Ухвала суду № 38416836, 14.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 р. Справа № 36281/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Левицької Н.Г., Сапіги В.П.

за участю секретаря судового засідання Луки Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2011 року по справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Зелене господарство» до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ВАТ «Зелене господарство» звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0009711502/0 від 29.12.2010 року, яким за порушення граничного строку із сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначено до сплати штраф в розмірі 50% у сумі 56612,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ДПІ в м. Івано-Франківську безпідставно змінювала призначення платежів, які були визначені ВАТ «Зелене господарство» на сплату податку на додану вартість за конкретний період та спрямовувала вказані платежі на погашення податкового боргу попередніх періодів, які, згідно рішень господарського суду були розстрочені.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2011 року позовні вимоги задоволено повністю. Суд виходив з того, що право призначення платежу належить виключно платнику податку. Крім того, відсутнє право у податкового органу вживати такий захід для погашення боргу, як зміна призначення платежу, що мало місце в даних правовідносинах.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Покликання апелянта маються на те, що узгоджене зобов'язання платник податку зобов'язаний сплатити самостійно протягом 10 календарних днів, наступним за останнім днем відповідного граничного строку Крім того зазначає, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, а платежі позивачем здійснювались хаотично.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ в м. Івано-Франківську проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету ВАТ «Зелене господарство», за результатами якої складено акт № 20521/15-2/05479378 від 15.12.2010 року. На підставі Акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення рішення № 0009711502/0 від 29.12.2010 року, яким на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку на 638 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 113225,44 грн. зобов'язано ВАТ «Зелене господарство» сплатити штраф в сумі 56612,93 грн. за платежем податок на додану вартість.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідності до поданих представником відповідача та досліджених в судовому засіданні платіжних доручень, визначений у податковій декларації податок на додану вартість за жовтень 2007 року в розмірі 14154 гри. із граничним терміном сплати 30.11.2007 року, ВАТ «Зелене господарство» сплатило частково в сумі 6000 грн., які були перераховані позивачем відповідачу до 30.11.2007 року (а.с.54, 55); визначений у податковій декларації податок на додану вартість за листопад 2007 року в розмірі 15680 грн. із граничним терміном сплати 04.01.2008 року, ВАТ «Зелене господарство» сплатило повністю до 04.01.2008 року (а.с.53); визначений у податковій декларації податок на додану вартість за грудень 2007 року в розмірі 42016 грн. із граничним - терміном сплати 30.01.2008 року, ВАТ «Зелене господарство» сплатило частково в сумі 10000 грн., які були перераховані позивачем відповідачу 29.02.2008року (а.с.72); визначений у податковій декларації податок на додану вартість за березень 2008 року 13162 грн. із граничним терміном сплати 30.04.2008 року, ВАТ «Зелене господарство» сплатило повністю до 30.04.2008 року (а.с.71).

Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закону) №2181-III від 21.12.2000 року, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення, за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.99 № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 вказаного вище Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Слід взяти до уваги ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 22.01.2008 року по справі № ПА-8/234 про розстрочення виконання постанови від 05.12.2007 року у справі № ПА-8/234 на три роки рівними частками по 9939,91 грн. кожного місяця.

Відповідно до вищезазначеної ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 22.01.2008 року заборгованість перед ДПІ в м. Івано-Франківську, яка виникла на день пред'явлення позову до 01.09.2007 року, відповідно на дані борги не повинні були уже нараховуватися штрафні санкції, та пеня, оскільки ухвалою вказаного суду дана заборгованість розстрочена на 3 роки, а ДПІ в м. Івано-Франківську безпідставно нарахувало на них штрафні санкції та пеню. Незважаючи на вказане судове рішення, відповідач зараховував сплату поточних зобов'язань у старий борг по розстроченню, а не закривав поточні зобов'язання, тобто замість поточної сплати закривав борги минулих років на які є розстрочення згідно ухвали суду та нараховував штрафні санкції та пеню на поточні зобов'язання хоча не вправі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Відтак, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2011 року по справі № 2а-220/11/0970, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

суддів Н.Г. Левицька

В.П. Сапіга

Повний текст виготовлено 18.04.2014 року