Постанова № 38423663, 16.04.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 р. Справа № 821/2610/13-а

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Шевчук О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року у справі за адміністративним фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И ЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 27 червня 2013 року :

- №0002881702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 14 940,00 грн. та за штрафними санкціями 3735,00 грн.;

- №0002891702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 31420,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 7791,00 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що висновки, викладені в оскаржуваному акті не відповідають дійсним обставинам справи та приписам чинного податкового законодавства, а отже прийняті податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та підстави для їх скасування відсутні.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що в період з 29 квітня 2013 року по 18 травня 2013 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.l2.2012 рік, за результатами якої було складено акт № 2729/17.2/НОМЕР_1 від 24 .05.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Розділу IV ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2011 рік у сумі 14940,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 31420,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 27 червня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002881702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 30852,36 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 14940,00 грн. та за штрафними санкціями 3735,00 грн.;

- №0002891702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 39211,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 31420,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 7791,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій за договором поставки, укладеним з ТОВ «Торговий дім «Термінал» та отримання зазначеного товару з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивачем, та є підставою для визнання відсутності прав у позивача для формування податкового кредиту та валових витрат, а донарахована контролюючим органом сума грошового зобов'язання і накладення штрафних санкцій є правомірною.

Колегія суддів не погоджується з такими висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового Кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 названої статті Кодексу встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

На підставі п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пунктів 177.3 та 177.4 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 178.3 ст. 178 ПК передбачено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198).

Згідно довідки ГУ Статистики у Херсонській області основним видом діяльності ФОП ОСОБА_2 є діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "ТД "Термінал" укладено договір поставки №56 щодо купівлі товару (нафтопродукти: дизпаливо, бензин, оливи та мастила).

Відтак, витрати , понесені позивачем у зв'язку з оплатою товару, отриманого від ТОВ "ТД "Термінал" віднесено позивачем до складу валових витрат.

Товарність господарських операцій позивача зі своїм безпосереднім контрагентом підтверджена належним чином, зокрема расходними накладними, видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг, що помилково не було враховано судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Натомість, суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що угода між позивачем та ТОВ «ТД «Термінал» укладена, оплата фактично здійснена в обсязі, необхідному для формування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, нафтопродукти фізично поставлені повністю, що свідчить про факт виконання угод і законність формування податкового кредиту.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що констатування фактів порушень податкового законодавства, ґрунтуючись лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимим при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки). Зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Поза увагою суду першої інстанції, залишилися посилання відповідача в акті перевірки щодо нікчемності укладених позивачем правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки про нікчемність правочинів відносяться до компетенції судів, а не податкових органів.

Також колегія суддів враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій постачальник товару (ТОВ «ТД «Термінал») включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями.

Оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та з податку на додану вартість за основними платежами є необґрунтованим, то і застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення №0002881702, №0002891702 від 27.06.2013 року є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин судове рішення відповідно до вимог ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення адміністративного позову ФОП ОСОБА_2 у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И ЛА :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 27.06.2013 року №0002881702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 14 940,00 грн. та за штрафними санкціями 3735,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 27.06.2013 року №0002891702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 31420,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 7791,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: