Рішення № 384237, 22.01.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.01.07 р. Справа № 31/77пн

Господарський суд Донецької області, у складі судді Ушенко Л.В., при секретарі судового засідання Москалик В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою Госпрозрахункового центру науково-технічних послуг „Поіск” м.Маріуполь

до відповідача 1.- Державної податкової інспекції у м. Маріуполь

до відповідача 2.- Державної податкової адміністрації в Донецькій області

до відповідача 3.- Управління Державного казначейства в Донецькій області

про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 400 000,00 грн., та відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн., спонукання письмового вибачення за дискредитацію ділової репутації юридичної особи.

В присутності представників сторін:

від позивача: Мауров В.О. - директор ГЦНТП «Поіск»,

Дюпін О.В. - довіреність б/н від 09.01.07

від відповідача 1: Підопригора В.В. - довіреність б/н від 12.01.07

від відповідача 2: Медведєв О.В. - довіреність № 294/10/10-113 від 03.01.07

від відповідача 3: Буній С.І. - довіреність

ВСТАНОВИВ:

Госпрозрахунковий центр науково-технічних послуг „Поіск” м. Маріуполь звернувся із позовом до Державної податкової інспекції у м. Маріуполь, Державної податкової адміністрації в Донецькій області, Управління Державного казначейства в Донецькій області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 400 000,00 грн., та відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. та спонукання письмового вибачення перед позивачем за незаконне втручання в законну господарську діяльність.

З метою конкретизації вимог до кожного із відповідачів, позивач надав заяву (вх.№21 від 16.05.06р.), в якій уточнив позовні вимоги щодо кожного із відповідачів і просить:

· спонукати ДПА в Донецькій області письмово вибачитись перед Госпрозрахунковим центром науково-технічних послуг „Поіск” м. Маріуполь за багаторічну дискримінацію та дискредитацію підприємства;

· стягнути з ДПІ у м. Маріуполь за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду у сумі 400 тис. грн..;

· стягнути з ДПІ у м. Маріуполь за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду у сумі 200 тис. грн..;

· спонукати Управління Державного Казначейства в Донецькій області повернути державне мито у розмірі 6 085 грн., яке сплачене до державного бюджету.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 5.04.00р. працівниками податкової міліції ДПІ у Приморському районі м. Маріуполя були вилучені оригінали документів фінансово-господарської діяльності підприємства за 1997р. – 1999р.без залишення копій документів, що на думку позивача є порушенням ст..11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

18.04.00р. були зупинені операції на рахунку підприємства, а 26.04.00р. прийнято рішення ДПІ Приморського району м. Маріуполя про застосування та стягнення фінансових санкцій з підприємства у загальній сумі 8 892 грн. за результатами перевірки, проведеної ДПІ у Приморському районі м. Маріуполя. Крім того, за матеріалами перевірки і вилученими документами була порушена кримінальна справа відносно керівника підприємства – Маурова В.О. за ухилення від оподаткування і до нього був також пред’явлений цивільний позов про стягнення шкоди у сумі 32 962,1 грн. Крім того, слідчим було направлено подання відповідно до ст..23-1 КПК України на адресу підприємства, щодо усунення недоліків у веденні податкового та бухгалтерського обліку, яких, на думку позивача, допущено не було.

Позивач вважає, що всі ці дії дискредитували його як суб’єкта господарювання і були неправомірними, оскільки в подальшому кримінальна справа була закрита за відсутністю складу злочину в діях керівника підприємства, а інформація про наявність податкового боргу, яка не відповідала дійсності, спричинила значну шкоду діловій репутації підприємства.

Позивач також посилається на те, що в зв’язку з порушенням кримінальної справи підприємство сплатило консультативно-експертні послуги Міжрегіональному юридичному центру на суму 1 тис. грн.. і за 69 місяців незаконного, на думку позивача, втручання посадових осіб податкової міліції в господарську діяльність підприємства воно недоотримало доходів у загальній сумі 399 тис. грн..

Крім того зважає на те, що протягом тривалого часу керівник підприємства неодноразово звертався до ДПА в Донецькій області, однак більшість звернень залишалось без відповіді, що дискредитувало директора підприємства і останній наполягає на письмовому вибаченні перед ним ДПА в Донецькій області.

Позивач також посилається на ст.11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” стосовно звільнення його від сплати державного мита як суб‘єкта малого підприємництва при зверненні до суду в зв’язку із заподіяною йому шкодою в результаті порушення його прав як платника податків податковим органом і тому вважає, що має право на повне відшкодування із бюджету суми державного мита, сплаченого при подачі заяви.

Відповідач – ДПІ у м. Маріуполь проти позову заперечує, про що надав відзив (т. 1 а.с. 42), в якому посилається на те, що позивач не конкретизував, якими саме неправомірними діями і яким податковим органом йому була заподіяна матеріальна шкода, її зв`язок з діями цих органів чи посадових осіб і наслідками, що ними спричинені.

Відповідач вважає, що сума матеріальної шкоди, що розрахована із суми очікуваного і неодержаного прибутку підприємства, не є реальною шкодою і тому відшкодуванню не підлягає.

Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, відповідач заперечує з посиланням на те, що у позивача відсутні втрати немайнового характеру, які були б пов`язані з приниженням посадовими особами ДПІ м.Маріуполя його ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, розголошення камерційної таємниці чи вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підриву довіри до діяльност підприємства.

Щодо матеріальної шкоди у вигляді витрат на інформаційно-консультаційні послуги Міжрегіонального юридичного центру м. Маріуполь, то відповідач вважає, що ці витрати не пов`язані з діяльністю підприємства, направленого на відновлення свого права, а стосуються проведення досудового слідства в кримінальній справі, порушеній відносно фізичної особи – Маурова В.О.

Відповідач – ДПА в Донецькій області також надала відзив (а.с. 37-40), в якому з позовом не згодна і посилається на те, що оригінали документів були вилучені в ході проведення дослідчої перевірки працівниками податкової міліції ДПІ у Приморському районі м. Маріуполь і разом з матеріалами перевірки долучені до матеріалів кримінальної справи, порушеної відносно директора Госпрозрахункового центру науково-технічних послуг „Поіск” м. Маріуполь – Маурова В.О. в якості доказів. Підставою для порушення кримінальної справи послужили як матеріали документальної перевірки відповідача, якою встановлені порушення у формуванні валових витрат та податкового кредиту по ПДВ, так і матеріали дослідчої перевірки, проведеної працівниками податкової міліції ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя.

Відповідач – ДПА в Донецькій області вважає, що тривале провадження в кримінальній справі було пов`язане з необхідністю всебічного і повного дослідження всіх обставин справи, в зв`язку з чим призначались і проводились експертизи, виїмка та інші слідчі дії і ці дії слідчого витікають із КПК України і на думку відповідача були правомірними, а на письмові запити позивача надавались обґрунтовані відповіді.

Стосовно заподіяння матеріальної і моральної шкоди відповідач вважає її недоведеною.

Відповідач – Головне Управління Державного казначейства в Донецькій області (здійснена процесуальна заміна Управління Державного казначейства в Донецькій області на Головне Управління Державного казначейства в Донецькій області ухвалою від 14.12.06р.), також проти позову заперечує, про що надав відзив (т. 1 а.с. 45-47), в якому зазначив, що вимоги до нього позивачем безпосередньо не заявлені. Відповідач також посилається на ст.13 Закону України “Про Державну податкову службу”, ст. 2,7 Бюджетного Кодексу України та ст.35 Закону України “Про державний бюджет на 2006р.”зважаючи на те, що збитки (матеріальна шкода), завдані неправомірними діями посадових осіб ДПС, підлягають відшкодуванню з коштів Державного Бюджету України, а кошти на відшкодування моральної шкоди в бюджеті в загалі не передбачені.

В судовому засіданні здійснювалась технічна фіксація судового процесу, провадження у справі зупинялось до розгляду пов`язаної з даною справою господарської справи №16/274 за позовом Госпрозрахункового центру науково-технічних послуг „Поіск” м. Маріуполь до Жовтневої МДПІ та Управління Державного Казначейства в Донецькій області про відшкодування збитків заподіяних діями посадових осіб ДПІ та стягнення 32 462 грн. моральної шкоди.

Процесуальні строки розгляду справи подовжувались за розпорядженням голови суду та за згодою сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

Позивач як платник податків перебував на податковому обліку в ДПІ Приморського району м.Маріуполя.

05.04.2000р. оперуповноваженим відділу податкової міліції Приморського району м.Маріуполя Поповим А.В. було здійснене вилучення первинних документів, пов’язаних з веденням фінансової та господарської діяльності ГЦНТП „Поіск” м.Маріуполь, про що складено протокол вилучення документів від 05.04.2000р. та опис вилучених документів.

Вилучення документів здійснено в присутності керівника підприємства Маурова В.А.

12.04.2000р. начальником ДПІ Приморського району м.Маріуполя прийнято розпорядження про зупинення операцій на рахунках позивача в установах банків з посиланням на п. 5 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу України”. Дане розпорядження не було скасоване і не визнане недійсним в судовому порядку.

28.04.2000р. слідчим відділом податкової міліції ДПІ м.Маріуполя порушена кримінальна справа відносно директора ГЦНТП „Поіск” Маурова В.А. по ст.. 148-2 ч. 3 КК України (1963р.).

Із постанови слідчого (т. 1 а.с. 77) вбачається, що підставою для порушення кримінальної справи послужили матеріали дослідчої перевірки, проведеної ВПМ ДПІ Приморського району м.Маріуполя та акт документальної перевірки дотримання податкового законодавства, яка була проведена на підприємстві за період з 01.07.98р. по 01.01.2000р.

На підставі акту перевірки від 24.04.2000р. № 26-212/39 (т. 1 а.с. 85-88) Приморською ДПІ у м.Маріуполі було прийняте рішення № 26-2-13504682/11 від 26.04.2000р. про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування, яким позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 4700грн., пеня у сумі 2782грн. та штрафна санкція у сумі 1410грн., а всього на загальну суму 8892грн. Донарахування податку здійснено за порушення п. 4.2.1 ст. 4, п. 5.5.3 ст. 5, п. 11.3.1 ст. 11, п. 12.2.1 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

30.05.2000р. розпорядженням начальника ДПІ Приморського району м.Маріуполя були поновлені операції на рахунку позивача № 26005301715322 в банку.

За поясненнями позивача, розпорядженням про поновлення операцій на рахунку ДПІ прийняла після того, як підприємство фактично сплатило суму донарахованого податку та фінансових санкцій за рішеннями від 26.04.2000р.

Відповідач – ДПІ у м. Маріуполі не оспорювало даної обставини.

Позивач оспорив до господарського суду Донецької області рішення ДПІ у Приморському районі м.Донецька від 26.04.2000р.№ 26-2-13504682/11 та акт перевірки від 24.04.2000р. № 26-212/39, а також просив суд зобов’язати ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя повернути позивачу 5 897,05грн., сплачених ним згідно рішення ДПІ.

Господарським судом Донецької області було прийняте рішення від 09.03.05р. у справі № 7/9а за даним позовом ГЦНТП „Поіск” до Жовтневої МДПІ м.Маріуполя (правонаступник Приморської ДПІ) , яким позовні вимоги були задоволені частково: визнане недійсним рішення ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя від 26.04.2000р. № 26-2-13504682 про донарахування податку на прибуток, пені і штрафних (фінансових) санкцій у загальній сумі 8 892грн., у задоволенні вимог про зобов’язання ДПІ повернути 5 897,05грн. відмовлено, а в частині вимог про визнання недійсним акту перевірки від 24.04.2000р. № 26-212/36 провадження у справі припинено.

Жовтнева МДПІ м.Маріуполя оскаржила дане рішення господарського суду і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.05.05р. у справі 7/9а рішення господарського суду Донецької області від 09.03.05р. у зазначеній справі було скасовано в частині визнання недійсним рішення ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя щодо донарахування податку на прибуток у сумі 4 620грн., пені з цього податку у сумі 2 727грн. та штрафної санкції у сумі 1 390грн. В іншій частині рішення господарського суду залишене без змін.

В межах досудового слідства по кримінальній справі, порушеній відносно керівника позивача – Маурова В.О. на підставі постанов слідчого ДПІ у м.Маріуполі були проведені позапланові перевірки позивача за період з 01.01.98р. по 01.04.99р. (акт № 3/26-2-13504682 від 06.12.2004р.), яким були встановлені порушення п. 4.2.1 ст. 4, п. 11.3.1 ст. 11, п. 5.2.1, п. 5.3.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 7.4.1, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та зроблено висновок про заниження підприємством податку на прибуток за 1998р. (2-4 квартал 1998р.) на суму 23 202грн. та ПДВ на суму 16 817грн. за період з 01.01.98р. по 01.04.99р. та акт № 5/26-2-13504682 від 04.03.05р., яким встановлено заниження податку на прибуток у сумі 24 265грн. за 1998рік (2-4 квартал 1998р.) та з ПДВ на суму 16 817грн. за період з 01.01.98р. по 01.04.99р.

При цьому в актах перевірки зазначено, що податковим органом під час перевірки були використані документи, надані слідчим (кримінальна справа, т. 1-8, матеріали судово-бухгалтерської експертизи, проведеної в межах кримінальної справи).

За поясненнями відповідача та згідно листа Жовтневої МДПІ від 23.03.05р. № 8599/10/23 донарахування податку на прибуток та ПДВ за результатами проведених в межах кримінальної справи перевірок не здійснювалось в зв’язку із збігом строку давності визначення податкових зобов’язань платнику податків контролюючим органом (ст.. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

Судом, також, встановлено, що 18.04.2001р. СВ ПМ ДПІ у м.Маріуполі були порушені кримінальні справи № 120-15636/2 відносно директора ГЦНТП „Поіск” Маурова В.О. за ухилення від сплати податків по ст.. 148-3 КК України (1963р.) та № 120-15636/3 за службове підроблення по ст.. 172 ч. 2 КК України (1963р.).

В цей же день, 18.04.2001р., зазначені кримінальні справи були об’єднані в одне провадження з кримінальною справою № 120-15636 і присвоєний номер справі – 120-15636.

19.05.2003р. дії Маурова В.О. були перекваліфіковані на ст.. 212 ч. 1 та ст.. 363 ч. 2 КК України (2001р.).

Крім того, в процесі досудового слідства слідчим направлялось позивачу подання від 24.04.01р. № 6809 щодо усунення порушень та недоліків у веденні бухгалтерського та податкового обліку. Направлення такого подання з метою усунення причин, що сприяють скоєнню відповідного злочину, передбачено ст.. 23-1 Кримінального кодексу України. Зазначений документ є процесуальним документом слідчого і контроль за його виконанням здійснює той орган або посадова особа, які його направили.

23.07.2004р. постановою слідчого СВ ПМ ДПІ м.Маріуполя справа була припинена на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

В подальшому провадження у кримінальній справі поновлювалось і 30.12.2004р. та 14.03.2005р. припинялось на підставі п. 2 ст. 6, ст.. 130 КПК України.

В постанові про закриття (припинення) кримінальної справи зазначено, що ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя не здійснено донарахування податку на прибуток у сумі 16 145,10грн., ПДВ у сумі 16 817грн., а всього на суму 32 962,10грн., в зв’язку з чим відсутній факт заподіяння збитків (шкоди) державі у вигляді фактичного ненадходження коштів до бюджету, а отже відсутній склад злочину, передбачений ст.. 212 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя від 10.06.05р. була задоволена частково заява Маурова В.О. про відшкодування шкоди, заподіяної йому органом досудового слідства, а саме: стягнуто з коштів Державного бюджету України на користь Маурова В.О. моральної шкоди у сумі 20 000грн., заподіяної в результаті незаконних дій слідчого відділу податкової міліції ДПІ у м.Маріуполі. В задоволенні позову щодо стягнення матеріальної шкоди у сумі 58 000грн. відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23.08.05р. ухвала Приморського районного суду м.Маріуполя залишена без змін.

Мауров також звертався з позовом до ДПІ у м.Маріуполі, ДПА в Донецькій області та ВДК у м.Маріуполі про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Обґрунтовуючи свої вимоги Мауров В.О. посилався на те, що відносно нього була порушена кримінальна справа, яка ґрунтується на доказах, отриманих незаконним шляхом, зокрема вилучених у підприємства фінансово-господарських документах та актах перевірок, які він вважає незаконними і що в результаті цих дій посадових осіб податкової міліції та слідства була заподіяна шкода його діловій репутації, знизились доходи підприємства і його особисто, і просив суд стягнути 519 тис.грн. моральної шкоди та 63тис.грн. матеріальної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 03.03.06р. (набрало чинності 01.06.06р.) в задоволенні позову було відмовлено з підстав, що позивачем (Мауровим В.О.) не доведено заподіяння йому матеріальної шкоди, а моральна шкода вже була відшкодована йому в розмірі 20тис.грн. ухвалою Приморського районного суду м.Маріуполя з тих же підстав. За якими заявлений і даний позов.

Госпрозрахунковий центр науково-технічних послуг „Поіск” звертався також до господарського суду Донецької області з позовом до Жовтневої МДПІ у м.Маріупорлі та Управління держказначейства в Донецькій області про стягнення матеріальної шкоди у сумі 250тис.грн. та моральної шкоди у сумі 32 962грн.

Позивач посилався на те, що в зв’язку з прийняттям ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя (Жовтнева МДПІ у Приморському районі м.Маріуполя) рішення про донарахування податку, застосування штрафних санкцій та нарахування пені від 24.04.2000р. № 26-2-1350468/11 та порушенням кримінальної справи, її припиненням центр втратив ділову репутацію. Розповсюдження недостовірної інформації сприяло заподіянню моральної шкоди підприємству у сумі 32 962грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.06.06р. у справі № 16/274 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Дане рішення залишено в силі постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.06р.

Мауров В.О. неодноразово звертався із скаргами до органів прокуратури, ДПІ у м.Маріуполі та ДПА в Донецькій області на дії слідчого в кримінальній справі, а також із заявами про повернення підприємству вилучених документів, пов’язаних з веденням бухгалтерського та податкового обліку.

Органами прокуратури та податковими органами, в т.ч. ДПА в Донецькій області, надавались відповіді (наявні у справі) з відповідними роз’ясненнями з питань, зазначених в зверненнях.

Стосовно звернень позивача щодо повернення вилучених у підприємства фінансово-господарських документів, то як убачається із листа від 13.01.06р. вх. № 341/101/10-113-5 ДПА в Донецькій області в жовтні 2005р. дані документи були повернені підприємству слідчим Забарним М.М. після закриття провадження в кримінальній справі, про що Мауровим В.О. надана відповідна розписка, яка долучена до матеріалів кримінальної справи. Зазначену обставину в судовому засіданні підтвердив представник ДПА в Донецькій області та представник позивача Мауров В.О., а також даний факт встановлено рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 03.03.06р.

Відповідно до ст.. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльностю органів державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Норма Конституції України є нормою прямої дії і є безпосередньою нормою, за якою передбачене право на відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. (із змінами від 25.05.01р.) в п. 3 роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали в зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підриву довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності умовою відшкодування моральної шкоди є факт наявності такої шкоди, протиправність дій чи бездіяльності в даному випадку державного органу, що її заподіяв, наявність причинного зв’язку між заподіяною моральною (немайновою) шкодою і протиправними діями чи бездіяльністю державного органу влади.

Відшкодування моральної шкоди на підставі ст.. 56 Конституції України (на яку посилається позивач в обґрунтування правових підстав позову) здійснюється за рахунок держави.

При цьому позивач повинен довести, що йому заподіяна така шкода з наданням доказів в її підтвердження і в результаті яких саме дій чи бездіяльності органів державної влади вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій іншій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить, причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та діями чи бездіяльністю державного органу влади, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору по суті.

На виконання ухвал суду щодо надання відповідних доказів і конкретизації дій та обставин, що спричинили моральну шкоду, її вартісної оцінки позивач надав письмові пояснення (від 18.04.06р. вх.№ 02-118/14230, від 31.10.06р. вих..№ 38/2, від 15.01.07р. вх.№ 02-41/1248 та № 02-41/1344), в яких конкретизував дії ДПІ у м.Маріуполі та ДПА в Донецькій області як державних органів, які на його думку, спричинили заподіяння моральної та матеріальної шкоди та пояснення до розрахунку позову.

В судовому засіданні позивач пояснив, що позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ним пред’явлено до ДПІ у м.Маріуполі як юридичній особі, у складі якої в даний час знаходиться відділ податкової міліції, в результаті дій якого йому заподіяна шкода.

Позивач зазначив, що розмір моральної шкоди, заподіяної йому працівниками податкової міліції ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя та ДПІ у м.Маріуполі, якій в подальшому був структурно підпорядкований слідчий відділ податкової міліції, визначений ним виходячи із сум, зазначених в офіційних документах щодо наявності у підприємства податкового боргу на загальну суму 200тис.грн., яка на його думку є недостовірною, включаючи:

- 20 475грн. – згідно постанови про порушення кримінальної справи відносно Маурова В.О.;

- 32 962,10грн. – згідно постанови про пред’явлення обвинувачення Маурову В.О. по кримінальній справі;

- 32 962,10грн. – згідно позовної заяви ДПІ в Приморському районі м.Маріуполя від 18.04.01р. в кримінальній справі;

- 32 962грн. – згідно подання слідчого в порядку ст.. 23-1 КПК України від 24.04.01р.;

- 40 019грн. – по акту перевірки ДПІ у м.Маріуполі від 06.12.04р. № 3/26-2-13504682;

- 41 082грн. – по акту перевірки ДПІ у м.Маріуполі № 5/26-2-13504682 від 04.03.05р.

Позивач також вважає, що внесення неправдивих даних в зазначені документи щодо наявності у нього податкового боргу нанесло моральну шкоду його діловій репутації як юридичній особі, дискредитувало його і керівника підприємства в ділових колах м.Маріуполя, позбавило позивача можливості вести нормальну господарську діяльність.

Разом з тим, позивач в позовній заяві посилається на те, що моральна шкода заподіяна йому в результаті наступних дій: вилучення документів щодо фінансово-господарської діяльності і неповернення їх в повному обсязі після припинення кримінальної справи, проведення незаконних перевірок, порушення кримінальної справи, зупинення операцій на рахунках, подання цивільного позову до суду в кримінальній справі та направлення подання слідчого відповідно до ст.. 23-1 КПК України, тривале розслідування кримінальної справи, яка в подальшому була закрита.

Представники позивача вважають, що всі перелічені дії та факти свідчать про неправомірність дії працівників відділу податкової міліції ДПІ у м.Маріуполі, які позбавили його можливості вести нормальну господарську діяльність, дискредитували його діяльність, принизили ділову репутацію підприємства в ділових кругах, створили перешкоди в його розвитку.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди господарський суд виходить із того, що доводи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не розмежовують інтересів позивача як юридичної особи і громадянина Маурова В.О. як фізичної особи і керівника підприємства.

Судами загальної юрисдикції при прийнятті рішень за позовами гр.. Маурова В.О. давалась оцінка обставинам, на які посилається в даній справі позивач в обґрунтування вимог щодо відшкодування йому моральної шкоди як юридичній особі і було стягнено 20 000грн. на користь Маурова В.О. моральної шкоди, пов’язаної із закриттям кримінальної справи відносно нього.

Слід зазначити, що заявляючи позов до ДПІ у м.Маріуполі позивач не врахував, що окремі оспорювані ним дії не вчинялись ДПІ у м.Маріуполі. Зокрема: рішення про зупинення і відновлення операцій на рахунках та рішення про донарахування податку, штрафних санкцій та пені, а також про пред’явлення позову в кримінальній справі приймались безпосередньо керівником ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя, правонаступником якої є Жовтнева МДПІ у м.Маріуполі, а не ДПІ у м.Маріуполі, яка не несе відповідальності за дії іншого податкового органу – юридичної особи.

Більш того, позивачем не надано доказів того, що ці рішення є неправомірними. Рішенням ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя від 24.06.2000р. № 26-2-13504682/1 визнане недійсним в частині визначення податкового зобов’язання в сумі 80грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 20грн.

Позивачем не надано доказів і того, що перевірки були проведені незаконно.

Перша перевірка у позивача проведена на підставі рапорта відділу податкової міліції, що не суперечило вимогам Указу Президента України № 817 „Про дерегулювання підприємницької діяльності”. Дві наступні перевірки, проведені на підставі постанови слідчого в межах кримінальної справи. Постанова слідчого від 22.10.04р. не скасована, як незаконна, і дії слідчого в цій частині не визнані неправомірними.

Стосовно пред’явлення цивільного позову в кримінальній справі, то даний позов в кримінальній справі по суті не розглядався. Дії слідчого щодо направлення подання щодо усунення причин та обставин, що сприяли вчиненню злочину, витікають із приписів ст.. 23-1 КПК України. Доказів того, що ці дії слідчого носили неправомірний характер позивачем також не надано.

До компетенції господарського суду не входить оцінка в межах даної господарської справи обґрунтованості даного процесуального документа слідчого та дій слідчого в цій частині. Доказів того, що дане подання направлене неправомірно і спричинило заподіяння позивачу, як юридичній особі, шкоди діловій репутації, тощо позивачем не надано.

Крім того, суд зазначає, що із постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.05.05р. у справі № 7/9а убачається, що позивачем допущені окремі порушення, пов’язані з веденням бухгалтерського та податкового обліку і визнано обґрунтованим донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 4620грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 1390грн.

Із зазначених мотивів судом також не прийняті доводи позивача щодо порушення відповідачем нормального режиму господарської діяльності підприємства, скорочення штатних працівників в зв’язку з цим та зниження доходів підприємства.

Слід зазначити, що штатна чисельність працівників в І кварталі 2000р. становила 2 працівника і є незмінною на момент розгляду справи.

На протязі 2000-2006р.р. позивачем залучались до виконання робіт за цивільно-правовими угодами від 7 до 2 осіб (2000-2004р.р.) та від 3 до 5 осіб (4 квартал 2004р. – 3 квартал 2006р.).

Згідно наданих до ДПІ податкових розрахунків з єдиного податку за 1999-2005р.р. убачається, що обсяги виручки підприємства змінювались в сторону зменшення до 2004р., а в подальшому мають тенденцію до збільшення.

Суд критично оцінює зазначені обставини, оскільки підприємницька діяльність – це діяльність на свій ризик.

Позивач не надав суду документів, які б свідчили про те, що підприємство мало затверджений план свого розвитку (бізнес-план), але не виконало його в результаті негативних наслідків неправомірних дій державних органів.

При оцінці матеріальної шкоди у сумі 400тис.грн. позивач виходив з того, що за 69 місяців незаконного, на його думку, втручання посадових осіб податкової міліції в господарську діяльність підприємство щомісячно не доотримувало доходів на суму 8,9тис.грн, то матеріальна шкода у вигляді неотриманих доходів склала 399тис.грн.

Крім того, позивачем були понесені витрати по сплаті правової допомоги (консультаційно-експертні послуги Міжрегіонального юридичного центру) на суму 1тис.грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 51 від 22.06.2000р. на суму 400грн. та № 59 від 27.06.2000р. на суму 600грн.

В обґрунтування фактів заподіяння матеріальної шкоди у сумі 399тис.грн. позивач посилається на декларації з податку на прибуток за 1998р., розрахунки єдиного податку за період з 01.01.99р. по 31.12.05р., довідку про заробітну плату штатних працівників, керівника підприємства і його заступника.

Господарський суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 400тис.грн. задоволенню не підлягають.

При цьому господарський суд враховує встановлені під час судового розгляду даної справи обставини, які зазначені в даному рішенні, а також факти, які встановлені рішеннями Приморського та Жовтневого районних судів м.Маріуполя (від 20.06.05р. та від 03.03.06р.) щодо позовів Маурова В.О. про відшкодування моральної та матеріальної шкоди та рішення господарського суду Донецької області від 27.06.06р. у справі № 16/274 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.05.05р. у справі № 7/9а за позовами підприємства до Жовтневої МДПІ та Управління Держказначейства України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди та визнання недійсним рішення ДПІ у Приморському районі м.Маріуполя від 26.04.2000р. № 26-2-13504682/11, які відповідно до ст.. 35 ГПК України є обов’язковими для господарського суду щодо фактів, які ними встановлені, а також докази, надані сторонами.

Суд вважає, що факт заподіяння реальної матеріальної шкоди підприємству, як суб’єкту господарювання – юридичній особі – не доведений позивачем. Неотримання підприємством доходів на суму 399тис.грн.є умовним і ґрунтується на тому, що у підприємства протягом періоду, в якому розслідувалась кримінальна справа відносно директора, знизились обсяги виробництва з причин, що негативна інформація відносно підприємства і її керівника спричинила втрату господарських зв’язків.

Стосовно сплати позивачем вартості 1000грн. за консультативно-експертні послуги Міжрегіонального центру, то дані витрати не можуть бути розцінені судом як матеріальна шкода, що заподіяна в результаті неправомірних дій посадових осіб ДПІ, оскільки вони не пов’язані з діяльністю підприємства, направленого на захист або відновлення своїх прав, а пов’язані з проведенням досудового слідства в кримінальній справі, порушеній відносно фізичної особи – Маурова В.О., незалежно від того, що дана особа є керівником підприємства – позивача у справі.

В процесі розгляду справи позивач не конкретизував дії відповідача – Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області щодо заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди і зазначив, що претензії до нього не має, однак оскільки заявлені ним вимоги пов’язані з відшкодуванням з коштів Державного бюджету України сум матеріальної та моральної шкоди, тому до участі у справі залучений орган Держказначейства.

Виходячи із роз’яснень, наданих Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95р. (із змінами та доповненнями) „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” при розгляді спорів про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої влади, до участі у справі повинен залучатись поряд з відповідним державним органом в якості відповідача і відповідний орган Державного казначейства України.

Стосовно вимог позивача до ДПА в Донецькій області про спонукання письмового вибачення перед ним за багаторічну його дискримінацію та дискредитацію господарський суд вважає вимоги такими, які не підлягають задоволенню.

Позивач не конкретизував у позовній заяві та в поясненнях до неї, які саме дії вчинила ДПА в Донецькій області по відношенню до позивача як юридичної особи. В судовому засіданні представник позивача Мауров В.О. пояснив, що ДПА в Донецькій області неякісно розглядала скарги та заяви керівника Центру, не приймала заходів щодо своєчасного отримання позивачем відповідей, а також у відзиві на дану позовну заяву з боку ДПА в Донецькій області на думку позивача було допущено поширення неправдивої інформації щодо підприємства.

Судом в даному рішенні наданий аналіз всіх зазначених доводів позивача і суд вважає, що позивачем не доведені факти дискримінації або дискредитації його з боку ДПА в Донецькій області.

Більш того, позивач ототожнює інтереси позивача як юридичної особи і особисті інтереси керівника підприємства як фізичної особи, відносно якої була порушена і розслідується кримінальна справа. Всі звернення керівника підприємства зі скаргами на дії посадових осіб податкових органів, в т.ч. і слідчого, стосувались проведення досудового слідства в кримінальній справі або пов’язані з порушенням даної кримінальної справи відносно нього особисто.

Стосовно вимог позивача про спонукання Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області повернути позивачу сплачене держмито у сумі 6085грн., то господарський суд вважає їх безпідставними і з урахуванням результатів розгляду справи покладає судові витрати на позивача. Позивач не є суб’єктом, відносно якого Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” встановлені пільги по сплаті державного мита, тому позивач правомірно при зверненні до суду сплатив державне мито і підстав для його повернення немає. Посилання позивача на ст.. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” судом не приймається до уваги, оскільки порядок сплати, ставки і механізм справляння державного мита та пільги регулюються спеціальними нормативним актом – Декретом Кабінету Міністрів “Про державне мито”.

При розгляді справи по суті судом також відхилено клопотання позивача (заява від 31.10.06р.) про розгляд справи за правилами КАС України та встановлення факту, що відповідачі використовують кримінальну справу для дискредитації ділової репутації позивача. Заява подана з посиланням на ст.. 8, 18, 21 КАС України.

Ст.. 21 КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Предметом спору у даній справі є вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди позивачу, заподіяної в результаті дій, рішень органу владних повноважень без вимоги вирішити публічно-правовий спір, тому зазначений позов підлягає розгляду за правилами ГПК України. А цих обставин не підлягає прийняттю до розгляду заява з посиланням на КАС України стосовно визначення факту протиправного використання провадження у кримінальній справі для дискредитації ділової репутації позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 12, 33, 43, 84, 85 ГПК України, ст.. 56 Конституції України, ст.. 10, 11, 13 Закону України “Про держану податкову службу в Україні” господарський суд:

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Госпрозрахункового центру науково-технічних послуг „Поіск” м. Маріуполь до Державної податкової інспекції у м. Маріуполь та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 400 000,00 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. та у позові Госпрозрахункового центру науково-технічних послуг „Поіск” м. Маріуполь до Державної податкової адміністрації в Донецькій області про спонукання письмового вибачення Державної податкової адміністрації в Донецькій області за дискримінацію та дискредитацію підприємства та спонукання Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області повернути держане мито у сумі 6085грн. – відмовити в повному обсязі.

Вступну та резолютивну частину рішення долучити до справи.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду Донецької області протягом 10 днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення підписаний 29.01.07р.

Суддя Ушенко Л.В.