Постанова № 38425408, 23.04.2014, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1080/14-а

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2014 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Онушканича В.В

секретаря Танчук М.С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача Іваськів М.М., Ясінець В.П.

третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Ріпянської сільської ради, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4, про визнання нечинними рішень Ріпянської сільської ради, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати нечинними рішення Ріпянської сільської ради від 10.04.2013 р. в частині зобов'язання ОСОБА_4 виготовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку, надання дозволу на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4, розділення земельної ділянки, яка була дорогою між позивачем та ОСОБА_4, а також рішення Ріпянської сільської ради від 09.07.2013 р. в частині затвердженння технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства площею 0,2760 га.

Свої вимоги мотивує тим, що цими рішеннями порушується його право як власника земельної ділянки розміром 0,25 га в АДРЕСА_1, оскільки, фактично розділено і дано згоду на передачу у власність ОСОБА_4 без згоди позивача частини під'їзної дороги до його земельної ділянки. ОСОБА_4 встановила огорожу на спірній під'їзній дорозі, самовільно зайнявши земельну ділянку орієнтовною площею 0,0032 га.

Згідно ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, парки, сквери тощо). Таким чином, сільська рада не вправі була приймати рішення щодо передання у власність третій особі частину під'їзної дороги, яка належить до земель загального користування населених пунктів.

Також позивач просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку та поновити процесуальний строк для оскарження рішень сільської ради від 10.04.2013 р. та від 09.07.2013 р., оскільки під час прийняття рішень сільської ради позивач не був присутній і про оскаржувані рішення він дізнався тільки у січні 2014 р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала із зазначених в позові підстав. Наголосила, що дорога, яка проходить між господарством її чоловіка і господарством третьої особи, використовується для проїзду до земельної ділянки позивача і відповідно в сільської ради не було підстав розділяти зазначену дорогу і надавати її частину у власність ОСОБА_4 Під час прийняття сільською радою оскаржуваних рішень ні вона ні її чоловік не були присутні і дізнались про них лише у січні 2014 року.

Представник відповідача - Ріпянський сільський голова позовні вимоги не визнав та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи це тим, що оскаржувані рішення Ріпянська сільська рада як орган місцевого самоврядування прийняла в межах власної компетенції. ОСОБА_4 частина проїзної дороги між її та позивача господарствами була фактично відгороджена ще п'ять років назад. Держінспекція сільського господарства провела відповідну перевірку цієї ситуації і своїм листом від 20.03.2013 р. зобов'язала його припинити виявлені порушення земельного законодавства та усунути його наслідки. Тому, Ріпянська сільська рада з метою узаконення ситуації, яка вже склалась, і прийняла два оскаржувані рішення. Тією під'їзною дорогою вже давно ніхто не користується, тому цілком справедливим виглядає її рівний розподіл між двома сусідніми землевласниками. Визнав той факт, що про оскаржувані рішення позивач дізнався лише у січні 2014 року. Також визнав, що згідно діючого генплану села спірна земельна ділянка значиться як під'їзна дорога.

Представник відповідача - адвокат Ясінець В.П. додатково суду пояснив, що позивачем не доведено порушення його прав оскаржуваними рішеннями сільської ради. Рішенням від 10.04.2013 р. спірну земельну ділянку розділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а не передано виключно ОСОБА_4 Згідно п. 3.22. ДБН 360-92** мінімальна ширина проїжджої частини повинна складати 3,5 м., а фактична ширина спірної земельної ділянки становить приблизно 2 метри, тому недоцільним є збереження її статусу як під'їзної дороги і цю земельну ділянку слід розділити між суміжними землекористувачами, тим паче, що до господарств ОСОБА_1 і ОСОБА_4 є окремі заїзди з центральних доріг. Щодо рішення від 09.07.2013р., то вона прийняте згідно чинного законодавства, оскільки, ч. 6 ст. 123 ЗК України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки. В даному випадку Управління Держземагенства у Калуському районі підтвердило відсутність обтяжень та обмежень земельної ділянки, що надається ОСОБА_4 У зв'язку з наведеним просить в задоволенні позову відмовити.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача пояснила, що тією земельною ділянкою, яка колись була під'їзною дорогою, користуються тільки вона і її сусіди ОСОБА_1 по половині. Паркан на цій земельній ділянці вона спорудила вже близько 4 років назад і до останнього часу жодних незручностей він нікому не створював. Оскаржувані рішення Ріпянської сільської ради в першу чергу стосуються її власних земельних ділянок під її будинком і для ОСГ, а тому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно державного акту серії ІФ №014155 від 17.11.2003 р. позивачу ОСОБА_5 на праві приватної власності належить земельна ділянка 0,2500 га (кадастровий номер 2622886002:03:003:0003) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Рішенням Ріпянської сільської ради від 25.12.2001 р. за результатами розгляду заяви ОСОБА_4, яка просила надати їй в постійне користування 1/2 частину земельної ділянки, яка згідно генплану забудови села значиться як під'їзна дорога і розташована між присадибними земельними ділянками заявниці та ОСОБА_5, було відмовлено ОСОБА_4 у наданні 1/2 частини земельної ділянки, що використовується як дорога загального користування. (а.с. 7, 72) Рішенням Ріпянської сільської ради від 09.06.2011 р. № 4-6/2011 ОСОБА_4 було відмовлено у приватизації земельної ділянки у зв'язку із спірними питаннями. (а.с. 11)

