Ухвала суду № 38416765, 10.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-368/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області від 06.01.2012 року № 0000072310.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року позовні вимоги позивача задоволені.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що Бориспільською об`єднаною державною податковою інспекцією Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» щодо підтвердження господарських взаємовідносин з його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Кімосбуд» за період з квітня до серпня 2011 року, за результатами перевірки складено акт від 20.12.2011 року № 855/23-1/31885141. В ході перевірки встановлено, порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч.5 ст. 203, ч.1 і ч.2 ст. 215 та ст. 216 Цивільного кодексу України, що виявилось у завищенні податкового кредиту за квітень-червень та серпень 2011 року на загальну суму 473 490 грн. 26 коп..

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.01.2012 року № 0000072310, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 502 888 грн. 41 коп. (473 490,26 грн. - за основним платежем; 29 398,15 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В апеляційній скарзі відповідач наголошує, що правочини, укладені позивачем з контрагентами, були фіктивними, реальних наслідків не спричинили і мали на меті тільки отримання податкової вигоди, а тому податковий орган правомірно і обґрунтовано виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційній скарзі приходить до висновку, про законність, правомірність і обґрунтованість позиції суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що між позивачем і ТОВ «Кімосбуд» укладено договір від 01.04.2011 року № 17-2011, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання надати позивачу комплекс послуг по роботі механізмів. На підтвердження фактичності виконання умов договору позивач до суду першої інстанції надав акти здачі-прийняття робіт, визначених договором, від 29.04.2011 року № 290904; 31.05.2011 року, № 310705; 30.06.2011 року № 300906; 31.08.2011 року № 310408 та 31.08.2011 року № 313108 відповідно до яких позивач прийняв від контрагента послуги по роботі механізмів.

Крім того, позивач оплатив надані послуги у безготівковій формі, згідно затвердженого кошторису від 01.04.2011 на загальну суму 2840941 грн. 60 коп. На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, ТОВ «Кімосбуд» виписані податкові накладні № 31 від 29.04.2011 року, № 50 від 31.05.2011 року; № 101 від 30.06.2011 року; № 133 від 31.08.2011 року та № 160 від 31.08.2011 року.

Під час розгляду справи судом першої інстанції справи відповідачем не заперечувалось, що вказані документи правильно оформлені та можуть бути використані під час бухгалтерського чи податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, законодавець визначає дві основні підстави підтвердження реальності господарської операції: її фактичність (тобто дійсне спрямування на виникнення, зміну та припинення господарських відносин) та документальна забезпеченість (тобто підтвердження відповідними первинними документами).

Колегія суддів підтримує думку суду першої інстанції і вважає, що позивач, наданими до суду доказами, підтвердив реальність і фактичність здійснення господарських операцій з контрагентом. Натомість відповідачем не надано жодних належних доказів, що підтверджували б правомірність складання оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Також, колегія суддів звертає увагу апелянта на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесене на підставі перевірки позивача по взаємовідносинах саме з ТОВ «Кімосбуд».

Відповідач не надав допустимих і належних доказів, які підтверджували б, що укладені правочини не мали фактичних наслідків та були укладені з порушенням закону. А тому колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта, щодо взаємовідносин ТОВ «Кімосбуд» з його контрагентами ТОВ «Пулсар» та ТОВ «Інбірван», які, на думку податкового органу, здійснювались поза межами правового поля.

Дослідивши позицію суду першої інстанції та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, та винесене на підставі повного і об'єктивного аналізу матеріалів справи.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 17.04.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Карпушова О.В.