Ухвала суду № 38416809, 20.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року Справа № 876/6866/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Клюби В. В., Рибачука А. І.;

за участю:

секретаря судового засідання - Сердюк О. Ю.;

прокурора - Ольшанської Н. М.;

представника позивача - Михалевич М. М.;

представника відповідача - Бойко О. В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ратнівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог в справі за позовом прокурора Ратнівського району в інтересах Ратнівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби до державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство» про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2010 року Волинським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву прокурора Ратнівського району в інтересах Ратнівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби до державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство» про звернення стягнення суми податкового боргу по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 508 382 грн 42 к. на активи відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведеною плановою виїзною документальною перевіркою відповідача встановлено наявність заборгованості по податку з доходів фізичних осіб станом на 01 квітня 2010 року в розмірі 508 382 грн 42 к. Дану суму заборгованості до бюджету не перераховано.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

03 жовтня 2012 року Львівським апеляційним адміністративним судом за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора Ратнівського району Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року прийнято постанову, якою апеляційну скаргу задоволено, скасовано оскаржуване судове рішення та задоволено адміністративний позов.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року, постановленою за наслідками розгляду касаційної скарги державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2010 року, касаційну скаргу задоволено, скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог про стягнення податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб, що виник станом на 01 липня 2007 року в сумі 274 650 грн 28 к.

Зазначену ухвалу мотивовано тим, що підтвердженням наявності заборгованості з податку з доходів фізичних осіб станом на 01 липня 2007 року в розмірі 274 650 грн 28 к. є дані акту перевірки № 169/23-00991503 від 08 липня 2010 року та № 134/23-00991503 від 27 квітня 2009 року. Звернення до суду про стягнення заборгованості у вказаному розмірі здійснено з порушенням пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Ратнівською міжрайонною державною податковою інспекцією Волинської області Державної податкової служби подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача про допущення механічної описки перевіряючими. Положення пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» діють лише у разі нарахування податкового зобов'язання податковим органом. Судом першої інстанції не надано оцінки розрахунку форми № 1-ДФ за IV квартал 2011 року, який підтверджує факт визнання боргу відповідачем.

Прокурор та представник апелянта, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримали та просять таку задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, пояснення сторін, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, внаслідок чого суд апеляційної інстанції вважає, що таку слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.

Підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для застосування строку звернення до суду необхідним є встановлення моменту початку перебігу такого.

Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 19 лютого 2013 року зазначено, що неподання позивачем документів про час виникнення заборгованості унеможливило перевірку доводів відповідача про застосування строків давності стягнення податкового боргу, передбаченого ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Судом першої інстанції зроблено висновок, що податковий борг з податку з доходів фізичних осіб у відповідача виник станом на 01 липня 2007 року, а тому позивачем пропущено строк звернення до суду, що є підставою для залишення частини позовних вимог без розгляду на підставі ст. 100 КАС України.

Виходячи із змісту мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, такий висновок суду першої інстанції базується виключно на аналізі змісту актів перевірки, які містять суперечливі дані, та зроблених внаслідок такого аналізу припущеннях, які не підтверджені документально.

Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, такі висновки суду першої інстанції є передчасними.

При цьому суд апеляційної інстанції виходить з наступних міркувань.

Згідно із ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи.

Статтею 79 КАС України передбачено, що письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Відповідно до ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Матеріали справи не містять доказів вжиття судом першої інстанції необхідних заходів для з'ясування питання моменту виникнення податкового боргу відповідача.

Так, зокрема слід зазначити, що Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 02.08.2005 за № 843/11123, визначено порядок ведення обліку платежів до бюджету, зокрема в картках особових рахунків платників.

Відповідно до п. 3.5 вказаної Інструкції, залежно від призначення платежів особові рахунки платників відкриваються податковими органами за наступними формами: за формою 6 - для здійснення обліку платежів, за якими законодавством передбачено подання платником податкових декларацій (розрахунків); за формою 15 - для здійснення обліку платежів, за якими законодавством не передбачено подання платником податкових декларацій (розрахунків).

Отже, облік надходжень до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб відповідача позивачем здійснюється в картках особових рахунків за формою 15, де відображаються нараховані суми податку.

Податковий борг у платників податків по податку на доходи фізичних осіб виникає у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати відповідної суми податкового зобов'язання, нарахованого органом державної податкової служби за актом документальної перевірки та узгодженого відповідно до чинного законодавства.

Облік таких сум здійснюється в картках особових рахунків формою 6, в яких, крім нарахування сум податку на доходи фізичних осіб, застосованих фінансових санкцій та пені, відображається і сплата зазначених сум.

Разом з тим, судом першої інстанції вказані обставини залишені поза увагою та не досліджені. Неможливість надання таких доказів позивачем не встановлено.

Крім того, висновки суду першої інстанції зроблено без дослідження розрахунків форми № 1-ДФ.

Наведене об'єктивно свідчить про відсутність у суду першої інстанції законних підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог відповідно до вимог ст. 100 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому таку слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, ст. ст. 202, 205, 206, ч. 2 ст. 211, ст. 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ратнівської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог в справі № 2а-2766/10/0370 - скасувати.

Справу № 2а-2766/10/0370 направити для продовження розгляду до Волинського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: В. В. Клюба

А. І. Рибачук

Ухвалу складено в повному обсязі 25 березня 2014 року