Постанова № 38398284, 11.04.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2014 року Справа № П/811/876/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючої-судді - Нагібіної Г.П. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного урпавлвння Міністерства доходів і зборів України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 08.02.2013 р. №0000031700.

Позов мотивовано тим, що за результатами проведеної Олександрійською ОДПІ документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в зв'язку з тим, що дохід від продажу товарів (робіт, послуг) за дванадцять місяців перевищив 300000 грн., а тому податковий орган дійшов висновку про обов'язок ФОП ОСОБА_2 з серпня 2011 р. зареєструватися платником ПДВ та про донарахування йому сум податку за основною ставкою, починаючи з серпня 2011 р. ФОП ОСОБА_2 стверджує, що у період з жовтня 2010 р. по липень 2011 р. сума розрахункових операцій не перевищувала встановлений законодавством розмір 300000 грн., оскільки у вартість придбаного товару включений ПДВ. Крім того, посилається на порушення процедури проведення перевірки.

Позивач надав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про відкладення розгляду справу, яке оцінено судом як таке, що не підлягає задоволенню, оскільки не зазначено причин, яку зумовлюють дане клопотання.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ (далі КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд вирішив провести судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_2 (далі позивач) зареєстрована як платник податків в Олександрійській ОДПІ та перебуває на загальній системі оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Олександрійська ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області (далі відповідач) у розумінні статті 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржено.

Державним податковим ревізором - інспектором Олександрійської ОДПІ з 15.01.2013 р. по 16.01.2013 р. проведено перевірку позивача, про що складено акт від 23.01.2013 р. №64/10-1-18-05 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01.10.2010 по 31.12.2012» (далі - акт перевірки, а.с.12-20).

Висновками перевірки є, як на думку податкового органу, порушення позивачем п.181.1 ст.181, ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на 73009,47 грн., в т.ч. за серпень 2011 р. - 8769,52 грн., за вересень 2011 р. - 3030,43 грн., за жовтень 2011 р. - 2083,67 грн., за листопад 2011 р. - 2389,46 грн., за грудень 2011 р. - 2785,44 грн., за січень 2012 р. - 3506,20 грн., за лютий 2012 р. - 3725,06 грн., за березень 2012 р. - 4268,11 грн., за квітень 2012 р. 4885,61 грн., за травень 2012 р. - 4821,30 грн., за червень 2012 р. - 4955,48 грн., за липень 2012 р. - 4929,62 грн., за серпень 2012 р. - 4884,60 грн., за вересень 2012 р. - 4606,22 грн., за жовтень 2012 р. - 4734,95 грн., за листопад 2012 р. - 3993,26 грн., за грудень 2012 р. - 4622,56 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивач подав заперечення на акт (а.с.22-24), на які податковим органом надано відповідь 05.02.2013 р. №138/10-11-18-17-05 (а.с.25-26).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 09.02.2013 р. №0000031700, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 91261,83 грн., у тому числі за основним платежем 73009,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18252,36 грн. (далі оскаржуване рішення, а.с. 29).

Правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Зі змісту акту перевірки суд убачає, що перевіряючи особи дійшли висновку про отримання позивачем доходу за останні 12 місяців у сумі 300000 грн. що є обов'язком позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та покладення на нього відповідальності за порушення цього обов'язку.

Судом установлено, що у періоді, який перевірявся, позивач перебував на загальній системі оподаткування і не був зареєстрований як платник ПДВ.

Позивач в позовній заяві, як на підставу протиправності оскаржуваного рішення, зазначав про порушення процедури проведення перевірки та про те, що він не перевищував 300000 грн. протягом 12 місяців, оскільки ним обраховувалась сума доходу за мінусом 20% ПДВ.

Зазначені пояснння позивача судом не приймаються, з огляду на наступне.

Позивач, як на протиправність оскаржуваного рішення посилається на норми Податкового кодексу України, якими регулюються підстави та порядок проведення перевірки, в той час, як предметом даного позову є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, а позовних вимог щодо протиправності дій відповдіача даний позов не містить.

Позивач зазначає про невідповідність змісту наказу, оскільки в останньому не визначено обсягу такої перевірки, в той час, як наказ на проведення перевірки також не є предметом даного спору, що виключає можливість перевіряти його на предмет законності.

Так, згідно пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

В акті перевірки та у відповіді на заперечення до акту перевірки відповідач зазначає про те, що позивач був повідомлений про проведення перевірки шляхом вручення під підпис наказу про проведення перевірки, і повідомлення про проведення перевірки.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає про безпідставність посилань позивача щодо порушення процедури проведення перевірки, оскільки такі посилання жодним чином не впливають на правомірність винесеного податкового повіодмлення - рішення.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач отримав доходів більше граничної межі у 300000 грн., що мало місце у липні 2011 р. на не був зареєстрований як платник ПДВ, у зв'язку з чим визначив грошове зобов'язання з ПДВ з серпня 2011 р. по 31.12.2012 р. в сумі 73009,47 грн.

Позивач зазначає що згідно норми ст.193 ПК України, має право здійснювати операції з постачання товарів протягом 12 місяців на суму, що сукупно не перевищує 360000 грн з ПДВ або 300000 грн. без ПДВ.

Крім того, позивач посилається на помилковіть застосування норм ПК України до правовідносин, які мали місце з жовтня по грудень 2010 р.

З такими висновками суд погоджується частково, з огляду на наступне.

Відповідач, як обчислювальний період в якому встановлено перевищення 300000 грн. зазначає доходи отримані з 01.10.2010 р. по 31.07.2011 р., при цьому, посилаючись на порушення норми статті 181 ПК України.

Згідно звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій, поданих позивачем для огляду суду, які відображені в акті перевірки, встановлено, що за період з 01.10.2010 р. по 31.07.2011 р. виручка від продажу товарів склала 365047,37 грн.

Також, в акті перевірки визначено, що за період з жовтня 2010 р. по грудень 2010 р. позивач отримав виручку від продажу товарів у сумі 53898,45 грн.

При цьому, суд зазначає, що відповідач помилково обрав період з жовтня по грудень 2010 р., оскільки в цей період діяли інші норма матеріального права, які регулювали правовідносини оподаткування.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України.

До 01.01.2011 р. питання щодо оподаткування податком на додану вартість регулювались Законом Україна "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97.

З огляду на принцип дії законів у часі, закріплений у ст.58 Конституції України, норми Податкового кодексу України розповсюджують свою дію на події та факти, які настали або мали місце з 1 січня 2011 р.

У своєму рішенні від 13 марта 2012 р. у справі № 6-рп/2012 Конституційний Суд України висвітлив позицію про невідворотність дії в часі законі та інших нормативно-правових актів, зазначивши про те, що такі акті розповсюджують свою дію лише на відносини, які виникли після набранням законом чи іншим нормативно-правовим актом сили; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона почанається з моменту вступу цього акту в силу і припиняється з втратою їм дії, тобто до події, факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони відбулись чи мали місце; дія закону чи іншого нормативно-правового акту не може розповсюджуватись на правовідносини, які виникли та припинились до вступу в силу цього закону чи іншого нормативно-правового акту (рішення від 13 травня 1997 р. № 1-зп, від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 р. № 3-рп/2001).

У перехідних положенням ПК Украины відсутні посилання про зворотність дії в часі статті 181 ПК України щодо обрахунку 12 календарних місяців.

Отже, усі дії та обрахунки повинні вираховуватись на підставі норм ПК України лише стосовно періодів та доходів, отриманих в такі періоди, починаючи з 1 січня 2011 р. - час введення в дію ПК України.

Згідно даних звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) за січень-грудень 2010 р. які увійшли до сум доходів зазначених у декларацієї про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2010 р., загальна сума розрахунків за жовтень - грудень 2010 р. становить 53898,45 грн.

Тобто, до загальної суми одержаного доходу у 2010 р. під час дії Закону України "Про податок на додану вартість" у період з 1 січня 2010 р. по 31 грудня 2010 р., увійшли суми розрахунків з покупцями товарів за жовтень - грудень 2010 р., а тому суми розрахунків за ці звітні періоди вже були використані при обчисленні загальної суми сукупного доходу позивача у період дій положень п.2.3 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість" і ця загальна сума доходу з урахуванням суми розрахунків за листопад 2010 р. протягом останніх 12 місяців не перевищує 300 тис. грн.

За позицією позивача, з якою погоджується суд, якщо суми проведених розрахунків за реалізовані товари у жовтні-грудні 2010 р. вже були враховані при обчисленні загальної суми доходу протягом останніх 12 місяців 2010 р. за нормами Закону України "Про податок на додану вартість", відповідач не мав права повторно включати ці суми розрахунків при визначенні суми сукупного доходу за нормами Податкового кодексу України.

Отже, суд дійшов висновку, що перевірючими особами помилково взяті суми доходів, отримані позивачем у жовтні - грудня 2010 р., оскільки дія норм ПК України на даний період не розповсюджувались.

Так, пункт 185.1 статті 185 ПК України визначає операції платників податку, які є об'єктами оподаткування, а пункт 187.1 статті 185 ПК України визначає дату виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг.

При цьому, згідно п.181.1 ст.181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до пункту 183.2 статті 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Таким чином, для виникнення такого обов'язку у платника податку, після 1 січня 2011 р. необхідна наявність двох умов у сукупності: перевищення загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг сукупно 300 тис. грн. та обрахування цієї загальної суми сукупного доходу протягом останніх 12 календарних місяців.

Водночас, звітами про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) за січень-серпень 2011 р. підтверджується, що загальна сума доходу позивача від здійснення операцій з реалізації товарів протягом цих останніх цих місяців становить 304592,7 грн., тобто сукупно перевищує 300 тис. грн., що свідчить про виникнення у позивача обов'язку подати до податкового органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач помилився у визначенні податкового періоду в якому відбулось порушення порушення ст.181 ПК України та податкового періоду з якого позивач був зобов'язаний зареєструватись як платник ПДВ.

Оскільки з січня 2011 р. по серпнь 2011 р. позивач отримав доходи у сумі 304592,70 грн. що є перевищенням отриманого доходу у 300000 грн., а тому починаючи з вересня 2011 р. останній зобов'язаний був зареєструватись як платник ПДВ та сплачувати даний податок.

Відповідач збільшуючи грошове зобов'язання з ПДВ, визазначив період за який нарахував ПДВ з серпня 2011 р. по грудень 2012 р.

Суд дійшов висновку, що відповідач помилково визначив період з якого позивач зобов'язаний був зобов'язаний зареєструватись платником ПДВ. Позивач був зобов'язаний зареєструватись як платник ПДВ з вересня 2011 р.

Пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), встановлено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Тобто, вищезазначена норма не містить застережень щодо "календарного року", натомість містить посилання на період "12 календарних місяців", проте, початок відляку цих 12 місяців повиннен обраховуватись з 01 січня 2011 р.

Відповідно до пункту 183.2 статті 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 183.10 статті 183 ПК України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищезазначене, позивач не мав права на зменшення суми визначеного грошового зобов'язання з ПДВ на суму податкового кредиту (сума ПДВ сплаченого в ціні придбаного товару), а тому посилання позивача щодо правомірності отримання ним доходу до 360000 грн. (300000 + 20% ПДВ), як на думку суду є помилковим.

Судом установлено, що при визначенні відповідачем суми заниженого позивачем податкового зобов'язання з ПДВ, об'єктом оподаткування визначено отримані позивачем доходи з поставки (продажу) товарів, за базу оподаткування взято вартість товарів, обчислену на підставі поданих позивачем книги обліку доходів та виртат Форми 10, звітів РРО.

Жодних посилань у позовній заяві про наявність арифметичних обрахунків бази опадкування за чеками РРО не має.

Оскільки суд дійшов висновку про помилковість відповідача при визначенні періоду з якого позивач зобов'язаний був зареєструватись платником ПДВ, а саме: за висновками відповідача - це серпень 2011 р., а згідно висновків суду, описаних вище - це вересень 2011 р., тому сума основного платежу, визначена в оскаржуваному рішенні підлягає зменшенню на 8769,52 грн. (43847,60 грн. х 20%).

Як вбачається зі звітів позивача про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) наданих суду для огляду, суми грошових коштів відображених у зазначених звітах не були проведені із зазначенням зменшення на суму ПДВ. Більш того, не формував позивач і податкове зобов'язанні при придбанні ним товарів.

Отже, перевищивши межу суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у розмірі 300000 грн., позивач мав би право здійснювати утримання податку, що сплачується покупцями, лише за умови реєстрації його платником ПДВ у встановленому порядку. Не виконавши цього обов'язку, позивач несе відповідальність за ненарахування та несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, до моменту реєстрації платником податку на додану вартість.

Виходячи з зазначених звітах сум коштів, отриманих від покупців за реалізовані товари (надані послуги), зважаючи на те, що вчинювані позивачем упродовж вересня 2011 р. - грудня 2012 р. операції з поставки покупцям товарів (послуг) є об'єктами оподаткування, визначеними статтею 185 ПК України, податковий орган правомірно обрахував податок за цими операціями поставки за основною ставкою 20 відсотків, що склало 64239,96 грн. в т.ч. за вересень 2011 р. - 3030,43 грн., за жовтень 2011 р. - 2083,67 грн., за листопад 2011 р. - 2389,46 грн., за грудень 2011 р. - 2785,44 грн., за січень 2012 р. - 3506,20 грн., за лютий 2012 р. - 3725,06 грн., за березень 2012 р. - 4268,11 грн., за квітень 2012 р. 4885,61 грн., за травень 2012 р. - 4821,30 грн., за червень 2012 р. - 4955,48 грн., за липень 2012 р. - 4929,62 грн., за серпень 2012 р. - 4884,60 грн., за вересень 2012 р. - 4606,22 грн., за жовтень 2012 р. - 4734,95 грн., за листопад 2012 р. - 3993,26 грн., за грудень 2012 р. - 4622,56 грн.

Стосовно посилання позивача щодо неправомірного визначення розміру штрафних (фінансових) санкцій, суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивач посилається на порушення при визнанні розміру штрафних санкцій на підставі пункту 6 та 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Такі посилання позивача суд оцінює критично, оскільки визначені норми не стосуються позивача, а застосовуються до обмеженого кола суб'єктів та за певний період часу.

Так, відповідно до пункту 6 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому - четвертому календарних кварталах 2011 року.

Ця норма Перехідних положень Податкового кодексу України передбачає звільнення від фінансової відповідальності двох категорій платників податків: платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, тобто осіб, які раніше перебували на спрощеній системі оподаткування.

Статтею 133 ПК України встановлений вичерпний перелік осіб, які є платниками податку на прибуток підприємств.

Позивач не є платником податку на прибутом підприємств в розумінні статті 133 ПК України.

У перевіряємому періоду перебував на загальній системі оподаткування.

Враховуючи зазначене позивач не підпадає під дію зазначеної норми щодо звільнення від штрафних санкцій, оскільки позивач не був ні платником податку на прибуток підприємств та не переходив зі спрощеної системи оподаткування на загальну.

Так, відповідно до пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Проте, як встановлено судом, позивач допустив порушення податкового законодавства у вересні 2011 р., що знаходиться поза межами періоду, коли до платника податків застосовувалась штрафна санкцій у розмірі 1 грн.

Визначаючи розмір штрафних санкцій у спірному податковому повідомленні-рішенні, позивач керувався абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 ПК України, яким передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи висновки суду про помилковість визначення відповідачем основного платежу суми 8769,52 грн., а тому сума штрафної (фінансової) санкцій у розмірі 2192,38 грн. (8769,52 х 25%) визначена відподавічем також помилково.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 09.02.2013 р. №0000031700 підлягає скасуванню в частині визначення 8769,52 грн. - за основним платежом та 2192,38 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до частини 2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до суду адміністративного позову з майновими вимогами на загальну суму 91261,83 грн. позивачем сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн., що підтверджується квитанцією 980744.318.2 (а.с.2), а тому з позивача належить стягнути судовий збір співвідносно до задоволеної частини позову у розмірі 1607,61 грн. = 1827 грн. - 219,39 грн.

Керуючись ст. ст. 2,17, 94, 158 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного урпавлвння Міністерства доходів і зборів України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Олександрійською ОДПІ ГУ Міндоходів від 09.02.2013 р. №0000031700, яким збільшено грошове зобов'язання з податоку на додану вартість в частині визначення 8769,52 грн. - за основним платежом та 2192,38 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 1607 (одну тисячу шістсот сім) гривень 61 копійку до Державного бюджету України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Г.П. Нагібіна