Постанова № 38402928, 24.04.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2014 року Справа №904/9821/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М.- доповідача

суддів: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.,

при секретарі судового засідання: Суслі Я.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: Романенко Л.С., доручення №б/н від 03.12.13;

від відповідача: Фурс Ю.М., довіреність №б/н від 23.04.14;

від відповідача: Кислов М.В., довіреність №б/н від 01.11.13.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини А2110 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2014 року у справі №904/9821/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Ферит", м. Донецьк

до Військової частини А2110, м. Нікополь Дніпропетровської області

про стягнення 82 404,17 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2014 року у справі №904/9821/13 (суддя Крижний О.М.) позов задоволений частково. Стягнуто з військової частини А2110 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Ферит" заборгованість у розмірі 70 670,88 грн., пеню у розмірі 3 486,39 грн., 3% річних у розмірі 1 277,88 грн.

Господарський суд першої інстанції встановив факт поставки товару та його неоплату в обумовлені договором строки та не у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом першої інстанції помилково стягнуто пеню та 3% річних, оскільки відповідач неодноразово звертався до казначейської служби з метою здійснити проплату залишку за Договором поставки №3/6 від 14.06.2012 року в сумі 70 670,88 грн., однак як вбачається з матеріалів справи останньому було відмовлено, оскільки першочергові платежі були здійсненні за захищеними випадками.

Також відповідач вважає, що судом не було взято до уваги п. 7.4 Договору, який передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків через непереборну, незалежну та неконтрольовану перешкоду; п.4.5 Договору згідно якого платіжні зобов'язання виконуються у разі фактичного надходження коштів на казначейський рахунок відповідача та наявності бюджетного призначення таких коштів.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних. В частині стягнення основного боргу рішення не оскаржується.

В матеріалах справи відсутній відзив позивача на апеляційну скаргу, згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду

24.04.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, та просили оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення пені та 3% річних.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи і давши їм правову оцінку, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга військової частини А2110 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2014 року у справі №904/9821/13 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами Договору поставки №3/6 від 14.06.2012 року, позивач 23.11.2012 року та 27.12.2012 року поставив, а відповідач прийняв товар (РБС-75, антистатичний довжиною 3 метри на загальну суму 30672,00 грн., РБС-100, антистатичний довжиною 4 метри на загальну суму 1022,40 грн., РБС-100, антистатичний довжиною 8 метрів на загальну суму 46828,80 грн.) на загальну суму 78 523,84 грн., без ПДВ, який складає 15 704,64 грн. Відповідач зобов'язаний оплатити товар протягом 10 днів, з дня отримання товару. Відповідач зобов'язаний оплатити товар за умови наявності коштів на його рахунку та їх бюджетного призначення (п. 4.4, 4.5 Договору).

23.08.2013 року відповідачем в порушення умов Договору здійснив часткову оплату товару у розмірі 23 556,96 грн., таким чином, сума боргу відповідача складає 70 670,88 грн. Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар, що і є причиною виникнення спору між сторонами.

Відповідач визнає суму основного боргу в розмірі 70 670,88 грн.

На підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та п.6.7 Договору позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та пеню.

Згідно ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пункт 6.7 Договору визначає, що замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного Банку України за кожну добу прострочення.

Господарським судом Дніпропетровської області вірно встановлено неправильність розрахунку позивача, та здійснено перерозрахунок, тобто сума пені, яка підлягає нарахуванню за період 09.01.2013-08.07.2013 року становить 3 486,39 грн. Сума річних відповідає вимогам позивача та становить 1 277,88 грн.

Відповідно до ст. 526 та ст. 530 ЦК України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо посилань відповідача на винні дій посадових осіб Державної казначейської служби України, то апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, який зазначив, що неоплата продукції у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

З матеріалів справи видно, що бюджетні кошти фактично надійшли на розрахунковий рахунок відповідача, але не були перераховані через відмову казначейської служби. З огляду на це дана правильна оцінка і правильно застосовано положення п. 1.4 Постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно якого порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобовязання.

Посилання відповідача на те, що казначейська служба не є банківською установою не може бути прийнято до уваги, оскільки згідно п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Суд першої інстанції правильно становив фактичні обставини справи, дав їм правильну юридичну оцінку і підстави для його скасування відсутні.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення» - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини А2110 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2014 року у справі №904/9821/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2014 року у справі №904/9821/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст складений 25.04.2014 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя І.В. Тищик