Дорогу між землеволодіннями ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в частині 0,9 м захоплено ОСОБА_4 що підтверджується актом обстеження земельної ділянки по вул. Шевченка (а.с. 12)

Як вбачається з повідомлення Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області № 04-01/1225 від 08.04.2013 р. (а.с. 13) перевіркою було встановлено, що ОСОБА_4 самовільно встановила паркан на дорозі, яка згідно Генерального плану забудови с. Мислів являється дорогою громадського користування, чим самовільно зайняла земельну ділянку орієнтовною площею -,0032 га. По даному факту складено акт та винесено припис від 19.11.2012 р. про усунення порушення вимог земельного законодавства, який не був виконаний, тому винесено повторний припис від 03.01.2013 р., який ОСОБА_4, також не виконала. У зв'язку з цим голові Ріпянської сільської ради направлено клопотання Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області від 20.03.2013 року про припинення виявленого порушення земельного законодавства та усунення його наслідків. (а.с. 71)

За результатами розгляду зазначеного клопотання Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області Ріпянська сільська рада прийняла рішення від 10.04.2013 р. № 11-20,2013, яким вирішила: зобов'язати ОСОБА_4 виготовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку в термін два місяці; дала дозвіл на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4; внести зміни в генеральний план с. Мислів та при наявності коштів виготовити новий генеральний план с. Мислів; розділити земельну ділянку, яка була дорогою між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 так як вже багато років ніхто цією дорогою не користується. (а.с. 14)

09.07.2013 р. Ріпянська сільська рада прийняла рішення № 9-21/2013, яким вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства площею 0,2760 га, у тому числі: для БОЖБ 0,1500 га; для ведення ОСГ 0,1260 га. (а.с. 15)

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до закону вирішуються питання регулювання земельних відносин. Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин визначені ст. 12 ЗК України (в редакції 2001 р.) Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Згідно ч. 3 ст. 158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а, також, спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до ч. 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Таким чином, ЗУ України встановлений вичерпний перелік категорій земель України за основним цільовим призначенням.

У свою чергу, у межах категорії земель, земельні ділянки поділяються за конкретним цільовим призначенням. В межах категорії житлової і громадської забудови земельні ділянки можуть використовуватися для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Як вбачається з повідомлення відділу містобудування та архітектури Калуської районної держадміністрації № 39 від 25.11.2013 р. в генеральний план с. Мислів-Ріп'янка Калуського р-ну, який розроблений Івано-Франківською філією НДІ "Діпроміст" в 1986 році на даний час зміни не вносилися. (а.с. 17) Представником відповідача Ріпянським сільським головою в судовому засіданні не заперечується той факт, що згідно діючого генплану с. Мислів-Ріп'янка спірна земельна ділянка між господарствами ОСОБА_1 і ОСОБА_4 значиться як під'їзна дорога.

Як вбачається з державного акту серії ІФ № 014155 від 17.11.2003 р. про право власності ОСОБА_5 на земельну ділянка для БОЖБ 0,2500 га в АДРЕСА_1 по межі земельної ділянки Г-А зазначені землі загального користування (заїзд) (а.с. 6 зворот). Аналогічно визначено статус (цільове призначення) як землі сільської ради (дорога) по межі В-Г в кадастровому плані земельної ділянки землекористувача ОСОБА_4, який є частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. (а.с. 70)

Таким чином, спростовуються доводи представників відповідача, що оскаржуваним рішення від 10.04.2013 р. Ріпянська сільська рада внесла зміни в генплан с. Мислів і змінила цільове призначення земельної ділянки, яка знаходиться між господарствами позивача і третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, селищ, міст є комунальною власністю. Згідно ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо).

Стаття 20 ЗК України, яка регулює порядок встановлення та зміну цільового призначення земельних ділянок, передбачає, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

На думку суду лист Калуської РДА від 23.06.2001 р. (а.с. 55, 68), який містить пропозицію розділити спірну земельну ділянку в рівних частинах між прилеглими до нього господарствами (в тому числі і господарствами ОСОБА_5 і ОСОБА_4) носить рекомендаційний характер.

Як вбачається з відповіді відділу містобудування та архітектури від 29.04.2004 р. між присадибою позивача та присадибою ОСОБА_4 проходить проїзд спільного користування, який може бути поділений тільки по взаємній згоді межівників. (а.с. 10)

Таким чином, сільська рада без згоди обох суміжних землекористувачів і зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться між землеволодіннями ОСОБА_4 і ОСОБА_5, з подальшим внесенням відповідних змін у генплан с. Мислів, не вправі була розділяти зазначену земельну ділянки і передавати у власність конкретним громадянам.

Твердження представника відповідача про те, що оспорювані рішення Ріпянської сільської ради не порушують права та інтереси позивача, спростовується наявністю рішення Калуського районного суду від 27.11.2001 р. по справі № 2-708/2001, яким позов ОСОБА_1 було задоволено і зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не чинити їй перешкоди в користуванні під'їзною дорогою в с. Мислів Калуського р-ну, яка знаходиться між господарствами ОСОБА_9, ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_8, ОСОБА_5, а також зобов'язано Ріпянську сільську раду встановити в натурі межові знаки даної дороги. (а.с. 8)

У зв'язку з цим рішення Ріпянської сільської ради Калуського району від 10.04.2013 року № 11-20/2013 в частині розділення земельної ділянки, яка була дорогою між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і рішення Ріпянської сільської ради від 09.07.2013 року № 9-21/2013 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га, підлягають визнанню нечинними.

В решті зазначені рішення не порушують права та інтереси позивача, оскільки не стосуються спірної земельної ділянки, яка являється під'їзною дорогою.

Відповідно до п. 2 ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод і інтересів встановлюється 6-місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Як визнається сторонами по справі оскаржувані рішення Ріпянської сільської ради від 10.04.2013 року та від 09.07.2013 року позивач отримав тільки у січні 2014 року. А тому йому слід поновити строк оскарження даних рішень до суду.

Згідно ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України або відповідного місцевого бюджету. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. На підтвердження понесених судових витрат стороною позивача подано тільки квитанцію про оплату судового збору (а.с. 1). Разом з тим, згідно пп.1 п. 3 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, що станом на час подання даного позову становить 73,08 грн. Таким чином, пропорційно частині задоволених позовних вимог, підлягають стягнення з бюджету на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 24,36 грн.

На підставі викладеного, керуючись 19 Конституції України встановлює, ст.ст. 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 19, 39, 83, 158 ЗК України (в редакції 2001 р.), ст.ст. 11, 17, 18, 70-71, 94, 99-102, 122, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Поновити ОСОБА_5 процесуальний строк для оскарження рішень Ріпянської сільської ради Калуського району від 10.04.2013 року та від 09.07.2013 року.

Позов задоволити частково.

Визнати нечинним рішення Ріпянської сільської ради Калуського району від 10.04.2013 року № 11-20/2013 в частині розділення земельної ділянки, яка була дорогою між ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Визнати нечинним рішення Ріпянської сільської ради від 09.07.2013 року № 9-21/2013 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджету на користь ОСОБА_5 понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 24,36 грн.

Постанова набирає законної сили через десять днів після її проголошення, якщо апеляційну скаргу не подано.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Калуський міськрайонний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий: