Ухвала суду № 38389421, 15.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 р.Справа № 820/1875/14

Головуючий 1 інстанції: Волкова Л.М.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2014р. по справі № 820/1875/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Південкабель»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ «Завод «Південкабель», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів за формою «В-4» № 0000064000 від 31.01.14 р. про зменшення від'ємного значення ПДВ за жовтень 2013 р. у розмірі 126521,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.14 р. по справі № 820/1875/14 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.14 р. по справі № 820/1875/14 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Завод «Південкабель» зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Харківської міської ради з 19.10.95 р., що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 67), перебуває на обліку у СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів та є платником ПДВ.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є акт 08/40-00-14/00214534 від 17.01.14 р. документальної позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питання законності та достовірності декларування від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом з ПДВ по декларації з ПДВ за жовтень 2013 р. у розмірі 1642184,0 грн. та достовірності нарахування бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника в банку в сумі 3503320,0 грн., в якому перевіряючими зафіксовані порушення вимог п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого було завищено від'ємне значення ПДВ за жовтень 2013 р. на 126521,0 грн. за рахунок завищення суми податкового кредиту, що призвело до порушення вимоги п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Порушення вимог податкового законодавства відповідач пов'язує з тим, що згідно картки платника Автоматизованої бази співставлення показників між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом на рівні ДПА України Податкового блоку основним видом діяльності контрагента є 46.72-оптова торгівля металами та металевими рудами та ТОВ завод «Спецли'є» не є виробником поставлених мідних зливок, про що свідчить отриманий на вимогу перевіряючих сертифікат якості стосовно хімічного складу мідних зливок. Сертифікат походження від постачальника - виробника до перевірки не був наданий. Відповідно до вказаної Автоматизованої бази не встановлений ланцюг постачання зливок мідних в розрізі контрагентів, внаслідок чого в перевіряючими поставлена під сумнів реальність здійснення фактичної поставки товару, що вказує на безтоварність господарської операції.

В доводах апеляційної скарги відповідач також зазначив, що з метою дослідження походження придбаного товару - зливок мідних марки СВ 90Х90Х1400МС1 ТУ 48-21-137-88 по ланцюгу постачання були направлені до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська МГУ Міндоходів запити № 5840/7/40-00-24 від 18.11.13 р. та № 7534/7/40-00-24 від 31.12.13 р., але на момент складання акта перевірки документальне підтвердження постачальником та відповідь ДПІ на запит щодо підтвердження суми ризикового кредиту по постачальнику, яким надано ризиковий кредит, не надано підтвердження з придбання мідних зливок від виробника, що впливає на формування права виникнення податкових зобов'язань продавця за вересень-жовтень 2013 р.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем правомірно було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ сплачені у складі вартості товарів, отриманих від ТОВ «Спецлит'є».

Судом першої інстанції був досліджений договір, укладений позивачем (покупець) з ТОВ «Спецлит'є» (постачальник) договір б/н від 01.04.13 р., предметом якого є поставка злитків мідних відповідно ГОСТ 193-79 (а.с. 19). На підтвердження реальності вчинення вказаного правочину позивачем надана видаткова накладна № 144 від 21.10.13 р. (а.с. 27). Вартість ТМЦ була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Спецлит'є», про що свідчать платіжні доручення з відміткою банківської установи (а.с. 63-65).

Також суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що ТОВ «Спецлит'є» були виписані на адресу позивача податкові накладні № 17 від 16.10.13 р., № 21 від 21.02.13 р., № 16 від 15.10.13 р., № 11 від 11.10.13 р., № 8 від 04.10.13 р., № 7 від 03.10.13 р. (а.с. 20-25). Перевезення придбаних ТМЦ здійснювалося транспортом позивача, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та копією ТТН (а.с. 28,61), а придбана у ТОВ «Спецлит'є» продукція, була оприбуткована позивачем та поставлена на складський облік, що підтверджується прибутковим ордером (а.с. 26) і в подальшому була використана позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

В рішенні суду першої інстанції правомірно зазначено, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недотриманням його контрагентом порядку нарахування та перерахування до бюджету власних податкових зобов'язань та з неможливістю органу ДПС виконати повноваження по проведенню перевірки (зустрічної звірки) цього платника податків. Проте обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.14 р. по справі № 820/1875/14 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2014р. по справі № 820/1875/14 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2014р. по справі № 820/1875/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Південкабель» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Тацій Л.В.