права та інтереси позивача можна вважати такими, що порушені.

Саме податковим повідомленням-рішенням будуть донараховані податкові зобов'язання для позивача.

Суд дійшов висновку, що Акт перевірки позивача не є рішенням суб'єкта владних повноважень.

Саме в процесі розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення суд вправі перевіряти обґрунтованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.10.2012 № К-27246/10, від 10.10.2012 № К/9991/51067/12.

Виходячи з того, що Акт за наслідками перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а його висновки відображають лише позицію контролюючого органу з відповідного питання про дотримання підприємством щодо якого здійснено перевірку вимог податкового законодавства, а позивач фактично не погоджується з висновками податкового органу щодо встановлення порушення позивачем строків в частині своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ, суд дійшов висновку, що підстави для розгляду зазначених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства відсутні.

Таким чином, відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 128, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування Акта про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість від 10.01.2013 № 2/1500/34233416.

Копію ухвали надіслати сторонам по справі.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною третьою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Шевченко А.В.