Ухвала суду № 38393510, 16.04.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/2330/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Осіпова Ю.В., Романішина В.Л.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

представника позивача Розлуцької Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Генічеської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Херсонській області (правонаступника Генічеської міжрайонної Державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби) на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Сиваш» до Генічеської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Херсонській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2013 року Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма «Сиваш» (далі - ПСПА «Сиваш») звернулося до суду з адміністративним позовом до Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (далі - Генічеська МДПІ Херсонської області ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.06.2013 р. №0000402200 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 381728,75 грн., з яких за основним платежем - на 305383 грн., за штрафними санкціями - на 76345,75 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за результатами перевірки та за спірним податковим повідомленням-рішенням проведено у зв'язку з визнанням нікчемними правочинів, укладених з ФОП ОСОБА_3 на поставку нафтопродуктів в період з 01.01.2011 р. по 16.07.2012 р. Позивач вважає, що податковий орган перебільшив надані йому законодавством України повноваження, визнавши нікчемними правочини, укладені з постачальником ФОП ОСОБА_3 На думку позивача, відповідно до Податкового кодексу України підставою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є підтвердження придбання товарів (послуг) належним чином складеними податковими накладними та використання цих товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тому він вважає, що правомірно включив ПДВ по відносинам з ФОП ОСОБА_3 до податкового кредиту лютого, липня, вересня-грудня 2011 року, квітня 2012 року.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби від 05.06.2013 р. № 0000402200.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені позову підприємства відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї представника позивача Розлуцької Т.Ю., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПСП Агрофірма «Сиваш» зареєстроване як юридична особа 26.01.2000 р. виконавчим комітетом Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області, із 11.07.1997 р. перебуває на обліку платників податків та зареєстрований платником ПДВ.

В період з 15.05.2013 р. по 20.05.2013 р. відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПСП Агрофірма «Сиваш» з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 р. по 16.07.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 22.05.2013 р. № 76/22-0/03784918.

У висновку акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення ПСП Агрофірма «Сиваш»:

1) ч.5 ст.203, ч.1-2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст.662, 655 та 656 ЦК України. Відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг) за лютий 2011 року на суму 16973 грн., за вересень 2011 року - 59482 грн., за липень 2011 року - 32377 грн., за жовтень 2011 року - 62150 грн., за листопад 2011 року - 47551 грн., за грудень 2011 року - 57477 грн., за квітень 2012 року - 61750 грн., які підпадають під визначення ст.185, ст.187, ст.188, ст.198 Податкового кодексу України.

Таким чином, за лютий 2011 року на суму 16973 грн., за вересень 2011 року - 59482 грн., за липень 2011 року - 32377 грн., за жовтень 2011 року - 62150 грн., за листопад 2011 року - 47551 грн., за грудень 2011 року - 57477 грн., за квітень 2012 року - 61750 грн. завищено задекларований податковий кредит в сумі 305383 грн.;

2) п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України підприємством завищено суму податкового кредиту по спеціальній декларації за лютий 2011 року на суму 16973 грн., за вересень 2011 року - 59482 грн., за липень 2011 року - 32377 грн., за жовтень 2011 року - 62150 грн., за листопад 2011 року - 47551 грн., за грудень 2011 року - 57477 грн., за квітень 2012 року - 61750 грн., завищено задекларований податковий кредит в сумі 305383 грн.

Під час проведення перевірки ревізором були використані акти Іванівського відділення Генічеської МДПІ Херсонської області ДПС від 04.12.2012 р. № 8/17-2/НОМЕР_2 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи - ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні правових відносин за лютий-березень 2011 року, за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року», від 16.11.2012 р. № 7/17-2/НОМЕР_2 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи - ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні правових відносин за червень 2011 року, за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року» та від 03.08.2012 р. №6/17-2/НОМЕР_2.

У вказаних актах зазначені наступні обставини: встановлено, що операції, здійснені ОСОБА_3, не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.

Отже, перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствами та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям у лютому, липні, вересні-грудні 2011 року, квітні 2012 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем складено спірне податкове повідомлення-рішення від 05.06.2013 р. № 0000402200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 381728,75 грн., з яких за основним платежем на 305383 грн., за штрафними санкціями на 76345,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПСПА «Сиваш» суд першої інстанції виходив з того, що викладені в акті перевірки висновки є необґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними та не приймає доводи, зазначені в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи,

Відповідно до ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6).

Згідно з вимогами п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Також суд першої інстанції вірно зауважив, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини: реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що правовідносини між ПСП Агрофірма «Сиваш» та ФОП ОСОБА_3 виникли на підставі договорів купівлі-продажу від 04.01.2011 р. № 007 та від 13.03.2012 р. № 029.

Договорами передбачено, що продавець (ФОП ОСОБА_3) зобов'язується продати, а покупець (ПСП Агрофірма «Сиваш») оплатити та прийняти нафтопродукти в подальшому «Товар» в кількості, за якістю та ціною, умовами оплати та поставки, які визначені даним договором. Згідно п.3.1 кількість поставленого Товару визначається у відповідності до товарно-транспортної накладної.

На виконання умов договорів ФОП ОСОБА_3 було продано ПСП Агрофірма «Сиваш» 350400 л пального загальною вартістю 3045945 грн., з яких ПДВ - 507656,85 грн., про що складено податкові накладні: від 25.02.2011 р. № 86, від 01.06.2011 р. № 2, від 15.06.2011 р. № 36, від 14.07.2011 р. № 33, від 20.09.2011 р. № 52, від 13.10.2011 р. № 29, від 27.10.2011 р. № 68, від 02.11.2011 р. № 3, від 29.12.2011 р. № 69, від 14.03.2012 р. № 27, від 20.04.2012 р. № 47; видаткові накладні: від 25.02.2011 р. № 86, від 01.06.2011 р. № 2, від 15.06.2011 р. № 36, від 14.07.2011 р. № 33, від 20.09.2011 р. № 52, від 13.10.2011 р. № 29, від 27.10.2011 р. № 68, від 02.11.2011 р. № 3, від 29.12.2011 р. № 69, від 14.03.2012 р. № 27, від 20.04.2012 р. № 47.

Відповідно до п.5.2 договорів купівлі-продажу від 04.01.2011 р. № 007 та від 13.03.2012 р. № 029 за бажанням покупця та за обумовлену з продавцем оплату, можлива доставка автотранспортом продавця.

Транспортування нафтопродуктів здійснювалося автотранспортом ФОП ОСОБА_3, що підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 25.02.2011 р., від 01.06.2011 р., від 15.06.2011 р., від 14.07.2011 р., від 20.09.2011 р., від 13.10.2011 р., від 27.10.2011 р., від 02.11.2011 р., від 29.12.2011 р., від 14.03.2012 р., від 20.04.2012 р.

Факт того, що ФОП ОСОБА_3 на час виникнення господарських взаємовідносин з ПСП Агрофірма «Сиваш», а саме у період з лютого 2011 року по квітень 2012 року включно, мав право на здійснення внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами підтверджується ліцензією Міністерства транспорту та зв'язку України Серії АВ № 412367, виданої 19.05.2008 р. Згідно із вказаною ліцензією строк її дії з 07.05.2008 р. по 06.05.2013 р.

Нафтопродукти, які були придбані у ФОП ОСОБА_3, отримано представником позивача згідно довіреностей серія ЯОГ № 250211 від 25.02.2011 р., серія ЯОГ № 10611 від 01.06.2011 р., серія ЯОГ № 150611 від 15.06.2011 р., серія ЯОГ № 140711 від 14.07.2011 р., №200911 від 20.09.2011 р., № 131011 від 13.10.2011 р., № 271011 від 27.10.2011 р., № 121111 від 02.11.2011 р., серія ЯОГ № 291211 від 29.12.2011 р., серія ЯОГ № 140312 від 14.03.2012 р. та серія ЯОГ № 200412 від 20.04.2012 р.

Розрахунки між сторонами проведені у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями від 24.02.2011 р. № 36 на суму 320800 грн., від 01.06.2011 р. № 252 на суму 168990 грн., від 14.07.2011 р. № 368 на суму 194260 грн., від 15.06.2011 р. № 293 на суму 216325 грн., від 13.10.2011 р. № 596 на суму 319800 грн., від 20.09.2011 р. № 519 на суму 356890 грн., від 02.11.2011 р. № 637 на суму 331500 грн., від 27.10.2011 р. № 629 на суму 53100, від 29.12.2011 р. №№ 738, 739 на суму 327460 грн. та 17400 грн., від 20.04.2012 р. № 160 на суму 370500 грн. та від 14.03.2012 р. № 82 на суму 368920 грн.

Нафтопродукти, отримані від ФОП ОСОБА_3, в подальшому було використано у господарській діяльності позивача, про що свідчить пояснювальна записка завідуючої складом паливно-мастильних матеріалів ОСОБА_2, копії звітів про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти за червень, липень, жовтень, грудень 2011 року, березень 2012 року, копії звітів про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2011 року та на 1 грудня 2012 року.

Аналіз наданих позивачем податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ФОП ОСОБА_3, які були предметом перевірки.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV ) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.15 та п.п.2.16 п.2 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з первинних документів, оформлених за результатами господарської діяльності позивача із ФОП ОСОБА_3, зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, тобто господарські та бухгалтерські документи, отримані позивачем від ФОП ОСОБА_3 є дійсними.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нормативним актом, якій встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, є Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року №281/171/578/155, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за №805/15496 (далі - Інструкція). Із змісту цієї Інструкції вбачається, що законодавцем до суб'єктів господарювання, які здійснюють торгівлю, зберігання, транспортування нафтопродуктів висуваються численні вимоги, зокрема: наявність майданчика, на якому розташовані резервуари для зберігання різних видів нафтопродуктів; спеціальні лічильники для обліку нафтопродуктів; наявність вимірювальних засобів, які систематично проходять повірку в установах органів стандартизації та метрології; наявність персоналу (оператор АЗС, начальник зміни, бухгалтер, інші); перевезення нафтопродуктів здійснюється спеціальним автотранспортом; приймання і відпуск нафтопродуктів, оформлення результатів торгівлі нафтопродуктами, здачі і прийняття змін на АЗС оформлюються документарно за формами, затвердженими Інструкцією, яка містить 37 додатків різних актів, таблиць, книг, розрахунків та іншого.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що торгівля нафтопродуктами об'єктивно неможлива без наявності основних фондів.

На підтвердження наявності у ФОП ОСОБА_3 місць для зберігання нафтопродуктів та транспортних засобів для транспортування товару позивачем було надано до суду копії договорів оренди від 20.02.2011 р. та 20.02.2012 р., а також копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, якими здійснювалось транспортування нафтопродуктів. Згідно із п.1.1 договорів оренди орендодавець (ПП «Транзит») передає в оренду основні засоби та обладнання АЗС, які належать йому на праві власності, а орендар (ФОП ОСОБА_3) приймає в оренду вищевказане майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, доводи відповідача про відсутність у ФОП ОСОБА_3 транспортних засобів та основних засобів для здійснення господарської діяльності не відповідає дійсності.

Отже, колегія суддів вважає, що надані докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції з ФОП ОСОБА_3 є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

При здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару, отримання (надання) якого документується сторонами господарської операції.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що на час здійснення господарських операцій ФОП ОСОБА_3 мав свідоцтво платника ПДВ, що не заперечується податковим органом, а тому він мав право виписувати податкові накладні.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано до суду доказів про наявність на час здійснення господарських операцій з позивачем записів у ЄДРПОУ про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3

Оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено постачальнику у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених нафтопродуктів, належним чином оформлені та здані до податкового органу податкові декларації, тобто, позивачем виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту, то, відповідно, він має право на включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ.

Крім того апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує Генічеська МДПІ, розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорюванні правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорюванні правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що викладені в акті перевірки висновки Генічеської МДПІ про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Слід також зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Генічеська МДПІ не надала суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ПСПА «Сиваш».

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів апеляційному суду протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 05.06.2013 р. №0000402200.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга Генічеської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Генічеської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя Ю.В.Осіпов

Суддя В.Л.Романішин