Рішення № 38403433, 23.04.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Владичана А.І., Височанської Н.К.

секретаря: Лисак О.А.

за участю: представника відповідача - Коваленка С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальності «Компанія «Приват-Плюс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, про визнання договору недійним та стягнення коштів, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальності «Компанія «Приват-Плюс» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Компанія Приват-Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Вказував на те, що 23 серпня 2012 року між ним та менеджером Снігар С.І., що діяла від імені та в інтересах товариства, було укладено договір №001069. Згідно п. 2.1. договору предметом даного договору є надання Адміністратором Учаснику послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Послуги, які є предметом договору та додатків до нього, уповноважують Адміністратора на організацію та адміністрування груп учасників, до яких вони включені, протягом всього строку їх існування.

Згідно п. 4.1. договору з початку і до кінця графіка платежів учасник повинен сплачувати в кожному місяці щомісячний платіж.

Відповідно до додатку № 1 до договору, графік платежів: 168 місяців; найменування товару: об'єкт нерухомості, поточна вартість товару: 90 000 грн.;

_________________________

№22ц-558/14 Головуючий у 1 інстанції: Чебан В.М.

Категорія:27 Доповідач: Литвинюк І.М.

щомісячний чистий платіж: 0,596 %; щомісячні адміністративні витрати 0.6 %; адміністративні витрати для авансового платежу: 0,21%; адміністративний платіж: 3%.

Зазначав, що на виконання умов договору ним було сплачено 6 454, 26 грн., що підтверджується банківськими квитанціями № 8586350 від 25.09.2012 р. на суму 1075,71 грн., № 8695161 від 12.10.2012 р. на суму 1075,71 грн., № 8909397 від 17.11.2012 р. на суму 1075,71грн., № 9104858 від 18.12.2012 р. на суму 1075,71 грн., № 9291098 від 18.01.2013 р. на суму 1075,71 грн.,№ 9488833 від 19.02.2013 р. на суму 1075,71 грн.. Після здійснення вищевказаних оплат він звернувся до менеджера-консультанта з вимогою роз'яснення часу отримання необхідних коштів на придбання товару, але менеджер-консультант відмовилася повідомити точну дату.

Посилався на те, що у вказаному договорі відсутні конкретні строки та порядок виконання відповідачем своїх обов'язків, не передбачено будь-якої відповідальності ТОВ «Компанія «Приват-плюс», а характер діяльності даного договору є недобросовісним і «пірамідальним».

Згідно п. 5.3. договору кількість учасників, яким надається право на отримання товару, відповідає кількості товарів, що можуть бути придбані на кошти фонду групи учасників, сформованого в поточному місяці. Фонд групи учасників формується за рахунок щомісячних чистих платежів учасників. До фонду групи учасників не належать щомісячні адміністративні витрати, штрафи. У випадку, коли у визначений строк проведення поточної фасилітації суми сплачених коштів, які утворюють фонд групи учасників, не вистачило для надання права на отримання товару, тоді накопичена сума включається до фонду цієї групи учасників на наступну фасилітацію. Тобто, фактично надання коштів на придбання товарів здійснюється виключно за рахунок залучених у поточному місяці від інших партнерів щомісячних платежів.

Оскільки укладений між сторонами договір суперечить нормам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, просив визнати його недійсним з моменту його укладення та стягнути з ТзОВ «Компанія «Приват-Плюс» на його користь 6 454, 26 грн. сплачених за договором коштів.

Рішенням Шевченківскього районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2013 року позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір № 001069 від 23 серпня 2012 року, що був укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ «Компанія «Приват-плюс».

Стягнуто з ТОВ «Компанія «Приват-плюс» на користь ОСОБА_2 6 454 грн. 26 коп., які були сплачені за договором № 001069 від 23 серпня 2012 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На дане рішення відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення є незаконним і ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що відповідач належним чином виконував обов'язки передбачені договором між ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» та ОСОБА_2 від 23 серпня 2012 року. Позивачу була надана повна достовірна інформація. Також, зазначає, що ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» є фінансовою установою, з відповідним видом діяльності - адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин суперечить актам цивільного законодавства, особа, яка вчинила оспорюваний правочин, не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам та не ґрунтуються на законі, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 23 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та менеджером Снігар С.І., яка діяла від імені та в інтересах ТзОВ «Компанія «Приват-плюс» було укладено договір №001069, предметом якого є надання послуг, спрямованих на придбання товару у групах.

Згідно п. 2.1. договору предметом даного договору є надання Адміністратором Учаснику послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Послуги, які є предметом договору та додатків до нього вповноважують Адміністратора на організацію та адміністрування груп учасників, до яких вони включені, протягом всього строку їх існування.

На виконання умов договору позивачем було сплачено 6 454, 26 грн., що підтверджується банківськими квитанціями № 8586350 від 25.09.2012 р. на суму 1075,71 грн., № 8695161 від 12.10.2012 р. на суму 1075,71 грн., № 8909397 від 17.11.2012 р., на суму 1075,71 грн., № 9104858 від 18.12.2012 р. на суму 1075,71 грн., № 9291098 від 18.01.2013 р. на суму 1075,71 грн., № 9488833 від 19.02.2013 р. на суму 1075,71 грн..

Як вбачається зі змісту позовних вимог, ОСОБА_2 просив визнати договір недійсним, оскільки умови договору є несправедливими та непрозорими і спрямовані на введення в оману споживача шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації пірамідальної схеми.

Згідно до вимог ст. 215 ч.1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які встановлюють жорсткий обов'язок споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання продавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснює підприємницьку діяльність відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до ч. 5 ст. 1 якого під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 02 червня 2011 року № 3462-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Аналізуючи умови укладеного сторонами договору, судова колегія приходить до висновку про те, що оспорюваний позивачем правочин не є таким, що має нечіткий характер, за своїми умовами є несправедливим, вводить в оману споживача, оскільки умови надання послуг, всі права та обов»язки сторін і наслідки дій учасників договору чітко визначені у ньому, позивач прийняв умови договору, які спрямовані на придбання товару споживачем, і за своїм змістом не суперечать вимогам ст. 203 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», а позивачем не доведено порушення його прав укладеним договором.

З огляду на наведене, доводи позивача про наявність в діях відповідача нечесної підприємницької діяльності та введення споживача в оману під час укладення договору є помилковим і не узгоджується з положеннями п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з нормами Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг».

Висновки суду першої інстанції про порушення вимог Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», оскільки у ТзОВ «Компанія «Приват-Плюс» відсутня ліцензія на адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, є необґрунтованими з наступних підстав.

У п.п. 3, 4 Прикінцевих положень вищезазначеного Закону України від 02 червня 2011 року, який введено в дію з 08 січня 2012 року, передбачено, що фінансові установи зобов»язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону. Спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Так, на момент укладення Договору від 23 серпня 2012 року ТОВ «Компанія Приват-Плюс» була фінансовою установою, з видом діяльності - адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 08 грудня 2011 року.

Отже, фінансова установа ТОВ «Компанія «Приват-Плюс», відповідно до вказаної норми закону, мала право на укладення договорів з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах на протязі року з дня вступу в силу закону - до 08 січня 2013 року і на протязі даного часу ліцензія для укладення даного виду договорів не існувала.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: