Постанова № 38428498, 24.04.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2014 року Справа № 904/981/13-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Прокопенко А.Є. (доповідач)

суддів: Дмитренко А.К., Крутовських В.І.

при секретарі судового засідання: Однорог О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 фізична особа-підприємець, свідоцтво серії НОМЕР_1 від 29.04.02;

від відповідача: ОСОБА_2 фізична особа-підприємець, свідоцтво серії НОМЕР_2 від 12.06.08;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Павлоград Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013р. у справі №904/981/13-г

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Павлоград Дніпропетровської області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Павлоград Дніпропетровської області

про стягнення 132 871,49 грн. боргу за суборенду приміщення,

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України по справі оголошувалась перерва до 24.04.2014р.

У січні 2013р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по суборендній платі у сумі 19 466 грн., витрат за комунальні послуги у сумі 5 164,39грн., шкоди в сумі 1550 грн. та пені в сумі 106 691,10 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013р. по справі №904/981/13-г (суддя Юзіков С.Г.) позовні вимоги задоволені частково: з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 стягнуто 664,16 грн. пені та 13,28 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення частково та прийняти нове, яким стягнути з відповідача суборендну плату за жовтень 2011р. у сумі 8500 грн., за листопад 2011 року у сумі 2 466 грн., витрати за комунальні послуги у сумі 5 164,39 грн.

Скаржник зазначає, що не виписував, не підписував і не проставляв печатки на прибуткових касових ордерах від 01.10.2011р. та від 01.11.2011р.

У поясненнях на апеляційну скаргу відповідач вважає рішення господарського суду обґрунтованим і законним та просить відмовити в її задоволенні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

09.12.2010р. між сторонами укладено договір суборенди приміщення №1, відповідно до п.1.1 якого суборендодавець (позивач) передає, а суборендар (відповідач) приймає в платне тимчасове користування суборендоване приміщення - виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 51500.

Згідно п.2.1 договору нежитлове приміщення 200 м2 передається у суборенду з метою його використання та ведення торгової діяльності.

Пунктом 3.1 договору визначено, що за використання суборендованого майна суборендар сплачує суборендну плату у розмірі 8 500 грн. за місяць, що є сумою договору.

Відповідно до п.3.3 договору суборендна плата проводиться шляхом попередньої оплати у розмірі місячного платежу не пізніше першого числа поточного місяця.

Пунктом 3.4 договору обумовлено, що платежі здійснюються через видаткові касові ордери.

У період опалювального сезону оплата за тепло проводиться додатково, а також за електроенергію і комунальні послуги, відповідно пред'явлених рахунків (п.3.6 договору).

У випадку порушення строків оплати суборендних платежів суборендар оплачує суборендарю пеню в розмірі 1% від суми договору за кожен день прострочки (п.5.4 договору).

Часткова оплата суборендної плати не припиняє нарахування штрафних санкцій (п.5.5 договору).

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу в суборенду частину нежитлового приміщення площею 200 м2 у приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 за актом приймання передачі до договору №1 від 09.12.2010р. (а.с.14).

Як вказує у позовній заяві позивач, відповідачем порушено зобов'язання за договором та несплачено за суборенду приміщення за лютий 2011 року - 8 500 грн., за жовтень 2011 року - 8 500 грн., за листопад 2011 року - 2 466 грн. (9 днів), а всього - 19 466 грн. Крім того, в порушення п.3.6 договору відповідач не сплачував комунальні послуги, у зв'язку з чим утворився борг у сумі 5164,39 грн. Також позивачем заявлено вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, яка складається із вартості зламаних дверей - 1 500 грн. та зламаного замка - 50 грн.

На прострочений борг відповідача позивачем нарахована пеня у розмірі 1% від суми договору за кожен день прострочення оплати, за період з лютого 2011р. по листопад 2011р. у сумі 105 186,84 грн.

Загальна сума боргу, за розрахунком позивача, становить 132 871,49 грн., яка відповідачем не сплачена, що і стало причиною для звернення позивача з позовом і є предметом спору у даній справі.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст.ст.4,173-175 і ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.3 ст.774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1,5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця (ст.773 Цивільного кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

З урахуванням того, що на підтвердження оплати за суборендоване приміщення за договором відповідач надав суду квитанції до прибуткового касового ордеру, а позивач заявив, що квитанції за жовтень, листопад 2011р. підроблені, ним не підписувались, печатки на них не ставились, оскільки печатку було викрадено, про що свідчить постанова про порушення кримінальної справи, господарським судом у справі було призначено судову експертизу.

Згідно з висновком №1010/1011-13 від 30.08.13р. комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів у господарській справі №904/981/13:

« 1. Підписи від імені ОСОБА_1 в графах _""Касир___" квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 01.10.2011 та 01.11.2011, - виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису;

2. Відтиск печатки у квитанції до прибуткового ордеру б/н від 01.11.2011 найбільш вірогідно нанесений після 07.11.2011, тобто міг бути нанесений у той час, яким датований документ;

3. Відтиск печатки ФОП "ОСОБА_1" у квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 01.10.2011, найбільш вірогідно, нанесений не 01.10.2011, а після 07.11.2011».

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог по стягненню заборгованості по орендній платі за жовтень та листопад 2011 року в сумі 10 966 грн.

Частинами 1,5 ст.42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Судова колегія не приймає до уваги висновок експерта ОСОБА_4 в частині припущень, що відтиск печатки у спірних квитанціях до прибуткових касових ордерів, найбільш вірогідно, нанесений після 07.11.2011р., оскільки:

- у дослідницькій частині висновку (а.с.181 3 абзац) експерт зазначає, що відтиски печатки у досліджуваних документах були нанесені після 07.10.2011;

- як у дослідницькій частині, так і у висновку експерт зазначає, що надати відповідь у категоричній формі не надається можливим.

Відповідно до ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, у своєму поясненні від 28.03.2013р. позивач зазначає: «Відповідач на той час, коли як він вказує «виїхав», він зламав вхідні двері в магазин, зламав сейф, в якому знаходилася моя печатка та ордери, та я вважаю, що саме він і викрав мою печатку. У подальшому я вважаю, що відповідач скористався моєю печаткою та підробивши мій підпис заповнив ордери від мого імені» (а.с.86).

На підтвердження зазначеного факту позивач надав копію талона-повідомлення №497 від 28.11.2011р. Тернівського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області про здійснення крадіжки та копію газети «ТН-Експрес» за 15.11.2011р., в якій надруковано оголошення про втрату печатки приватним підприємцем ОСОБА_1 (а.с.78-80).

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Твердження позивача про вчинення крадіжки печатки в ніч з 08.11.2011р. на 09.11.2011р. саме відповідачем, не підтверджено позивачем належними доказами.

Поряд з цим спірні прибуткові квитанції датовано 01.10.2011р. (оплата орендної плати в сумі 8 500 грн. за жовтень 2011р.) та 01.11.2011р. (оплата орендної плати в сумі 8 500 грн. за листопад 2011р.), - тобто до дати крадіжки, на яку посилається позивач як на підставу доступу відповідачем як до печатки так і до самих касових ордерів.

Позивачем не надано пояснень з приводу розбіжностей у часі по вказаних фактах.

Таким чином доводи позивача колегія суддів вважає суперечливими і не приймає у якості належних доказів як заяву про вчинення відповідачем крадіжки та порушення кримінальної справи з цієї підстави, так і оголошення у газеті про втрату печатки.

З урахуванням викладених обставин і фактів у сукупності, отримання відповідачем прибуткових касових ордерів, скріплених належним чином печаткою позивача, навіть і не підписаних самим позивачем (а іншою особою) свідчить про здійснення ним оплати за жовтень та листопад 2011р.

Щодо заявлених вимог по стягненню заборгованості за лютий 2011 року в сумі 8500 грн., то згідно пояснення позивача від 18.03.2013р. тільки додані відповідачем до відзиву квитанції до прибуткового касового ордеру за 01.11.2011р. та 01.10.2011р. ним не було підписано та печатка на них не ставилась (а.с.77), у зв'язку з чим господарським судом зроблено обґрунтований висновок про відмову в задоволенні вимог про стягнення боргу у сумі 8500 грн. за лютий 2011 року.

З урахуванням відсутності підстав для задоволення вимог по стягненню основного боргу, у задоволенні позовних вимог по стягненню пені в сумі 106 691,10 грн. за прострочення оплати орендних платежів за лютий 2011р. в сумі 8500 грн., жовтень 2011р. в сумі 8500 грн. та листопад 2011р. в сумі 2466 грн. - слід відмовити.

Відтак рішення господарського суду в частині часткового задоволення позовних вимог по стягненню пені в сумі 664,16 грн. підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за теплопостачання, електроенергію та комунальні платежі, оскільки позивачем на надано доказів виконання п.3.6 договору (виставлення рахунків відповідачу), а з урахуванням того, що відповідач займав лише частину приміщення, рахунки на оплату таких послуг одержував позивач, а відповідач самостійно не міг визначити суму комунальних послуг, що підлягала ним до сплати.

Відповідно до ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Не підлягають задоволенню вимоги про відшкодування шкоди в сумі 1550 грн., оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження спричинення відповідачем зазначеної шкоди.

Приймаючи до уваги викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Павлоград Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013р. у справі №904/981/13-г скасувати частково.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

У відповідності із статтею 122 Господарського процесуального кодексу України припинити стягнення за наказом господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2013р., виданим на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013р. по справі №904/981/13-г.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 28.04.2014 року.

Головуючий суддя А.Є. Прокопенко

Суддя А.К.Дмитренко

Суддя В.І.Крутовських