Рішення № 38389677, 09.12.2013, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/7350/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 490/7350/13-ц

06 грудня 2013 року

Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого-судді Прохорова П.А.

при секретарі Крикливенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0224 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до командування військової частини А0224 про поновлення його на роботі та стягнення з військової частини на його користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.06.2013 року по час ухвалення рішення суду та суми компенсації завданої йому моральної шкоди в розмірі 1700,00 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав про те, що 01 грудня 2009 року на підставі наказу командира ВЧ А 0224 його було прийнято на посаду начальника складу ремонтної роти. 04 січня 2010 року позивач та ВЧ А 0224 уклали трудовий договір на невизначений термін. В червні 2013 року позивачу стало відомо про те, що його звільнено з займаної посади з підстав п.2 ст. 36 КЗпП України, тобто в зв'язку з закінченням строку трудового договору, що на думку позивача є незаконним, оскільки укладений між сторонами трудовий договір є безстроковим. Разом з тим позивач вказав на те, що його не було ознайомлено з наказом про звільнення, не було проведено повного розрахунку та виплати всіх належних йому сум, не було видано трудову книжку. Вказував, що про його звільнення йому стало відомо лише 23.06.2013 року, а тому просив поновити строк на звернення до суду за захистом своїх трудових прав.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримали та просили їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав, просив в задоволенні позову відмовити та застосувати наслідки пропуску позовної давності, оскільки позивача було звільнено 01.06.2013 року, а звернувся він до суду лише 01.07.2013 року. Разом з тим представник відповідача зазначав, що позавач неоднорозово притягався до відповідальності за порушення трудової дисципліни, та 23.05.2013 року його було попереджено про звільнення згідно п. 5.3 трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 01.06.2013 року у зв'язку із призначенням на його посаду іншого військовослужбовця, та ОСОБА_1 відмовився від відповідного підпису про ознайомлення, висловив сумнів щодо зауважень позивача про те, що останній дізнався про звільнення лише 21.06.2013 року, оскільки чергова відпустка йому була надана в термін з 12.04.2013 року по 08.05.2013 року, а одже не зрозуміло, де перебував ОСОБА_1 в період з 01.06.2013 по 21.06.2013 року. Одночасно з тим повідомив суд про те, що позивача було своєчасно ознайомлено з наказом про звільнення та видано трудову книжку, однак позивач відмовився від підпису в відповідному журналі.

Також представник відповідача зазначив про те, що ВЧ А 0224 мала право тимчасово заміщувати посади військовослужбовців працівниками ЗСУ шляхом укладання трудового договору на визначений термін в якому обов'язково повинно бути зазначено «до комплектування цієї посади військовослужбовцем», а тому позивач був звільнений на законних підставах з дотриманням вимог КЗпП України (повним розрахунком при звільненні, видачею трудової книжки та ознайомленням з наказом про звільнення)

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

01 грудня 2009 року ОСОБА_1 на підставі наказу командира ВЧ А 0224 за № 240 було прийнято на посаду начальником складу роти матеріального забезпечення вказаної військової частини, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією трудової книжки та копією наказу. В подальшому, 04 січня 2010 року між ВЧ А 0224 та позивачем було укладено трудовий договір який за своїм змістом є таким, що укладено на невизначений строк, оскільки в силу ст. 23 КЗпП України що визначає строки трудового договору, такий договір може бути укладено на визначений строк за погодженням сторін, відмітки про що досліджуваний договір не містить; на час виконання певної роботи, що також не вбачається з тексту вказаного договору, або безстроково, тобто на невизначений строк.

Крім того п. 5.3 зазначеного договору передбачає інші умови згідно яких ОСОБА_2 зобов'язався звільнитись з військової частини по прибутті військовослужбовця строкової служби або військовослужбовця за контрактом.

Згідно листа бесід від 23.05.2013 року позивача було ознайомлено з рішенням командира військової частини про його звільнення згідно п. 5.3 трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 01.06.2013 року у зв'язку із призначенням на його посаду іншого військовослужбовця, від підпису якої він відмовився.

Однак суд критично ставиться до доказів відмови позивача від підписання листа бесіди, складеної на зворотній стороні листа бесід працівниками військової частини, оскільки зазначений напис чомусь складений на зворотній сторінці аркуша та викликає сумнів в його достовірності, а інших доказів відповідачем суду не надано.

01.06.2013 року згідно наказу командира ВЧ А 0224 №110 позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.2 ч.1. ст. 36 КЗпП України, та цього ж дня наказом командира ВЧ А 0224 №110 на зазначену посаду було призначено позаштатного солдата артилерійського дивізіону.

Згідно вимог п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. При цьому така підстава може бути застосована лише до договорів, визначених п.п.2,3 ст. 23 КЗпП України, а саме до трудового договору, укладеного на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та до трудового договору, що укладений на час виконання певної роботи.

Таким чином на цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. В іншому випадку трудовий договір вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припиненим за вказаних у наказі про звільнення підстав.

Разом з тим суд зазначає, що п. 5.3. трудового договору, укладеного між сторонами, яким передбачений обов'язок працівника звільнитися по прибутті військовослужбовця строкової служби або військовослужбовця за контрактом, не містить визначеного п.п.2,3 ст.23 КЗпП Україну строку дії трудового договору.

05.06.2013 року з позивачем було проведено повний розрахунок та виплачено 721,94 грн., що підтверджується відомістю про зарахування заробітної плати співробітникам ВЧ А 0224 за червень 2013 року, однак твердження представника відповідача щодо того, що позивача було ознайомлено з наказом про звільнення та видано трудову книжку, а позивач від відповідних підписів про одержання відмовився - заперечувались позивачем та не були підтверджені належними доказами.

Виходячи з викладених обставин суд доходить висновку про порушення порядку звільнення працівника відповідачем.

Згідно положень ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Не заслуговують на увагу посилання представника відповідача щодо пропуску позивачем строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України, на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі оскільки звільнено такого працівника було 01.06.2013 року, а звернувся він до суду з відповідним позовом 01.07.2013 року, при цьому суд зауважує про те, що достовірно встановити дату, коли позивачу стало відомо про звільнення, коли його було ознайомлено з наказом командира ВЧ №110 від 01.06.2013 року, на підставі наданих суду доказів неможливо, оскільки позивач вказує що дізнався про звільнення 21 червня 2013 року, а представник відповідача заперечує проти вказаного факту та наполягає на тому, що позивача було ознайомлено з наказом про звільнення в день звільнення та тоді ж видано останньому трудову книжку, а відповідні підписи в реєстровому журналі позивач вчинити відмовився. Однак належними доказами жодна із сторін свої доводи щодо дати, коли позивач дізнався про звільнення, не підтвердили, а тому суд доходить наступних висновків: об'єктивно позивач міг дізнатися про звільнення в період з 01.06.2013 року по 01.07.2013 року, тобто позивач звернувся до суду в місячний термін з моменту коли дізнався про порушення його трудових прав, а тому наслідки пропущення строків позовної давності не підлягають застосуванню.

За такого вимоги позивача в частині скасування наказу командира ВЧ А 0224 від 01.06.2013 року про звільнення позивача підлягають задоволенню, в зв'язку з чим позивача слід поновити на посаді монтажника зв'язку - лінійника Центру зв`язку командного пункту та запасного командного пункту (2) польового вузла зв'язку ВЧ А 0224, та відповідно до положень абз. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а одже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітня плата за період вимушеного прогулу з 01.06.2013 року по 06.12.2013 року в розмірі 13225,08 грн. що визначена виходячи з відомостей довідки про середню заробітну плату позивача №653 від 12.09.2013 року та терміну вимушеного прогулу терміном який складає 132 дні.

Щодо вимог позивача в частині стягнення на його користь компенсації завданої моральної шкоди в розмірі 1700,00 грн., то суд зазначає, що позивач в позовній заяві мотивує вказану суму додатковими витратами на придбання ліків, раптовістю звільнення та порушенням нормальних життєвих зв'язків, однак суд вказує на те, що позивачем не надано жодних належних доказів вказаних ним обставин, зокрема не надано квитанцій про придбання ліків, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як такі, що не обгрунтовані належним чином, окрім того задоволення вимог позивача суд вважає належною компенсацією моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних осіб в межах заявлених нами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Отже, виходячи з усього вищевикладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позову шляхом скасування наказу командира ВЧ А0224 про звільнення позивача з посади, поновлення його на такій посаді та стягнення з ВЧ А0224 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 13225,08 грн., а в іншій частині позовних вимог вважає необхідним - відмовити.

За обставин, що склалися, відповідно до ст. 88 ЦПК України з ВЧ А0224 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 229,40 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 208, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 23, 36, 233, 235 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А 0224 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - заовольнити частково.

Скасувати наказ командира Війчькової частини А 0224 від 01.06.2013 року № 110 про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді монтажника зв'язку - лінійника центру зв'язку командного пункту та запасного командного пункту (2) польового вузла зв'язку Військової частини А 0224.

Стягнути з Військової частини А 0224 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2013 року по 06.12.2013 року в розмірі 13225,08 грн.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути з Військової частини А 0224 на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання до Центрального районного суду міста Миколаєва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Центрального районного

суду м. Миколаєва П.А. Прохоров