Рішення № 38413290, 14.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2014 р.Справа № 916/497/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Задоя В.І.,

від відповідача - Колодяжний Д.П.,

від третьої особи - Клочкова І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новолог", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт", про стягнення 692 705,80 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 03.03.2014 р., 19.03.2014 р., 02.04.2014 р. та 10.04.2014 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новолог" про стягнення 692 705,80 грн., посилаючись на наступне.

01.10.2013 р. між ТОВ „Новолог" та ДП „Одеський морський торговельний порт" було укладено договір № КД-4366, предметом якого є зобов'язання ДП „Одеський морський торговельний порт" із надання товариству передбачених розділом 3 договору послуг із забезпечення виконання відповідачем комплексу робіт та послуг, пов'язаних із перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт), та зобов'язання товариства приймати та оплачувати виконані ДП „Одеський морський торговельний порт" роботи.

Як вказує позивач, на виконання вимог Закону України „Про морські порти України", Розпорядження Кабінету Міністрів України № 133-р від 04.03.2013 р. та наказу Міністерства інфраструктури України № 163 від 19.03.2013 р. в Україні проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків щодо них відповідно до розподільчих балансів та утворено ДП „Адміністрація морських портів України".

З урахуванням викладеного, позивач стверджує, що права та обов'язки за вищевказаним договором перейшли до нього як правонаступника ДП „Одеський морський торговельний порт".

Відповідно до п. 2.6 договору товариство гарантує залучення для перевалки через ППК-3 вантажопотоку об'єму не менше 1 800 тис. тонн на рік.

Наразі позивач зазначає, що у зв'язку з проведеною в Україні реформою у морській галузі, іншими обставинами, викладеними у додатковій угоді № 11 від 24.09.2013 р. до договору, сторони зазначеної угоди (ДП „АМПУ", ДП „ОМТП" та Товариство) погодили, що договір вважається припиненим з моменту набрання чинності Закону України „Про морські порти України" з 13.06.2013 р.

Поряд з цим позивач зазначає, що сторони дійшли згоди, що зобов'язання товариства щодо гарантованих об'ємів вантажопереробки, передбачені п. 2.6 договору, у відношенні періоду 2013 р. діють виключно до моменту припинення договору (тобто з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно). При цьому гарантований об'єм вантажопереробки за вищезазначений період встановлюється та визначається прямо пропорційно кількості календарних днів у такому періоді, а саме розраховується наступним чином: показник гарантованого об'єму вантажопереробки, передбачений п. 2.6 договору, ділиться на кількість календарних днів у 2013 р. та помножується на кількість календарних днів у періоді з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно (п. 4 додаткової угоди).

Так, позивач стверджує, що відповідно до актів приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. відповідачем фактично перевантажено 737 093,238 тонн вантажу, а отже не виконано умови п. 2.6 договору (з урахуванням п. 4 додаткової угоди). Між тим у випадку, якщо показник фактичного об'єму вантажопереробки товариства за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно буде нижче показника гарантованого об'єму вантажопереробки, розрахованого відповідно до цього пункту даної додаткової угоди, відповідач має компенсувати ДП „Адміністрація морських портів України" втрати в розмірі 15% від вартості комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт у відношенні об'єму вантажопереробки, якого бракує, виходячи із середньоприбуткової ставки за вищезазначений період. Середньоприбуткова ставка розраховується як відношення доходу, отриманого відповідачем від навантажувально-розвантажувальних робіт за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно, до показника фактичного об'єму вантажопереробки відповідача за цей період (п. 4. додаткової угоди).

Відтак, позивач зазначає, що сума компенсації, що підлягає сплаті відповідачем позивачу у зв'язку з невиконанням п. 2.6 договору, відповідно до п. 4 додаткової угоди за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. становить 692 705,80 грн.

Наразі позивач посилається на те, що з метою досудового врегулювання питання сплати відповідачем зазначеної вище суми компенсації позивачем в порядку ст.ст. 5, 6 ГПК України, ст. 222 Господарського кодексу України було пред'явлено письмову претензією № 20А/3/1-388 від 25.10.2013 р. Однак, відповідачем претензійні вимоги ДП „Адміністрація морських портів України" було відхилено та залишено без задоволення, що зумовило звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.02.2014 р. позовну заяву Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/497/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 03.03.2014 р.

У судовому засіданні 03.03.2014 р. представник ДП „Одеський морський торговельний порт" звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі ДП „Одеський морський торговельний порт" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. В обґрунтування вказаного клопотання заявник вказав на те, що відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції в Одеській області на 4 квартал 2013 р. вказаною Інспекцією була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Одеського порту за період з 01.07.2012 р. по 30.09.2013 р., за результатами якої складено акт від 13.01.2014 р. № 05-11/2 та обов'язкова до виконання вимога Держфінінспекції щодо усунення виявлених в ході ревізії порушень № 15-05-23-14/1211 від 06.02.2014 р. Відповідно до п. 2 вимоги Держфінінспекція зобов'язала Одеський порт вжити заходи щодо стягнення зі стивідорних компаній грошові кошти в сумі 2 446 920,58 грн., в т.ч. ТОВ „УНСК" - 1 468 660,66 грн., ТОВ „Новолог" - 577 254,83 грн. та ТОВ „Новотех-Термінал" - 401 005,09 грн., у зв'язку з порушенням ст. 193 ГКУ, ст. 526 ЦКУ через невиконання вищезазначеними юридичними особами зобов'язань за договорами про надання послуг в частині гарантованого забезпечення вантажопотоку за період з 01.01.13р. по 12.06.13р., що призвело до недотримання Одеським портом доходів на загальну суму 2 446 920,58 грн. Як вказує заявник, Одеський порт звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Держфінінспекції в частині п. 2 вимоги у повному обсязі. Таким чином, ДП „Одеський морський торговельний порт" вважає, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки порту по виконанню зазначеної вимоги Держфінінспекції, зокрема, у разі можливого незадоволення адміністративного позову порту Одеським окружним адміністративним судом.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 03.04.2014 р. до участі у справі № 916/497/14 було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт".

Третя особа заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 209 т. 2).

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 52-57 т. 1) та письмових поясненнях по справі (а.с. 1-5 т. 2) Так, відповідач вважає, що позивачем не було належним чином доведено факт свого правонаступництва по правам та обов'язкам ОМТП за договором. Зокрема, відповідач зазначив, що у відповідності до зазначених нормативно-правових актів, на які посилається позивач, відбулось виділення зі складу ДП морського транспорту стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків щодо них відповідно до розподільчих балансів та утворення внаслідок такого виділення ДП „Адміністрація морських портів України". При цьому відповідач посилається на ч. 1 ст. 109 ЦК України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Таким чином, на думку відповідача, при виділенні не відбувається припинення юридичної особи. При цьому відповідачем було зазначено, що в липні 2013 р. до ГСОО надійшли 2 позовні заяви, відповідачем за якими виступало ТОВ „Новолог": позовна заява Чорноморського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі ОМТП; позовна заява ОМТП. Предметом обох зазначених позовних заяв було стягнення з відповідача на користь ОМТП заборгованості з оплати за надання послуг, передбачених договором, за період липень-грудень 2012 р. та березень-квітень 2013 р. Рішеннями ГСОО вищезазначені позови було задоволено. Разом з тим відповідач зазначив, що твердження позивача щодо невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених п. 2.6 договору, щодо залучення до перевалки передбаченого цим пунктом обсягу вантажопотоку, не відповідають дійсності. Так, відповідач стверджує, що вантаж загальним об'ємом 85 887,029 тонн, що станом на 12.06.2013 р. знаходився на складах відповідача, слід вважати залученим до перевалки у розумінні п. 2.6 договору. Таким чином, за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно загальний об'єм фактично залученого відповідачем до перевалки через ППК-3 вантажу склав 822 980, 267 тонн, що на 19 144,651 тонн більше за мінімально гарантований об'єм. Нарахування позивачем 20% ПДВ на суму штрафу (компенсації) не відповідає вимогам чинного податкового законодавства. За ствердженнями відповідача, сума, яку позивач вимагає стягнути з відповідача на підставі п. 5.5 договору, є різновидом господарської санкції за порушення господарського зобов'язання, а не платою за поставку передбачених договором послуг. Таким чином, сума, заявлена позивачем до стягнення з відповідача, в будь-якому випадку не може бути об'єктом оподаткування ПДВ. На підставі викладеного, відповідач заперечує проти задоволення позову та просить суд відмовити в його задоволенні.

В свою чергу на вказані доводи відповідача позивач надав відповідні заперечення на відзив відповідача (а.с. 212-216 т.2).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.10.2003 р. між Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Новолог" був укладений договір № КД-4366, згідно п. 1.1 якого порт приймає на себе зобов'язання по виконанню для Товариства вказаних у підпунктах 3.1.1 3.1.7 договору робіт (послуг) із забезпечення виконання відповідачем комплексу робіт та послуг, пов'язаних із переваленням вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт), а відповідач зобов'язується приймати й оплачувати виконані роботи. В свою сергу Товариство сплачує послуги порту у порядку та на умовах, передбачених договором (п. 1.2 договору).

В п. 1.3 договору передбачено, що послуги надаються відносно вантажів в межах території та акваторії Одеського морського торгівельного порту, переважно на території ПВК-3 (на причалах №№ 9в, 10, 11, 12, 13).

Пунктом 2.5 договору передбачено, що у рамках пункту 1.1 договору Товариство забезпечує порту обсяг робіт та послуг по відношенню до фактичного вантажопотоку, залученого Товариством у відповідності до умов договору.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що Товариство гарантує залучення для перевалки через ПВК-3 вантажопотоку в об'ємі не менше 1600 тис. тон на рік.

Розділом 3 договору передбачені обов'язки порту. Так, згідно п. 3.1 договору порт належним чином надає послуги, передбачені цим договором, по вантажам, що прибувають на підставі договорів, укладених відповідачем, зокрема:

- організовує і забезпечує постановку до причалів судів під їх обробку (п. 3.1.1);

- складає і погоджує плани завезення вантажу з Міністерством Транспорту України, або іншим уповноваженим на те органом управління (п. 3.1.2.);

- визначає за участю відповідача порядок судозаходів і інформує відповідача про черговість обробки судів (п. 3.1.3);

- розробляє технологічні схеми обробки вантажів і погоджує їх з уповноваженими державними органами (п. 3.1.4);

- доводить до відома відповідача встановлені відомчі технічні, технологічні, санітарно-гігієнічні, пожежні та інші норми і правила (окрім нормативно-правових актів) і інформує про їх зміну (п. 3.1.5);

- забезпечує державну і відомчу статистичну звітність по переробці вантажів і обробці судів за наслідками діяльності відповідно до встановлених норм і термінів (п. 3.1.6);

- при необхідності, своєчасно повідомляє відповідачу інформацію про особливості вантажних місць, їх тари і упаковки, порядок прийому вантажу до перевантаження, розміри і характеристики вантажних місць (п. 3.1.7).

Відповідно до п. 4.1. договору відповідач сплачує порту вартість наданих послуг у розмірі 15% від вартості комплексу вантажно-розвантажувальних робіт, оплачуваних за акордною ставкою, без ПДВ.

Пунктом 5.5 договору було передбачено, що у випадку невиконання Товариством вимог п.2.6 цього договору, відповідач компенсує Порту втрати в розмірі 15% від вартості комплексу вантажно-розвантажувальних робіт у відношенні відсутнього обсягу вантажу, виходячи з середньодохідної ставки за відпрацьований рік. Середньодохідна ставка розраховується як відношення доходу, отриманого від навантажувально-розвантажувальних робіт за відпрацьований рік, до загальної кількості тонн вантажу за аналогічний період.

В п. 9.1. договору зазначено строк його дії, що складає 10 років з моменту набрання чинності договорів оренди державного нерухомого майна № КД-4364 від 01.10.2003 р. і № КД-4365 ввід 01.10.2003 р. В подальшому додатковою угодою № КД4366/2 від 30.05.2006 р. строк дії договору змінено з 10 років на 20 років.

Згідно додаткової угоди від 17.02.2012 р. до вказаного договору № КД-4366 від 01.10.2003 р. було викладено у нові редакції п. 2.6 договору: «Товариство гарантує залучення для перевалки через ПВК-3 вантажопотоку в об'ємі не менше 1800 тис. тон на рік». При цьому викладено у новій редакції п. 8.8. договору, згідно якого в цьому договорі під роком розуміється період, рівний календарному року. Гарантований об'єм вантажопотоку (п. 2.6 договору) для періоду, який складає менш календарного року, визначається як гарантований об'єм (п. 2.6 договору), поділений на кількість днів у звітному році і помножений на кількість фактично відпрацьованих днів, за неповний календарний рік.

Згідно додаткової угоди від 28.12.2012 р. до п. 5.5. вказаного договору вказаного договору № КД-4366 від 01.10.2003 р. були внесені зміни та п. 5.5 викладений у наступній редакції: „У разі невиконання підприємством вимог п. 2.6. цього договору, підприємство компенсує порту втрати у розмірі 15% від вартості комплексу навантажувальних - розвантажувальних робіт у відношенні недостатнього об'єму вантажу, виходячи з середньо дохідної ставки за відпрацьований календарний рік або фактично відпрацьований період, що обчислюється з 1 січня, у з урахуванням п. 8.8. договору. Середньоприбуткова ставка розраховується як відношення доходу, отриманого від навантажувально-розвантажувальних робіт за відпрацьований період, до загальної кількості тон вантажу за цей період".

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Укладений між ОМТП і відповідачем договір про надання послуг є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, на виконання вимог Закону України „Про морські порти України", Розпорядження Кабінету Міністрів України № 133-р від 04.03.2013 р. та наказу Міністерства інфраструктури України № 163 від 19.03.2013 р. в Україні проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків щодо них відповідно до розподільчих балансів та утворено ДП „Адміністрація морських портів України". З урахуванням викладеного, позивач стверджує, що права та обов'язки за вищевказаним договором перейшли до нього як правонаступника ДП „Одеський морський торговельний порт".

14.09.2013 р. між позивачем, третьою особою - ДП „Одеський морський торговельний порт" і відповідачем була укладена додаткова угода № КД-4366/11 до вищевказаного договору № КД-4366 від 01.10.2003 р., згідно з якою сторони дійшли згоди у зв'язку з проведеною в Україні реформою у морській галузі, іншими обставинами, викладеними у цій додатковій угоді, про припинення дії вказаного договору № КД-4366 від 01.10.2003 р., укладеного між відповідачем іі Портом, правонаступником прав і обов'язків якого є Адміністрація. При цьому сторони погодили, що договір вважається припиненим з моменту набрання чинності Закону України „Про морські порти України" з 13.06.2013 р.

Поряд з цим в додатковій угоді від 24.09.2013 р. сторони дійшли згоди, що зобов'язання товариства щодо гарантованих об'ємів вантажопереробки, передбачені п. 2.6 договору, у відношенні періоду 2013 р. діють виключно до моменту припинення договору (тобто з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно). При цьому гарантований об'єм вантажопереробки за вищезазначений період встановлюється та визначається прямо пропорційно кількості календарних днів у такому періоді, а саме розраховується наступним чином: показник гарантованого об'єму вантажопереробки, передбачений п. 2.6 договору, ділиться на кількість календарних днів у 2013 р. та помножується на кількість календарних днів у періоді з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно.

У випадку, якщо показник фактичного об'єму вантажопереробки товариства за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно буде нижче показника гарантованого об'єму вантажопереробки, розрахованого відповідно до цього пункту даної додаткової угоди, відповідач має компенсувати ДП „Адміністрація морських портів України" втрати в розмірі 15% від вартості комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт у відношенні об'єму вантажопереробки, якого бракує, виходячи із середньоприбуткової ставки за вищезазначений період. Середньоприбуткова ставка розраховується як відношення доходу, отриманого відповідачем від навантажувально-розвантажувальних робіт за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. включно, до показника фактичного об'єму вантажопереробки відповідача за цей період (п. 4. додаткової угоди).

Так, позивач стверджує, що відповідно до актів приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. відповідачем фактично перевантажено 737 093,238 тонн вантажу, а отже не виконано умови п. 2.6 договору (з урахуванням п. 4 додаткової угоди).

Відтак, позивач зазначає, що сума компенсації, що підлягає сплаті відповідачем позивачу у зв'язку з невиконанням п. 2.6 договору, відповідно до п. 4 додаткової угоди за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. становить 692 705,80 грн.

В свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що окрім 737 093,238 тонн вантажу, що були перевалені через ППК-3 Одеського порту на виконання вимог пункту 2.6 договору, що підтверджується актами приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) за період з 01.01.2013 року по 12.06.2013 року, підписаних між позивачем та відповідачем, станом на 12.06.2013 року (20:00 годин), на складах відповідача також перебував на зберіганні додатковий вантаж (імпортного, експортного та транзитного призначення) загальним об'ємом 85 887,029 тонн, який відповідач вважає залученим до перевалки у розумінні п. 2.6 договору, у зв'язку з чим за період з 01.01.2013 року по 12.06.2013 року включно загальний об'єм фактично залученого відповідачем до перевалки через ППК-3 вантажу склав 822980,267 тонн (737093,238 + 85887,029 тонн), що на 19144,651 тонн більше за мінімально гарантований об'єм (803835,616 тонн). В якості доказів знаходження вищезазначеного додаткового об'єму вантажу на складах відповідача станом на 12.06.2013 р. відповідачем було залучено до матеріалів справи типові форми складських документів (довідок) за підписами відповідальних посадових осіб відповідача. Крім того, в якості додаткових доказів на підтвердження факту знаходження додаткового об'єму вантажу на зберіганні на складах відповідача станом на 12.06.2013 р. (на 23:59 годин) відповідач надав до матеріалів справи відповідні листи клієнтів відповідача, чиї вантажі знаходились на складах відповідача станом на зазначені дату та час (зокрема, ТОВ „Марин Транс Сервіс", ТОВ „Блюз Прінт", ТОВ „Новолог Сервісез", ТОВ „Український універсальний термінал", ТОВ „Одеська морська агенція „Інтерброкер"), а також узагальнюючу довідку, підписану уповноваженими посадовими особами відповідача.

Як слідує із вищезазначених документів, станом на 12.06.2013 р. (на 23:59 годин) на складах відповідача зберігався вантаж загальним об'ємом 85 393,757 тонн.

Наразі, як випливає зі змісту позову, заявлена до стягнення з відповідача сума компенсації позивачем визначено як штрафну санкцію за невиконання відповідачем гарантованого об'єму перевалки вантажів за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.

Також ч. 1, 2 статті 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Між тим для застосування відповідної санкції слід встановити ступінь виконання однією стороною визначеного умовами договору зобов'язання на користь другої, та настання відповідних наслідків невиконання цього зобов'язання.

Як з'ясовано судом, у заявлений позивачем період, з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. діяв договір № КД-4366 від 01.10.2003 р. з урахуванням редакцій наступних додаткових угод до нього (остання додаткова угода від 28.12.2012 р.). Отже, у вказаний період діяла норма п. 2.6 договору, за якою відповідач гарантував саме Порту залучення для перевалки через ППК-3 вантажопотоку об'єму не менше 1800 тис. тонн на рік. Саме з цього розрахунку відповідачем виконувався вказаний договір до 24.09.2013 р. , тобто до моменту укладення додаткової угоди, якою договір було припинено.

Наразі слід зазначити, що відповідач не знав та не міг знати станом на 13.06.2013 р. про припинення дії договору № КД-4366 від 01.10.2003 р. та наявність у нього обов'язку саме перед позивачем. Адже той факт, що позивач є правонаступником ДП „Одеський морський торговельний порт", не свідчить про перехід до позивача відповідних прав і обов'язків порту за укладеним між портом і відповідачем договором № КД-4366 від 01.10.2003 р. до моменту укладення відповідної угоди між сторонами. В свою чергу відсутність відповідного обов'язку виключає настання правових наслідків за його порушення. Більш того, за умовами додаткової угоди № КД-4366/11 позивача не було визначено правонаступником саме за укладеним між портом і відповідачем договором № КД-4366 від 01.10.2003 р., а лише погоджено припинення дії вказаного договору з 13.06.2013 р.

