Постанова № 38415324, 17.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2014 року 11:00 № 826/1483/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Укрзв'язокбуд» до державного реєстратора прав на нерухоме майно Соколянського Дмитра Вікторовича, за участю третіх осіб - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось відкрите акціонерне товариство «Укрзв'язокбуд» (далі - ВАТ «Укрзв'язокбуд», позивач) з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Соколянського Дмитра Вікторовича (далі - державний реєстратор, відповідач), за участю третіх осіб - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про зобов'язання зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежиле приміщення площею 1008,10 м2 за адресою: провулок Попова, 5а в м. Києві за ВАТ «Укрзв'язокбуд».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач зазначає, що право власності на нерухоме майно виникло до набрання чинності Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому воно є дійсним. Договір купівлі-продажу майна укладений у порядку, встановленому законом, тому право власності на зазначене нерухоме маймо підлягає реєстрації. Посвідчення договору купівлі-продажу здійснювалось приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, а тому відмова у державній реєстрації нерухомого майна є незаконною.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, подав до суду письмові заперечення, у яких зазначив, що здійснення реєстрації є виключною компетенцією уповноваженого органу, а отже позовна вимога про зобов'язання державного реєстратора зареєструвати майно є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Представник Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що у Бюро відсутній доступ до Реєстру, оскільки чинним законодавством на час розгляду справи визначено, що починаючи з 01.01.2013р. функції щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна делеговані Державній реєстраційній службі України, а держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, письмових пояснень суду не надав.

Представник ПАТ «Західінкомбанк» при вирішенні справи поклався на розсуд суду, зазначивши, що результати розгляду зазначеної справи може вплинути на права та інтереси ПАТ «Західінкомбанк» як кредитора позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене, у зв'язку неприбуттям відповідача та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

ВАТ «Укрзв'язокбуд» звернулось до Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві з заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення площею 1008,10 м2 за адресою: провулок Попова, 5а в м. Києві.

За результатами розгляду поданої заяви і доданих документів державним реєстратором прийнято рішення від 25.12.2013р. № 9507913 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відмова у державній реєстрації вмотивована тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Зокрема, ідентифікаційний код покупця у договорі купівлі-продажу нежилого будинку (НОМЕР_1), не відповідає коду на печатці, у статуті та виписці з реєстру (01190534).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних виходячи з наступного.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України від 01.07.2004 року №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Пунктом 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор, зокрема:

встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013р. № 868 (надалі - Порядок № 868).

Пунктом 1 Порядку № 868 передбачено, що цей порядок визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна

Пункт 15 Порядку № 868 встановлює, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Стаття 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить виключний перелік підстав, згідно яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заявлене право вже зареєстровано.

З аналізу викладених норм вбачається, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень має встановити, в першу чергу, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документів.

Окрім того, законодавством чітко визначені конкретні підстави, за яких у державній реєстрації прав може бути відмовлено.

У своєму рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, державний реєстратор чітко вказав причину такої відмови - ідентифікаційний код покупця у договорі купівлі-продажу нежилого будинку (НОМЕР_1), не відповідає коду на печатці, у статуті та виписці з реєстру (01190534), а отже, подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

В той же час, позивачем надано копію картки фізичної особи - платника податків, якою підтверджено ідентифікаційний код ОСОБА_3 - НОМЕР_1, що свідчить про правомірність дій державного реєстратора та обґрунтованість прийнятого ним рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Окрім того, згідно статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачена відповідальність державного реєстратора за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Зважаючи, що суд є правозастосовуючим органом, а чинним законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень державними реєстраторами, суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискрецію суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання державного реєстратора зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежиле приміщення площею 1008,10 кв.м. за адресою: провулок Попова, 5а в м. Києві за ВАТ «Укрзв'язокбуд» є необґрунтованими та безпідставними, а відтак у суду відсутні підстави для їх задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахування положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст.94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Укрзв'язокбуд» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко