Рішення № 38417468, 14.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 917/2178/13 14.04.14

За позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 35 145,62 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Штронда А.М. (за довіреністю від 24.09.2013);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 14 квітня 2014 року, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

08.01.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 35 145,62 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 17.02.2014.

У зв`язку із перебуванням судді Цюкала Ю.В. на лікарняному, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 17.02.2014, з метою дотримання процесуальних строків, справу було передано судді Підченку Ю.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 суддею Підченко Ю.О. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи призначено на 17.03.2014.

У зв'язку із виходом судді Цюкала Ю.В. з лікарняного, з метою уникнення затягування розгляду справи, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 справу було передано судді Цюкало Ю.В. для подальшого розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято справу до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 14.04.2014.

В судове засідання, призначене на 14.04.2014 з'явився представник позивача та надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

В судове засідання 14.04.2014 представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.10.2007 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі за текстом - ПАТ КБ «Приватбанк») було укладено Договір №10-ЛМО про надання Овердрафт-микро кредиту.

Відповідно до п.1.3. вказаного Договору позивач надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 7500,00 грн. з диференційованою відсотковою ставкою відповідно до додатку №1 до кредитного договору та кінцевим терміном повернення 10.10.2008.

Позивач вказує на те, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав у повному обсязі, надавши кредитний ліміт в розмірі 7500,00грн.

У порушення умов Договору відповідач зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.

На підставі вищезазначеного, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у сумі 7500,00 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 13 516,87 грн.; пеню за несвоєчасність виконання зобов'язання за Договором у сумі 14 128,75 грн.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 11.01.2014, 17.03.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду, відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2007 між ФОП ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір №10-ЛМО про надання Овердрафт-микро кредиту.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою вказаний Договір є кредитним Договором.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1.1. вказаного Договору передбачено, що банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснити «овердрафт-мікро» обслуговування клієнта, котре полягає у проведенні його платежів понад залишку засобів на грошовому рахунку клієнта, відкритому у банку, за рахунок кредитних засобів, в межах ліміту, визначеного у відповідності з п.1.3. Договору, шляхом дебетування поточного рахунка. «Овердрафт-мікро» кредит надається на поповнення оборотних засобів і здійснення поточних платежів клієнта.

У відповідності до п.1.3. на момент підписання вказаного Договору ліміт складає 7500,00 грн.

Порядок розрахунків проводиться згідно з п.3 Договору, яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

У відповідності до положень ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було виконано свої зобов'язання за Договором у повному обсязі та надано відповідачу кредитний ліміт в розмірі 7500,00 грн.

Однак, відповідачем не було виконано своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом у сумі 7500,00 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 13 516,87 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було направлено на адресу відповідача Претензію вих.№71012PLL0O638 від 04.07.2013 з вимогою сплатити заборгованість у сумі 34 818,13 грн. у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору.

Залученими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями виписок Банку та позивача про рух коштів між ними і відповідачем, а також довідкою про стан заборгованості відповідача, підтверджується виконання Банком своїх зобов'язань за Кредитним договором та надання кредиту (овердрафту) в сумі 7500,00 грн., та натомість виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо повернення суми кредиту (овердрафту) та сплати процентів неналежним чином та не в повному обсязі, що призвело до накопичення заборгованості.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кредиту (овердрафту) та по нарахованим відсоткам, які рахуються непогашеними станом на 25.09.2013 та є непогашеними на даний час (матеріали справи не містять доказів протилежного), суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Договору.

Заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованої заборгованості по кредиту та процентам, відповідачем суду надано не було.

А тому, враховуючи все вищенаведене, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 7500,00 грн. заборгованості по кредиту (овердрафту), а також 13 516,87 грн. заборгованості по процентам, які є непогашеними на даний час.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності до п.4.1. Договору при порушенні клієнтом обов'язку щодо сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2., 3.1., 3.2., 3.3. договору; строків повернення кредиту, передбачених п.п. 1.4., 1.5., 2.2.3., 2.2.4., 2.2.5, 2.3.4. договору, клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 14 128,75 грн. перевірено судом та встановлено, що останній відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 35 145,62 грн. заборгованості за Договором про надання Овердрафт-микро кредиту.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: заборгованість за кредитом у сумі 7 500,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 13 516,87 грн., пеня у сумі 14 128,75 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02099, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: заборгованість за кредитом у сумі 7 500,00 грн. (сім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок), заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 13 516,87 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот шістнадцять гривень 87 копійок), пеня у сумі 14 128,75 грн. (чотирнадцять тисяч сто двадцять вісім гривень 75 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.04.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало