Постанова № 38402867, 07.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р. Справа№ 910/8684/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Кропивної Л.В.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання - Натха М.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Телічко І.В. - за посвідченням

від позивача-1: Дудник А.О. - за довіреністю

від позивача-2: Передня І.В. - за довіреністю

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. (дата складання рішення 19.08.2013р.)

по справі №910/8684/13 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області;

2. Державного підприємства "Київпассервіс"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про розірвання договору оренди та стягнення 175 223,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області та Державного підприємства "Київпассервіс" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 153 929,61 грн. за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41/07 від 18.05.2007, з яких: 86 748,18 грн. - основного боргу, 59 540,90 грн. - пені, 1 259,71 грн. - 3% річних, 308,46 грн. - інфляційних втрат, 6 072,36 грн. - штрафу, а також, про розірвання Договору оренди № 41/07 від 18.05.2007 та зобов'язання відповідача повернути орендоване приміщення.

31.07.2013 Першим заступником прокурора міста Києва до господарського суду міста Києва була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 175 223,29 грн. за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41/07 від 18.05.2007, з яких: 88194,24 грн. - основного боргу, 77053,78 грн. - пені, 1838,22 грн. - 3% річних, 353,45 грн. - інфляційних втрат, 7783,59 грн. - штрафу. Решта вимог позову залишені без змін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. у справі №910/8684/13 позов задоволено частково: стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Державного підприємства "Київпассервіс" 88 194,24 грн. - основного боргу, 6276,81 грн. - пені, 1838,22 грн. - 3% річних, 136,59 грн. - інфляційних втрат; розірвано Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41/07 від 18.05.2007 та знаходиться на балансі Державного підприємства "Київпассервіс", укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5; зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 повернути Державному підприємству "Київпассервіс" орендоване нерухоме майно - частину приміщення автостанції "Миронівка", площею 955,9 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2. В решті позову відмовлено. Також, стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 4 222,92 грн. судового збору та з Державного підприємства "Київпассервіс" в доход Державного бюджету України 1575,55 грн. - судового збору.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. скасувати в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Державного підприємства "Київпассервіс" 6 276,81 грн. - пені, 1 838,22 грн. - 3% річних, 136,59 грн. - інфляційних втрат, розірвання Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41/07 від 18.05.2007 та зобов'язання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 повернути Державному підприємству "Київпассервіс" орендоване нерухоме майно - частину приміщення автостанції "Миронівка", площею 955,9 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2, а також стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 в доход Державного бюджету України 4 222,92 грн. судового збору. В іншій частині просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Разом з апеляційною скаргою заявник також подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду.

В апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що позивач не довів, яким чином виникла сума 103 328,79 грн. від якої проводились розрахунки пені, 3% річних та інфляційних за період травень 2012 - квітень 2013 р. Крім того, стверджує, що орендодавець в суді першої інстанції не підтримав позовні вимоги щодо розірвання Договору, а тому його було розірвано з порушенням умов, що встановлені в договорі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. у справі №910/8684/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Ільєнок Т.В., Кропивна Л.В. поновлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р., прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду на 24.02.2014р.

24.02.2014 через відділ документального забезпечення суду від позивача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 24.02.2014р. прокурор та представник позивача-2 з'явилися, представники позивача-1 та відповідача не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2014р. розгляд справи відкладено на 17.03.2014р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014р., у зв'язку із перебуванням судді Ільєнок Т.В. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Кропивна Л.В, Тищенко А.І.

17.03.2014р., до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його хворобою та перебуванні на стаціонарному лікуванні.

В судове засідання 17.03.2014р. з'явилися представники прокуратури та позивачів. Представник відповідача не з'явився. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014р. в зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено на 07.04.2014.

04.04.2014 через відділ документального забезпечення суду від позивача-2 надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу.

07.04.2014 до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 повторно подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його хворобою та перебуванні на стаціонарному лікуванні.

07.04.2014 через відділ документального забезпечення суду прокурором подані письмові пояснення, в яких він просить рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

07.04.2014 через відділ документального забезпечення суду позивач -1 надав письмові пояснення в яких він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. - без змін.

В судове засідання 07.04.2014 з'явилися представники прокуратури та позивачів. Представник відповідача не з'явився.

Як вказано в п.1.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 відповідно до частин п'ятої, шостої статті 28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката, або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги.

В матеріалах справи міститься оригінал Договору №К-2/7 про надання правової допомоги від 30.07.2013 (т.1; а.с. 101-102), відповідно до умов якого адвокат ОСОБА_6 приймає на себе зобов'язання на представництво інтересів ОСОБА_5 у господарській справі №910/8684/13. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач мав можливість направити в судове засідання свого представника.

З огляду на зазначене та враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів залишила заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення.

Частиною 1 ст.101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Згідно із ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 18.05.2007 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41/07 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - частину приміщення автостанції "Миронівка", площею 955,9 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2 (далі - Приміщення), яке знаходиться на балансі Державного підприємства "Київпассервіс" (балансоутримувач), вартість якого визначена експертним шляхом і становить - 977 933,49 грн. без ПДВ. Майно передається в оренду під розміщення перукарні, кафе, фотоательє, пошиву одягу, офісів, магазинів продовольчої групи.

Згідно Акту прийому-передачі від 01.06.2007 приміщення було передано в оренду Відповідачу.

Між сторонами 17.06.2008, 01.04.2009, 15.06.2009 та 15.07.2011 були укладені Додаткові угоди до Договору.

Судом першої інстанції встановлено, що хоча в Додаткових угодах від 17.06.2008, від 01.04.2009, від 15.06.2009 та від 15.07.2011 допущено описки в номері Договору, разом з цим вірно зазначено його дату, та зі змісту вказаних додаткових угод вбачається, що вони укладені в додаток до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41/07 від 18.05.2007.

Розмір орендної плати сторонами узгоджено в п. 3.1. Договору і в редакції Додаткової угоди від 15.06.2009 встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої КМУ і становить без ПДВ за перший (базовий) місяць оренди - червень 2009 року 13 332,25 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.2. Договору оренди, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.3. Договору оренди, в редакції Додаткової угоди від 01.04.2009, передбачено, що орендна плата перераховується Відповідачем щомісячно, не пізніше 20 числа наступного місяця в співвідношенні:

- 70 % орендної плати перераховується до державного бюджету без ПДВ;

- 30 % орендної плати перераховується балансоутримувачу.

Строк дії Договору оренди, в редакції Додаткової угоди від 15.07.2011, сторонами встановлено до 12.06.2014.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що в порушення умов Договору відповідач сплачував орендну плату несвоєчасно та в неповному розмірі, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем-2 в розмірі 88 194,24 грн.

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до 11 Цивільного кодексу України між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частинами 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендна плата за користування об'єктом оренди вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 1, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Викладене, також, кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем-2 за Договором виставлені наступні рахунки відповідачу на сплату орендної плати за період оренди з лютого 2012 року по червень 2013 року включно, на загальну суму 133 816,67 грн.: Рахунок № 221 від 29.02.2012 на суму 7 905,07 грн.; Рахунок № 336 від 30.03.2012 на суму 7 928,78 грн.; Рахунок № 448 від 30.04.2012 на суму 7 928,78 грн.; Рахунок № 581 від 31.05.2012 на суму 7 905,00 грн.; Рахунок № 726 від 29.06.2012 на суму 7 881,28 грн.;Рахунок № 843 від 31.07.2012 на суму 7 865,53 грн.;Рахунок № 957 від 31.08.2012 на суму 7 841,93 грн.;Рахунок № 1092 від 28.09.2012 на суму 7 849,77 грн.;Рахунок № 1218 від 31.10.2012 на суму 7 849,77 грн.;Рахунок № 1350 від 30.11.2012 на суму 7 841,92 грн. ;Рахунок №1468 від 29.12.2012 на суму 7 849,75 грн.; Рахунок № 116 від 31.01.2013 на суму 7 865,45 грн.; Рахунок № 261 від 28.02.2013 на суму 7 857,58 грн.; Рахунок № 395 від 29.03.2013 на суму 7 857,58 грн.; Рахунок №563 від 30.04.2013 на суму 7 857,58 грн.; Рахунок № 723 від 31.05.2013 на суму 7 865,45 грн.; Рахунок № 885 від 30.06.2013 на суму 7 865,45 грн.

Вказані рахунки відповідачем оплачено лише частково в сумі 45 622,42 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача склала 88 194,24 грн.

Відповідач у письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції, визнав заборгованість в сумі 88 194,24 грн. та вказав, що вона виникла у зв'язку з складним фінансовим становищем на підприємстві, однак дана обставина не звільняє відповідача від обов'язку виконувати умови договору щодо сплати орендних платежів належним чином та в повному обсязі, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 88 194,24 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.

Прокурор також просив стягнути з відповідача 77 053,78 грн. пені, 7783,59 грн. - 7% штрафу, 1 838,22 грн. 3% річних та 353,45 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати орендних платежів за користування майном.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.5. Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.3. Договору оренди співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені у розмірі 0,5 % суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що в силу умов пункту 3.3. Договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі не не пізніше 20 числа наступного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг оренди окремо.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий прокурором розрахунок пені дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що наведені прокурором періоди нарахування пені відповідають вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, але у зв'язку з тим, що розмір обрахованої пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у відповідні періоди нарахування, місцевим господарським судом здійснено перерахунок пені за заявлені прокурором періоди та правомірно стягнуто з відповідача 6276,81 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України в разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, вищевказаної штрафної санкції, допускається лише у випадку прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 № 42/563, від 20.12.2010 № 06/113-38 та від 28.02.2011 №3-11гс11), у зв'язку з чим у задоволенні вимоги про стягнення 7783,59 грн. - 7% штрафу правомірно відмовлено судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, наданий пркурором розрахунок 3% річних в сумі 1 838,22 грн. є обґрунтованим та арифметично вірним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення вказаної вимоги в повному обсязі.

Проте, зроблений прокурором розрахунок інфляційних втрат здійснено без врахування від'ємних індексів інфляції, що суперечить вимогам, викладеним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції у розгляді судових справ", і тому судом першої інстанції здійснено власний перерахунок суми інфляційних втрат, з яким погоджується колегія суддів, та правомірно стягнуто з відповідача 136,59 грн. інфляційних.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до п. 8.4. Договору орендодавець має право порушити питання про дострокове розірвання Договору оренди та стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати при її наявності понад трьох місяців від встановленого в договорі оренди терміну внесення орендної плати або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно п.11.3. Договору зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін.

Відповідно до п.11.4. Договору за ініціативою однієї із сторін цей Договір може бути розірвано рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктом 11.10 Договору в редакції Додаткової угоди від 17.06.2008р. сторони погодили, що цей договір буде достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар систематично ( більше 3 раз) порушує терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором та не надав платіжні доручення до регіонального відділення.

До переліку підстав, за яких договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, належить істотне порушення договору другою стороною та інші випадки , встановлені договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору ( ст. 651 ЦК України).

Отже, факт систематичного порушення орендарем такої істотної умови договору оренди державного майна, як внесення орендної плати, є достатньою підставою для його розірвання в судовому порядку.

Із розрахунку орендної плати вбачається систематичне прострочення сплати відповідачем орендних платежів протягом трьох та більше місяців підряд, а за період з серпня 2012 року по червень 2013 року орендна плата не сплачувалась взагалі, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 88 194,24 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 5.7. Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди та зобов'язання орендаря повернути позивачу-2 орендоване нерухоме майно, у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом тривалого періоду дії договору.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що в судовому засіданні 14.08.2013 представник орендодавця - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (позивач-1) не підтримав вимоги прокурора щодо розірвання Договору оренди, а тому, за доводами скаржника, його було розірвано з порушенням умов, що встановлені в договорі. Однак, вказані твердження скаржника є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, а саме протоколом судового засідання від 14.08.2013, в якому відсутні відомості про те, що представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області не підтримав заявлені прокурором позовні вимоги.

Натомість, як вбачається з протоколу судового засідання від 19.06.2013 (т.1; а.с. 89) представники позивача підтримали заявлені вимоги в повному обсязі. Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач-1 в наданих письмових поясненнях заперечив проти апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні. Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 01.01.2014 встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1218 грн.

Як вбачається з апеляційної скарги, поданої 24.01.2014, відповідач оскаржував рішення в частині майнової вимоги та двох немайнових вимог, у зв'язку з чим скаржник мав сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 131,50 грн. Відповідно до квитанції №QS621301 від 27.08.2013 та квитанції №14143.116.1 від 10.12.2013 скаржником сплачено судовий збір в сумі 2 007,25 грн. на підставі чого недоплата складає 124,25 грн., яка підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. у справі № 910/8684/13 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013р. у справі № 910/8684/13 залишити без змін.

3.Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 124,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

5.Матеріали справи № 910/8684/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Л.В. Кропивна

А.І. Тищенко