Ухвала суду № 38415139, 02.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/41737/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного підприємства «Фаворит»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012

у справі № 2а-16186/11/2070

за позовом Приватного підприємства «Фаворит»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Фаворит» (надалі - позивач, ПП «Фаворит») до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - відповідач, Ізюмська ОДПІ), про скасування податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач документально не підтвердив настання реальних правових наслідків від проведених ним операцій в межах власної господарської діяльності, що свідчить про відсутність підстав для збільшення податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.06.2011 Ізюмською ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП «Фаворит» з питань правильності відображення у податковому обліку операцій з контрагентом ТОВ «Консаж» за період з 01.01.2011 по 31.03.2011.

За результатами перевірки складено акт від 04.07.2011 № 967/2320/32689321, згідно висновків якого встановлено порушення:

- пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), а саме: надмірне включення платником до складу валових витрат першого кварталу 2011 року сум видатків, здійснених на користь ТОВ «Консаж» у межах нікчемного правочину;

- порушення пп.198.1 та 198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 на суму 9 070,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки Ізюмською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 15.07.2011: № 0000402320 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 11 339,00 грн., у тому числі: основний платіж - 11 338,00 грн., штрафні санкції - 1,00 грн.; № 0000442320 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 9 071,00 грн., у тому числі: основний платіж - 9 070,00 грн., штрафні санкції - 1,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Нормою п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин до 01.04.2011, передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

За правилами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 даного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПП «Фаворит» (покупець) та ТОВ «Консаж» (продавець) укладено договір від 04.01.2011 № 28/04.01-11, предметом якого є поставка товару згідно накладних (автомобільні запчастини). Відповідно до п.2.2 вказаного договору датою отримання товару вважається дата виписки накладної.

На підтвердження виконання господарських операцій за вказаним договором поставки позивачем надано складені ТОВ «Консаж» податкові накладні № 24 від 10.01.2011 на суму 5 057,22 грн. (у т.ч. ПДВ - 842,87 грн.), № 43 від 21.02.2011 суму 4 760,30 грн. (у т.ч. ПДВ - 793,38 грн.), № 56 від 28.01.2011 на суму 3 228,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 538,00 грн.), № 66 від 31.01.2011 на суму 1 702,24 грн. (у т.ч. ПДВ - 283,71 грн.), № 87 від 03.02.2011 на суму 3 624,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 604,00 грн.), № 99 від 09.02.2011 на суму 6 972,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 1 162,00 грн.), № 121 від 16.02.2011 на суму 3 720,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 620,00 грн.), № 114 від 15.02.2011 на суму 4 238,33 грн. (у т.ч. ПДВ - 706,39 грн.), № 144 від 21.02.2011 на суму 5 112,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 852,00 грн.), № 211 від 02.03.2011 на суму 5 232,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 872,00 грн.), № 231 від 09.03.2011 на суму 4 530,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 755,00 грн.), № 243 від 11.03.2011 на суму 6 244,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 1 040,80 грн.), а також видаткові накладні (т.1 а.с. 45-81).

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений част. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Спростовуючи доводи позивача, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою той факт, що відповідно до договору від 04.01.2011 № 28/04.01-11 поставка товару здійснювалась саме продавцем. При цьому, суди знехтували принципом офіційного з'ясування обставин та не витребували з власної ініціативи докази, що підтверджують факти перевезення та відвантаження товару, товарно-транспортні документи, що супроводжували здійснення вказаних операцій, враховуючи те, що додаткові угоди про зміну домовленостей сторін договору щодо доставки товару в справі відсутні. Оприбуткування та зберігання придбаного товару, його використання у власній господарській діяльності жодними документальними доказами про рух товару не підтверджено.

Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали покладених на них функцій, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи, з урахуванням принципів, закріплених нормами ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суду слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували перевезення і оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей за договором, а також факт використання придбаних товарів у подальшій господарській діяльності ПП «Фаворит».

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фаворит» задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 у справі № 2а-16186/11/2070 скасувати.

Справу № 2а-16186/11/2070 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна