Рішення № 38393316, 23.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/8391/13 23.04.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13"

про стягнення 91 767,78 грн.

Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Картавцева Ю.В.

Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Радченко Ю.А. - представник за довіреністю;

від відповідача: Євдоченко Н.Д. - представник за довіреністю;

Рішення прийняте 23.04.2014 у зв'язку з оголошенням перерви 02.04.2014 на 23.04.2014.

У судовому засіданні 23.04.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13" про стягнення 91 767,78 грн., з яких: 88 602,39 грн. - сума основного боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 1 647,63 грн. - пеня, 120,00 грн. - інфляційні втрати, 1 397,76 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2013 порушено провадження у справі №910/8391/13, розгляд справи призначений на 10.06.2013.

В судовому засіданні 10.06.2013, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 01.07.2013.

В судовому засіданні 01.07.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 15.07.2013 та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи №910/8391/13 відкладено на 07.08.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2013, за власною ініціативою суд призначив колегіальний розгляд справи №910/8391/13, на підставі ст.ст. 4-6, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 15.07.2013 справу №910/8391/13 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Босий В.П., суддя Полякова К.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2012 справа №910/8391/13 прийнята колегією суддів до провадження, розгляд справи призначено на 07.08.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.08.2012, на підставі ст.ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 28.08.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.08.2012, на підставі ст.ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.09.2013.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 16.09.2013, у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці, справу №910/8391/13 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Мельник В.І., суддя Босий В.П., суддя Полякова К.В.

Ухвалою від 16.09.2013 справу прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 16.10.2013.

У зв'язку з виходом з відпустки судді Літвінової М.Є. та перебуванням судді Полякової К.В. у відрядженні, розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 16.10.2013 справу №910/8391/13 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Босий В.П., суддя Спичак О.М.

Ухвалою від 16.10.2013 справу прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 16.10.2013.

Ухвалою від 16.10.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 23.10.2013.

Ухвалою від 23.10.2013, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 06.11.2013.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 06.11.2013, у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці, справу №910/8391/13 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Спичак О.М., суддя Полякова К.В.

Ухвалою від 06.11.2013, справу прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 06.11.2013.

За результатами розгляду справи, судом призначена судова експертиза, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса (ухвала суду від 06.11.2013 наявна в матеріалах справи).

Ухвалою від 06.11.2013 зупинено провадження у справі №910/8391/13 до проведення судової експертизи та повернення справи до господарського суду міста Києва.

17.01.2014 справа повернулась до суду без виконання експертизи, у зв'язку з відмовою від оплати за проведення експертизи.

Ухвалою від 17.01.2014 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 05.02.2014.

Ухвалою від 05.02.2014 відкладено розгляд справи на 26.02.2014.

У зв'язку із перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці, розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 26.02.2014 справа №910/8391/13 передана на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуюча суддя Мельник В.І., суддя Головіна К.І., суддя Полякова К.В.

Ухвалою від 26.02.2014 справу прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 19.03.2014.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 27.02.2014 призначено колегіальний розгляд справи №910/8391/13 у наступному складі суду: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Головіна К.І., суддя Полякова К.В., у зв'язку з виходом з відпустки судді Літвінової М.Є.

Ухвалою від 27.02.2014 справу прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 19.03.2014.

Ухвалою від 19.03.2014 розгляд справи відкладено на 02.04.2014.

02.04.2014 позивач надав суду письмові додаткові пояснення.

В судовому засіданні 02.04.2014 оголошено перерву на 23.04.2014, про що сторони повідомлені належним чином.

Розпорядженням заступником Голови господарського суду міста Києва від 23.04.2014 передано справу на розгляд колегії суддів у наступному складі суду: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Картавцева Ю.В., суддя Полякова К.В., у зв'язку з відпусткою судді Головіної К.І.

Ухвалою від 23.04.2014 справу прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 23.04.2014.

Відповідач заперечив проти нарахування боргу за послуги води, що йде на підігрів, враховуючи, що на балансі відповідача не перебувають теплові пункти. Оплата по коду 2-792 проведена в повному обсязі, як зазначив відповідач, тому нарахована на заборгованість за цим кодом є безпідставна.

У судовому засіданні 23.04.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал") (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-13" (абонент) був укладений договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №8290/4-14 від 14.07.2000 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (правила - 1), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Правила - 1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила - 2).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Згідно з п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, що затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2008 р. за № 936/15627, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

У відповідності до п. 3.1. Договору, облік поставленої питної води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. Зняття показників лічильника (-ів) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Надані суду акти про зняття показань з приладу обліку за період з березня 2011 року по вересень 2012 року точки обліку по вул. Срібнокільська, 8-В, вул. Срібнокількька, 8-Б, пр.-т. Григоренка, 7Б, свідчать, що зняті позивачем показники з приладу обліку були у присутності абонента 2-558 КП "УЖГ Дарницького району ЖЕК-201", 2-50566 " КП "УЖГ Дарницького району ЖЕК-210", та не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні спору, оскільки абонентом за договором №8290/4-14 від 14.07.200 є саме ЖБК "Будівельник-13".

Згідно п. 3.2. вищезазначеного договору, якщо водолічильники тимчасово знято представником Постачальника, або їх зіпсовано не з вини Абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі тривалості роботи водолічильника менше 2-ох місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10-днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не провадиться.

Згідно п. 3.3. вищезазначеного договору, якщо водолічильники відсутні, Постачальник визначає інший засіб обліку використаної води, передбачений Правилами.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю води, що надходить. із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим -засобом, передбаченим п.2.1.2 Правил (п. 3.4. договору).

Крім того, слід зазначити, що п. 3.6. договору, Абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом.

Так, у жовтні 2005 року для здійснення розрахунків за холодну воду, яка йде на підігрів, ЖБК "Будівельник-13" було відкрито код абонента 2-50792. Таким чином, нарахування за спожиті послуги стали здійснюватись на 2 коди: на код 2-792 - за холодну воду, відповідний обсяг стоків та стоків гарячої води; на код 2-50792 - за холодну воду для виготовлення гарячої.

Крім того, з березня 2012 року для розділення обсягів холодного і гарячого водопостачання розрахунковим департаментом нарахування за спожиті послуги здійснювались наступним чином: на код 2-792 - за холодну воду та відповідний обсяг стоків, на код 2-50792 - за холодну воду для приготування гарячої та відповідний об'єм стоків після її використання.

Матеріали справи не містять доказів, що сторонами узгоджено відкриття відповідачу вищевказаних різних абонентських кодів для обліку поставленої води та прийнятих стічних вод, і умовами Договору відкриття таких кодів також не передбачено.

Однак, позивач, зазначив, що відкриття кодів абонента є особливістю ведення товариством бухгалтерського (фінансового) обліку, а нормами чинного законодавства України не передбачено узгодження його ведення їх споживачами.

Відповідач вказує, що за кодом 2-792 в частині водопостачання та водовідведення води, у сторін розбіжності щодо обсягів послуги та проведених нарахувань, відсутні.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти вимоги про стягнення боргу, який виник внаслідок нарахування позивачем плати за послуги з постачання холодної води для виготовлення гарячої води (код 2-50792), враховуючи, що умовами договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер. Відповідач зазначив, що даний факт не потребує повторного доказування, оскільки у рішенні господарського суду міста Києва від 19.08.2011 у справі №59/68, вказані факти вже встановлені.

Щодо обсягів водовідведення стоків гарячої води, відповідач не заперечує проти виставлених у період з 01.03.2011 по 29.02.2012 обсягів цієї послуги. Як зазначив відповідач у додаткових поясненнях від 01.07.2013, вказаний обсяг склав 17 448 куб.м. на загальну суму 22 821,99 грн., яка була відповідачем сплачена, хоча її частина була сплачена після 01.10.2012. Саме ці кошти не враховано позивачем під час розрахунку позовних вимог та підготовці акту взаєморозрахунків.

У додаткових поясненнях від 02.04.2014 (на вимогу суду) позивач зазначив, що всі кошти, які відповідач сплачував після позовного періоду незалежно від призначення платежу не відображені в розрахунку позовних вимог, оскільки позивачем розгорнутий розрахунок був зроблений станом на 01.10.2012.

Отже, суд враховуючи наведене перевірив відповідність даних наведених у розрахунку суми заявленої до стягнення, що наданий позивачем, первинним документам, які були надані сторонами та долучені до матеріалів справи.

В матеріалах справи наявний лист відповідача №34, 35 від 21.08.2012, в якому він звернувся до позивача про внесення змін до Договору, з метою необхідності чіткого врегулювання питання визначення обсягів споживання послуги з відведення стоків гарячого водопостачання, у відповідь на що, позивач відмовив у внесенні таких змін до Договору, з посиланням та те, що нарахування за холодну воду для потреб гарячого водоспоживання проводяться згідно з п. 3.9 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.

Доказів виконання умов п. 3.6 Договору, при незгоді щодо кількості та вартості отриманих послуг, в матеріалах справи немає.

Із залучених до матеріалів справи схеми розмежування балансової належності між ЖБК "Будівельник-13" та ПАТ "АЕК "Київенерго", вбачається, що теплові пункти за адресами, на які позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, та за якими позивач виставляє рахунки відповідачу, не знаходяться на балансі, у володінні та користуванні відповідача.

А відтак, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів. Зворотного позивачем суду доведено не було. Даний факт також встановлений у рішенні господарського суду міста Києва від 19.08.2011 №59/68, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Частиною четвертою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що у разі, якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Разом з цим, відповідно до пункту 3.13 Правил № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За змістом статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил № 190 розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Окрім того, за правилами статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, а частиною 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Оскільки Договір не регулює відносин постачання питної води для виготовлення гарячої, то підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання такої води, суд не вбачає.

Суд зауважує, що відповідача не зобов'язано ні умовами Договору, ні положеннями закону сплачувати позивачу за питну воду, що поставляється на підігрів, та поставка такої води взагалі не передбачена умовами Договору, а відтак, будь-які зняття позивачем показників лічильників не покладають на відповідача обов'язку оплатити таку воду, якщо її постачання відповідачу та споживання ним не передбачено умовами укладеного між сторонами Договору або положеннями чинного законодавства.

Отже, підстав для стягнення з відповідача заборгованості за воду, обліковану позивачем за кодом 2-20792, як на підігрів для виготовлення гарячої води, суд не вбачає. Нараховані на вказану суму заборгованості 3% річних, пеня та інфляційні втрати також не підлягають стягненню.

У частині позовних вимог про стягнення заборгованості за постачання питної води та водовідведення за Договором у період з 01.03.2011 по 30.09.2012, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до п. 3.7 Правил користування № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов Договору.

Тому суд зазначає, що відповідач зобов'язаний розраховуватися за надані послуги з постачання питної води, водовідведення її стоків, а також за водовідведення стоків обсягів води, яка обліковувалась позивачем за кодом 2-792, та з березня 2012 року за кодом 2-20792.

Тобто, не залежно від того, ким і для яких подальших потреб використовувалась вода, облікована позивачем за вказаними кодами, за умовами Договору та наведених вище положень чинного законодавства, відповідач повинен платити за її стоки згідно обрахованих позивачем та обсягів цих стоків, та за тарифами, встановленими Постановою від 20.01.2011 №58, від 10.02.2012 № 82 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідач, при розрахунку вартості послуги за водовідведення по коду 2-50792 застосовує тарифи 1,38, що є помилковим, враховуючи, що на послуги з водовідведення Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 20.01.2011 №58 встановлено вартість у розмірі 1,09 грн. за 1 куб.м. (без ПДВ), з ПДВ = 1,308 грн., постановою від 10.02.2012 № 82 - 1,16 грн. за куб.м. (без ПДВ), з ПДВ = 1,392 грн.

Порядок розрахунків за договором сторони погодили відповідно до розділу 2 договору, зокрема, відповідно до п. 2.2 договору Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно п. 3.6 договору Абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.

У платіжних документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів.

Як свідчать матеріали справи, позивач у відповідності до наведених умов Договору щомісячно у спірний період складав та направляв до банківської установи платіжні вимоги-доручення (в матеріалах справи).

Як зазначив позивач у позовній заяві, згідно облікових даних ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" відповідачу в період з 01.03.2011 по 30.09.2012 відповідно до умов Договору були надані послуги з постачання питної води та приймання стічних вод на загальну суму 248 416,14 грн. (з яких сплачено 159 813,75 грн.), що підтверджується актами про зняття показань з приладу обліку, дебетовими інформаційними повідомленнями, платіжними вимогами-дорученнями, розшифровками рахунків абонента, що наявні в матеріалах справи. Внаслідок чого, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 88 602,39 грн. (з урахуванням сплачених в рахунок погашення боргу за попередній період коштів у розмірі 48 273,36 грн.).

У розрахунку суми позовних вимог, позивач зазначив , що за кодом 2-792 у відповідача становить заборгованість у розмірі 2 285,09 грн., за кодом 2-50792 - 86 318,30 грн.

Крім того, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати у розмірі 120,00 грн., пені - 1 647,63 грн. та 3 % річних - 1 397,76 грн.

Враховуючи, що позивач у власних розрахунках суми боргу, наводить спільний розрахунок водопостачання, води, що йде на підігрів та її стоки, за кодом 2-50792, та враховуючи, що у задоволенні стягнення вартості води, що йде на підігрів, суд відмовив, тому, суд робить власний розрахунок заборгованості відповідача з оплати наданих по Договору послуг з постачання питної води та водовідведення, у обсягах, що підтверджені документально, наступним чином.

Розрахунок заборгованості за водовідведення води, облікованої позивачем за кодом 2-50792 (водовідведення гарячої води).

періодОбсяг м. куб.Сума нарахувань з ПДВ, грн.Сплачено грн.Заборгованість грн.03.2012144/1956,00200,45/2558,452346,00412,9004.20122100,002 923,202346,00577,2005.20122100,002 923,202346,00577,2006.20122100,002 923,202346,00577,2007.20122100,002 923,2013001623,2008.20122100,002 923,201298,631624,5709.20122100,002 923,202346,00577,20 20 298,1014 328,635 969,47Отже, згідно здійсненого судом розрахунку, відповідач має заборгованості перед позивачем за надані останнім послуги за Договором із приймання стічних вод за кодом 2-50792 у розмірі 5 969,47 грн.

Згідно з ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Так, згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, та зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Щодо нарахування позивачем відповідачу за послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 2-792, за період з 01.03.2011 по 30.03.2012 судом встановлено наступне.

За вказаний період позивачем надано відповідачу послуги за цими кодами (холодна вода та її стоки, крім того до березня 2012 року і стоки гарячого водовідведення) та виставлено на оплату - 172 500,21 грн. (заперечень у сторін щодо цього немає), сплачено відповідачем у розмірі 172 059,75 грн., таким чином заборгованість становить 440,46 грн.

Вказана сума - 440,46 грн., яка входить в суму "сплачено" за 04.2012 року відповідачем не обґрунтована та не підтверджена належними доказами, тому слід вважати її боргом, протилежного суду не доведено.

Надання послуг з постачання холодної води та її стоків за цими кодами позивач підтвердив актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводились нарахування та вартість наданих послуг.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків, у сторін виникли розбіжності, зокрема, щодо обсягів наданих послуг з водовідведення (код 2-792) за січень та лютий 2012 року. Так, за даними позивача обсяг послуг з водовідведення за вказаним кодом за січень 2012 року становив 1482,00 м. куб., за лютий 2012 року - 1434,00 м. куб., в той час, як за даними відповідача вказані послуги були надані в наступному обсязі: за січень 2012 року - 1 700,00 м. куб. , за лютий 2012 - 1700,00 м. куб. Дані по послугах з водовідведення за кодом 2-50792, які були надані за період з березня по вересень 2012 року, також відрізняються у сторін, за даними позивача: березень 2012 - 144,00 м. куб., квітень 2012 - 2100,00 м. куб., травень 2012 - 2100,00 м. куб., червень 2012 - 2100,00 м. куб. липень 2012 - 2100,00 м. куб., серпень 2012 - 2100,00 м. куб., серпень 2012 - 2100,00 м. куб.; за даними відповідача: березень 2012 - 1700,00 м. куб., квітень 2012 - 1700,00 м. куб., травень 2012 - 1700,00 м. куб., червень 2012 - 1700,00 м. куб. липень 2012 - 942,00 м. куб., серпень 2012 - 941,00 м. куб., серпень 2012 - 1700,00 м. куб.

Враховуючи наявність розбіжностей щодо обсягів вказаних послуг, суд перевірив даний факт та встановив, що дані відповідача з обсягів наведених вище є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи, оскільки з наданих до матеріалів справи актів зняття показань та розшифровок рахунків абонента вбачається, що вказані в них дані відповідають даним, які зазначає позивач, доказів протилежного суду не надано.

При цьому судом перевірено виставлення позивачем до сплати абоненту сум за послуги з водопостачання та водовідведення на підставі Договору.

Як вбачається з розрахунку позивача та наданих платіжних документів, за період з березня по 2011 року по вересень 2012 року позивачем застосовувалися тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 №58 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ "АК "Київодоканал" та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.02.2012 №82 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ВАТ "АК "Київодоканал", які відповідно були чинними у спірний період.

Однак, з акту звірки взаєморозрахунків, вбачається, що відповідач застосовував тариф у січні та лютому 2012 року за кодом 2-792 та за період з березня по вересень 2012 року за кодом 2-5072 за послуги з водовідведення у розмірі 1,38 грн. за м. куб., в той час, як згідно із вищенаведеною постановою НКРЕ №58 від 20.01.2011 (набрала законної сили з 01.02.2011) тарифи на послуги з централізованого водовідведення для потреб населення становив 1,09 грн. за 1 куб.м. (без ПДВ), тобто з ПДВ вартість 1 куб.м. становив 1,308 грн., згідно постанови НКРЕ № 82 від 10.02.2012 (набрала чинності з 1 березня 2012 року) тарифи на послуги з централізованого водовідведення для потреб населення становлять 1,16 грн. за 1 куб.м. (без ПДВ), тобто з ПДВ - 1,392 грн.

Тобто, судом встановлено, що тарифи застосовані відповідачем не відповідають тарифам, які встановлені вказаними постановами НКРЕ та діяли у спірний період. Як наслідок, невірного зазначення обсягів та тарифів за надані послуги, відповідач не вірно визначив суму коштів, за отримані послуги у сьомій колонці акту звірки, що також суд взяв до уваги.

Отже, з матеріалів справи та з акту звірки взаєморозрахунків, який наданий суду 13.02.2014, вбачається, що за кодом 2-792 відомості щодо нарахування та оплату у сторін співпадають за спірний період, крім січня, лютого, квітня, травня, серпня та вересня 2012 року.

Щодо цього судом встановлено, що за січень та лютий 2012 року за послуги надані з водопостачання холодної води, позивачем зараховано 9090,00 грн. згідно платіжного доручення №12 від 27.01.2012 та 7500,00 грн. згідно платіжного доручення № 40 від 27.02.2012, крім того позивачем зараховано компенсації за пільги та субсидії у розмірі 133,17 грн. за січень 2012 року. Однак, слід зазначити, що до сум які вказані в колонці "сплачено" за січень та лютий 2012 року позивачем не було враховано за кошти, які відповідач сплатив 27.03.2013 та 26.02.2013 у розмірі 2 346,00 грн. за кожен місяць.

На вимогу суду (ухвала від 19.03.2014) щодо надання пояснень з приводу зарахування вказаних сум (2346,00 грн. сплачених 27.03.2012 та 26.02.2013), позивач у своїх поясненнях від 02.04.2014 зазначив, що всі кошти, які сплачував відповідач після позовного періоду незалежно від призначення платежу не відображені в розрахунку позовних вимог, оскільки позивачем розгорнутий розрахунок був зроблений станом на 01.10.2012.

Відповідно до положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи зміст вказаних додаткових пояснень, слід зазначити, що позивач без поважних причин, не виконав вимоги суду, які є обов'язковими.

З урахуванням зазначеного та відсутності доказів щодо того, в які саме місяці 2012 року позивач зарахував вказані суми, суд виходив з призначення платежу вказаних у банківських виписках, та дійшов висновку, що відповідач правомірно вказав ці суми (2346,00 грн. та 2346,00 грн.) в колонці "сплачено" за 01.2012 року та 02.2012 року. Заперечень щодо цього позивачем суду не надано.

Щодо розбіжностей за квітень та травень 2012 року слід зазначити наступне: за послуги з водопостачання та водовідведення за квітень 2012 року відповідач сплатив 28.05.2012 у розмірі 8687,76 грн., що підтверджується платіжним дорученням №113 (що не враховано позивачем), крім того компенсація по пільгам та субсидіям у розмірі 20,94 грн. (врахована позивачем), однак відповідач за вказаний місяць зарахував компенсації у більшому розмірі - 461,40 грн., що є помилковим (протилежного суду не доведено та вимога суду не була виконана щодо детального пояснення вказаного), тому у нього в результаті вказана сума 9 149,16 грн.; за травень 2012 року відповідач сплатив кошти у розмірі 9 555,90 грн., згідно банківської виписки від 28.05.2012, крім того компенсація по пільгам та субсидіям у розмірі 64,39 грн.

За послуги з водопостачання та водовідведення холодної води за серпень 2012 року позивач виставив відповідачу вартість спожитих послуг на оплату у розмірі 7 924,56 грн.. Відповідно до банківської виписки від 27.08.2012 відповідач сплатив кошти за послуги отримані у серпні 2012 року у розмірі 7 924,56 грн., та суму компенсації пільг та субсидій у сумі 197, 36 грн.

За послуги з водопостачання та водовідведення холодної води за вересень 2012 року, відповідач сплатив 28.09.2012 - 8318,88 грн. згідно платіжного доручення №210, та суму компенсації пільг та субсидій у сумі 101,66 грн., що зараховано позивачем. За вказаний місяць відповідач у колонці сплачено вказує суму 9606,52 грн., до якої, як встановлено судом, він включив 1 185,98 грн., сплачену 28.05.2013 за послуги надані по коду 2-792 з 02.08.2011 по 30.09.2011, що також позивачем при здійсненні розрахунку не взято до уваги.

Слід зазначити, що 1 185,98 грн. відповідач сплати 28.05.2013, тобто після порушення провадження у справі, тому необхідно врахувати наступне.

Відповідно до абз. 1 та 3 п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відповідно до пункту 1-1 статі 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Станом на час прийняття рішення у справі спору між сторонами в частині стягнення заборгованості в розмірі сплачених коштів (1 185,98 грн.) не існує, провадження по розгляду заявлених позивачем вимог в цій частині підлягає припиненню саме внаслідок дій вчинених відповідачем щодо погашення боргу.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що за спірний період позивач за кодом 2-792 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 172 500,21 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

З урахуванням всіх наведених обставин, суд дійшов висновку, що за спірний період за водовідведення холодної та гарячої води (до березня 2012 року) та водопостачання холодної води у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 440,46 грн., доказів протилежного суду не надано.

Враховуючи надані до матеріалів справи платіжні доручення №220 від 28.09.2012 на суму 1300,00 грн., № 219 від 28.09.2012 - 1298,63 грн., банківські виписки від 29.01.2013, від 28.12.2012, від 30.11.2012, від 29.10.2012 на суму 2346,00 грн. кожна, свідчить про сплату послуг з водовідведення стоків за кодом 2-50792 за надані послуги за період з березня 2012 року по вересень 2012 року, враховуючи, що саме з березня 2012 року позивач почав здійснювати нарахування за водовідведення стоків води, що йде на підігрів за кодом 2-50792, до цього місяця, як було вже зазначено судом, ця послуга рахувалась за кодом 2-792.

Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач за водовідведення води, що йде на підігрів за вказаний період за цю послугу сплатив 14 328,63 грн. Однак, з акту звірки взаєморозрахунків та розрахунку позовних вимог, слідує, що вказані суми коштів позивачем не враховані, що суд взяв до уваги.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Позивач просить стягнути пеню у розмірі 1 647,63 грн., 3 % річних - 1 397,76 грн. та інфляційні втрати - 120,00 грн.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану питну воду за спірний період.

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно статті 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Умовами пункту 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені та штрафу) відповідно до умов пунктів 4.1 та 4.2 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Як передбачено у пункті 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344, господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п.1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання").

Враховуючи, що наданий розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних не відповідає матеріалам справи - не враховано часткові проплати, не вказано періоди нарахування, суд неодноразово зобов'язував позивача надати обґрунтований (розгорнутий) розрахунок пені, 3 % річних та інфляції та наводив схематично приклад для його проведення, однак позивач, не виконав вимоги суду, поважних причин не надання витребуваних розрахунків суду не навів.

Враховуючи наведене, при здійсненні перерахунку пені, 3% річних та інфляційних суд враховував часткові проплати, вартість послуг (строки гарячої води), умови договору (п. 3.7) та дати пред'явлення платіжних документів до банківської установи.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, 3 % річних за неналежне виконання зобов'язання щодо оплати послуг (стоки гарячої води за кодом 2-50792 з березня по вересень 2012 року), оплата проводилась з порушенням строків оплати, тобто пеня підлягає задоволенню у розмірі 484,51 грн., 3 % річних - 97,15 грн.

Що стосується пені, 3 % річних та інфляційних нарахованих за неналежне виконання послуг наданих за кодом 2-792, судом встановлено наступне.

З розрахунку вбачається (код 2-792), що позивач помилково та безпідставно нараховував 3 % річних, інфляційні втрати на суму коштів, яка в колонці "Заборгованість, грн." зі знаком мінус, що судом взято до уваги.

При визначенні кількості прострочених днів позивачем не взято до уваги, що відповідач періодично здійснював або повністю оплату вартості послуг за місяць або часткову оплату. У своїх додаткових поясненнях від 02.04.2014 позивач визнав, що кошти, які сплачував відповідач після позовного періоду незалежно від призначення платежу не відображені у розрахунку.

Таким чином, враховуючи зазначене, та документи наявні в матеріалах справи (платіжні вимоги-доручення, банківські виписки та платіжні доручення), за перерахунком суду пеня підлягає задоволенню у розмірі 186,97 грн., 3 % річних - 37,49 грн.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання").

Щодо інфляційних нарахувань, то позивач розраховував інфляційні втрати не за весь періоди, а вибірково, де була інфляція, не враховував дефляцію, тому інфляційні втрати не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, позовні вимоги підлягаю задоволенню в частині основного боргу у розмірі 6 409,93 грн., пені - 671,48 грн., 3 % річних - 134, 64 грн.

Провадження в частині суми основного боргу у розмірі 1 185,98 грн. слід припинити.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної оплати наданих послуг та не навів підстав для звільнення від обов'язку їх оплатити.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача і відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Провадження в частині основного боргу у розмірі 1 185,98 грн. припинити.

2.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 3, 5, 7, код 22882940) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код 03327664) 6 409,93 грн. (шість тисяч чотириста дев'ять гривень 93 коп.), пеню - 671,48 грн. (шістсот сімдесят одна гривня 48 коп.), 3 % річних - 134,64 грн. (сто тридцять чотири гривні 64 коп.) та 144,32 грн. (сто сорок чотири гривні 32 коп.) судового збору.

3.В іншій частині у позові відмовити.

4.Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 25.04.2014.

Головуючий суддя М.Є. Літвінова

Судді Ю.В. Картавцева

К.В. Полякова