Ухвала суду № 38395646, 17.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20441/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Донець В.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

17 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Служби безпеки України про стягнення коштів, витрачених на лікування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Служби безпеки України про стягнення коштів, витрачених на лікування. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він як колишній офіцер Служби безпеки України, відповідно до статті 27 Закону України "Про Службу безпеки України" має право на безоплатну медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. У позовній заяві зазначено, що позивач отримав рекомендовану медичну допомогу та був прооперований у Державній установі "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України", куди його було направлено Центральною поліклінікою Військово-Медичного Управління Служби безпеки України відповідно до пункту 3.11 "Інструкції про порядок медичного забезпечення в Службі безпеки України", затвердженої наказом Служби безпеки України від 08.10.2007 року № 718, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.10.2007 року за № 1238/14505. На думку позивача, оскільки у військово-медичному закладі охорони Служби безпеки України не змогли надати йому кваліфіковану медичну допомогу та його було направлено до іншого закладу охорони здоров'я, де було зроблено операцію, за яку позивачем сплачено 42592,00 грн., то він на підставі пункту 1 статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має право на відшкодування вказаної суми.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачу наказом Служби безпеки України від 31.12.1998 року № 1332-ос присвоєно звання полковник, звільнено в запас з 04.12.2006 року на підставі наказу Служби безпеки України від 15.11.2006 року № 1769-ос у зв'язку з досягненням 55 річного віку, тобто за віком - у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі.

Відповідно до посвідчення від 29.12.2006 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби; згідно з посвідченням від 09.12.1992 року позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до направлення Центральної поліклініки Військово-Медичного Управління Служби безпеки України позивача направлено на консультацію до Інституту ортопедії і травматології (травматолог). Направлення підписане лікуючим лікарем та начальником поліклініки 10.07.2007 року.

Згідно з епікризом госпіталю Військово-Медичного Управління Служби безпеки України позивач з 16.05.2012 року по 06.06.2012 року перебував на лікуванні в хірургічному відділенні, 22.05.2012 року була проведена операція.

Листом від 16.12.2013 року № 155 Державна установа "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України" повідомила, що позивач з 11.08.1999 року по 15.09.1999 року за направленням Центральної поліклініки Військово-Медичного Управління Служби безпеки України знаходився на стаціонарному лікуванні в клініці захворювань суглобів у дорослих Київського Науково-дослідного інституту травматології та ортопедії, де був прооперований 17.08.1999 року. Наступного разу знаходився на стаціонарному лікуванні з 01.07.2013 року по 15.07.2013 року, прооперований 02.07.2013 року.

Судом першої інстанції буо встановлено надання позивачем доказів оплати операції в 2013 році, проведеної фахівцями Державної установи "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України": від 01.07.2013 року № QS18757259 на суму 1300,00 грн., плата за системи для збору реінфузії, отримувач - фізична особа підприємець; від 01.07.2013 року №QS18757200 на суму 4500,00 грн., попередня оплата за медикаменти, отримувач - товариство з обмеженою відповідальністю; від 01.07.2013 року №QS18755101 на суму 36792,00 грн., плата за штучний суглоб, отримувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Галицький фонд ОД".

На підставі пояснень позивача судом першої інстанції було встановлено, що саме за рекомендацією лікуючого лікаря Центральної поліклініки Військово-Медичного Управління Служби безпеки України та за відсутності необхідного обладнання він у 2013 року змушений був звернутись до Державної установи "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України", де йому було невідкладно в липні 2013 року проведено операцію, за яку сплачено 42592,00 грн.

З метою отримання коштів за витрачені кошти на лікування, позивач звернувся до Служби безпеки України.

Листом від 19.11.2013 року № 20/7337 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для відшкодування коштів, витрачених позивачем на лікування.

Постановою Центральної поліклініки Військово-Медичного Управління Служби безпеки України від 23.01.2014 року №67 (протокол від 23.01.2014 року №6) встановлено, що захворювання позивача пов'язано з проходженням військової служби.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про Службу безпеки України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України (частина перша). Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства (частина друга). Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років (частина третя).

Позивача було звільнено з військової служби в Службі безпеки України за віком - у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі.

Відповідно до "Інструкції про порядок медичного забезпечення в Службі безпеки України", затвердженої наказом Служби безпеки України від 08.10.2007 року № 718, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.10.2007 року за № 1238/14505 (у редакції, чинній на час проведення позивачу операції) за відсутності у закладі охорони здоров'я СБУ фахівців необхідного профілю, кваліфікації, при лікуванні складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування тощо, пацієнти можуть отримати медичну допомогу (консультацію лікаря, групи лікарів, діагностичні та лабораторні дослідження) в інших закладах охорони здоров'я. Рішення про направлення пацієнта до іншого закладу охорони здоров'я приймає лікуючий лікар. Належним чином оформлене направлення підписується лікуючим лікарем та начальником лікувально-профілактичного закладу СБУ або його заступником з лікувальної частини (пункт 3.11). За відсутності за місцем проходження військової служби або за місцем проживання військовослужбовців (пенсіонерів СБУ) закладів охорони здоров'я СБУ чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках (при нещасних випадках і гострих захворюваннях тощо) військовослужбовцям (пенсіонерам СБУ) медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок СБУ (пункт 3.13).

Надання медичної допомоги за рахунок відповідного військового формування передбачено також абзацом четвертим пункту 1 статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час проведення операції позивачу), за яким за відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За змістом наведених норм отримання медичної допомоги в державному або комунальному закладі охорони здоров'я за рахунок Служби безпеки України можливе у випадку прийняття рішення про направлення пацієнта до іншого закладу охорони здоров'я, відсутності за місцем проживання пенсіонера Служби безпеки України закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, та за відсутності відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках.

Судом першої інстанції на підставі медичної книжки, епікризу та постанови від 23.01.2014 року № 67 встановлено, що позивач перебуває на обліку в Центральній поліклініці Військово-Медичного Управління Служби безпеки України.

Зі змісту листа від 16.12.2013 року № 155 Державної установи "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України" вбачається, що Центральна поліклініка Військово-Медичного Управління Служби безпеки України не направляла позивача у 2013 для консультації.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено на підставі пояснень позивача, що він особисто прийняв рішення з урахуванням рекомендацій фахівців Державної установи "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України" проводити операцію в зазначеному вище медичному закладі.

Крім того, відповідно до відомостей квитанцій, долучених позивачем до позовної заяви, оплата послуг проведена не на користь Державної установи "Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України" або іншого закладу охорони здоров'я.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість твердження позивача про наявність правових підстав для компенсації йому коштів, витрачених на операцію в липні 2013 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні дії відповідача є правомірними, вказані позивачем кошти не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача за відсутності для цього правових підстав, а тому позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.