Стаття 631 ЦК України встановлює, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно із статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

Так, ч. 1 ст. 653 ЦК України встановлює, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов'язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Отже, умови договору, а так само й зміни до нього, не поширюються на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, або змін до нього, якщо це прямо не зазначено в самому договорі.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що умови додаткової угоди від 24.09.2013 р. в силу закону, не можуть застосовуватися до відносин сторін, які виникли до її укладення, тобто в період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р., оскільки в даний період ця додаткова угода не була укладена та пунктом 5 зазначеної Угоди визначено, що вона набирає чинності із моменту її підписання, тобто з 24.09.2013 р. В свою чергу внесення змін до вже виконаного зобов'язання унеможливлює його належне виконання з урахуванням змін. Так, з огляду на те, що додаткова угода від 24.09.2013 р. до договору № КД-4366 від 01.10.2003 р. набула чинності з 24.09.2013 р., а з 13.06.2013 р. до цього моменту договір виконувався, відповідно доводи позивача про незабезпечення відповідачем передбаченого вказаного додатковою угодою гарантованого об'єму перевалки вантажів у заявлений період судом оцінюються критично, адже відповідач як у вказаний період, так і після нього з 13.06.2013 р. до 24.09.2014 р., виконував умови договору з урахуванням того, що договір діятиме календарний рік (договір було припинено не за ініціативою відповідача).

За таких обставин, суд не погоджується з доводами позивача про невиконання відповідачем п. 2.6 договору № КД-4366 від 01.10.2003 р.

З урахуванням викладеного, суд вважає застосування позивачем до відповідача господарської санкції за невиконання останнім передбаченого вказаного додатковою угодою гарантованого об'єму перевалки вантажів за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. є необґрунтованим.

Щодо нарахування позивачем ПДВ на суму компенсації за невиконання відповідачем гарантованого об'єму перевалки вантажів за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Стягнення штрафної санкції не є операцією з поставки товарів або послуг, а також не належить до переліку прирівняних до них господарських операцій.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 розділу V Податкового кодексу України (далі - ПК України) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України згідно зі ст. 186 ПК України.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 розділу V ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів (послуг) визначається виходячи з її договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПК України, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками-суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Між тим компенсація втрат при невиконанні об'ємів поставки не відповідає поняттям "поставка товарів" або "поставка послуг". У відповідності п.п.14.1.185 та п.п. 14.1.191 Податкового Кодексу України (ПКУ):

"постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності...".

"постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду...".

В ст. 188 Податкового Кодексу України базою оподаткування операцій є договірна (контрактна) вартість товарів (послуг), але не нижче звичайних цін. Пунктом 192.1. ПКУ передбачає корегування податкових зобов'язань та податкового кредиту, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг.

Так, у відповідності з п. 14.1.185, п. 14.1.191, п. 185, п. 187 Податкового Кодексу України, не передбачено нарахування та сплата ПДВ в складі господарської санкції за невиконання відповідачем гарантованого об'єму перевалки вантажів, встановленому у договорі про надання послуг від 01.10.2003 р. № КД-4366. При цьому компенсація втрат, нарахована за невиконання умов договору № КД-4366 від 01.10.2003 р., не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, про безпідставність нарахування позивачем на суму господарської санкції за невиконання відповідачем гарантованого об'єму перевалки вантажів у спірний період податку на додану вартість.

Разом з тим, виходячи з самої суті заявленої до стягнення компенсації втрат, суд зазначає, що така компенсація за правовою природою не може кваліфікуватися як штрафна санкція, а відноситься до відшкодування втрат, які є збитками.

При цьому відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

В силу положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.

Згідно положень ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Отже, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

При цьому слід зазначити, що наявність та розмір збитків, завданих протиправною поведінкою, доводиться кредитором. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на позивача покладається обов'язок довести наявність втрат, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними втратами. Це кореспондує ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У даному випадку протиправність поведінки відповідача не доведена позивачем суду, також між такою поведінкою відповідача та завданими саме позивачу збитками відсутній прямий причинний зв'язок, оскільки позивач не надав доказів того, що відповідач своєю бездіяльністю спричинив будь-які втрати, які поніс саме позивач.

В свою чергу вищенаведені обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування втрат, що заявлені позивачем до стягнення. Адже втрати підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2014 р.

Суддя Петров В.С.