Рішення № 38417184, 23.04.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.04.2014 Справа № 905/1443/14

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» про стягнення 3% річних у розмірі 2315353,69 грн.,

За участю представників:

від позивача - Ткаченко Р.Ю. за довіреністю

від відповідача - Богінська Т.М. - за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду з позовом до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про стягнення 3% річних у розмірі 2315353,69грн. за несвоєчасні розрахунки за спожитий природний газ.

В правове обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми ст.ст. 599, 612, 625 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що зазначену суму штрафних санкцій у розмірі 2315353,69 грн. нараховано на суму заборгованості 65210209,30 грн., яка фактично була погашена державою і є виключно заборгованістю держави перед підприємством теплоенергетики. Оскільки ККП «Маріупольтепломережа» було укладено договір про організацію взаєморозрахунків №381/517з-Гу від 03.12.2012р., за яким підприємству з державного бюджету було перераховано суму різниці в тарифі у розмірі 65210209,30грн. Таким чином, держава підтвердила, що заборгованість, яка була на час розгляду справи №24/354 є виключно різницею в тарифі та має компенсуватись у відповідності з вимогами діючого законодавства саме державою, а отже підприємство теплоенергетики не має нести відповідальності за дії держави.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача зазначив, що вважає необґрунтованим нарахування позивачем 3% річних на суму заборгованості нарахованих за період з 01.10.2011 року по 07.12.2012 року, оскільки ухвалами господарського суду Донецької області у справі 24/354 від 12.06.2012р. та від 05.11.2012р. виконання рішення суду у цій справі було відстрочено на періоди з 12.06.2012р. по 12.10.2012р. та з 05.1.2012р. по 05.11.2013р.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної кампанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (покупець) укладено договір про постачання природного газу №06/10-2467ТЕ-9 (а.с.21-25).

Відповідно до п.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі зазначеному в п.1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

За умовами п.3.1 договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 840,196 грн., крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%; тариф на транспортування газу - 234 грн. Всього до сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1309,20 грн.

Пунктом 2 додатку №1 до цього договору сторони встановили, що приймання-передача газу оформлюється актом прийому-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість. Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки покупець зобов'язується надати постачальнику для підпису два примірника акту-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця, копію технічних актів приймання-передачі газу.

Згідно з п.4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться на пізніше 10 числа місяця поставки. Подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 5.1 договору сторони встановили строк поставки газу: з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно.

Відповідно до п.7.3.1 Договору, за невиконання покупцем умов п.4.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню за кожний день прострочення платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п.10.1 договору, договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2010р.

Договір про постачання природного газу разом з додатками до нього, підписаний обома сторонами без розбіжностей.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у грудні 2011 року звернувся до суду із позовом, в якому просила суд стягнути з ККП Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», за договором № №06/10-2467ТЕ-9 від 20.12.2010 р. заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 72 948 757,16 грн., з яких основний борг за поставлений природний газ в сумі 66 494 813,79 грн., пеня - 4 871 480,24 грн., інфляційні - 690 958,19 грн., 3 % річних - 891 504,94 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.02.2012р. у справі №24/354 позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 72 948 757,16 грн. задоволені частково. З Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» на користь Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» стягнуто 65 210 209,30 грн. - основний борг, 3878011,73 грн. - пеня, 690 958,19 грн. - інфляційні, 891 504,94 грн. - 3% річних.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань з погашення боргу за спожитий природний газ, позивач звернувся із зазначеним позовом про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2315353,69 грн.. нарахованих за період з 01.10.2011 року по 07.12.2012 року.

Оскільки між сторонами по справі уклалися господарські правовідносини, то судом застосовані положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, який регулює правовідношення у господарській сфері.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (абзац третій ч. 1 ст. 174 ГК України).

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( п. 1 ст. 193 ГК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом в силу приписів абзацу 2 п. 1 ст. 193 ГК України.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. У випадках встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що у силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботи, оплатити кошти та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 202 Господарського кодексу України встановлено, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Свої позовні вимоги позивач підтверджує наявними в матеріалах справи про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2467ТЕ-9 від 20.12.2010р., додатками до Договору, актами приймання-передачі природного газу.

З огляду на викладене та на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд вважає, що доводи позивача щодо наявності основної суми боргу по договору №06/10-2467ТЕ-9 від 20.12.2010р. у розмірі 65210209 грн. 30 коп. у період з 01.10.2011р. по 07.12.2012р. (по дату фактичної сплати основного боргу) підтверджені матеріалами справи.

Крім того, відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002р.; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007р.).

Отже, факт щодо наявності заборгованості у Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» перед ДК «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за спожитий природний газ по договору №06/10-2467ТЕ-9 від 20.12.2010р. у розмірі 65210209 грн. 30 коп. встановлені господарським судом Донецької області в межах справи №24/354 мають преюдиціальне значення при розгляді справи № 905/1443/14.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм права, у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань з погашення боргу за спожитий природний газ, отриманий відповідачем протягом січня-вересня 2011 року по договору №06/10-2467ТЕ-9 від 20.12.2010р. позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2315353,69 грн. нарахованих за період з 01.10.2011 року по 07.12.2012 року.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення про стягнення боргу, наданням судом відстрочки або розстрочки виконання рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.08. 2011 р. у справі № 13/210/10

Таким чином, доводи відповідача про необґрунтованість нарахування 3% річних на суму заборгованості в період з з 01.10.2011 року по 07.12.2012 року спростовані матеріалами справи.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних дійшов висновку, що розрахунок проведений арифметично вірно, є обґрунтованим, документально підтвердженим та відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми 3% річних на підставі ст.233 ГК України, то суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог ст. 83 ГПК України, господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені). Проте, оскільки три відсотки річних та індекс інфляції не являються різновидом (тотожністю) неустойки, суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення суми 3% річних.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач надав суду докази, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і вони є належними. Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують вимоги позивача.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає, що позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» про стягнення трьох відсотків річних в сумі 2315353 грн. 69 коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87518, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Гризодубової, 1, код ЄДРПОУ 33760279) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) три відсотків річних в сумі 2 315 353 (два мільйони триста п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят три) грн. 69 коп.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87518, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Гризодубової, 1, код ЄДРПОУ 33760279) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) судовий збір у сумі 46308 (сорок шість тисяч триста вісім) грн. 00 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 23 квітня 2014 року.

Повний текст рішення складено та підписано 25 квітня 2014 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов