Рішення № 38388647, 15.04.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2055/14-ц

Н.п. 2/522/4218/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді: Бондаря В.Я.

при секретарі: Іщик О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» «ОДЕСЬКИЙ ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, скасування запису у трудовій книжці про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення за завдану моральну шкоду,

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду та, збільшивши позовні вимоги письмовою заявою від 06.03.2014 року, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» № 23-К від 20.01.2014 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1, зобов'язати відповідача поновити його на посаді начальника зміни елеватора, зобов'язати відповідача скасувати запис у трудовій книжці про звільнення, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за з 28.01.2014 року по 06.03.2014 року у розмірі 12 577, 89 гривень, стягнути з відповідача завдану моральну шкоду у розмірі 3 000, 00 гривень. Просив допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та виплати компенсації за час вимушеного прогулу за один місяць.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.01.2014 року ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» був виданий наказ 23-К про припинення трудового договору (контракту) та позивача звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором (ч.3 ст. 40 КЗпП України). Однак, з 13.01.2014 року по 17.01.2014 року він перебував на лікарняному, про що свідчить лист непрацездатності № 230166 від 13.01.2014 року. До роботи повинен був приступити 18.01.2014 року, оскільки ця дата припадала на вихідний день, то він повинен був приступити до роботи у наступний робочій день. 20.01.2014 року у зв'язку з поганим самопочуттям, ОСОБА_1 знову звернувся до медичного закладу, йому було надано лікарняний та виписано лист непрацездатності № 230213. Але незважаючи на цей факт, відповідач у порушення ст.. 40 КЗпП України видав відповідний наказ про звільнення з посади за ч.3 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що його звільнено незаконно з порушенням його прав та вимог чинного законодавства, у зв'язку звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав. Також, діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що дії відповідача призвели до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків, а також того, що він повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Завдану йому моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 3 000, 00 гривень.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, заперечував проти їх задоволення.

Суд, у рамках заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, вислухавши позивача, його представника, представника відповідача, їх доводи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З частини 1 статті 60 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачає, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

У відповідності до п. 3 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Тобто, за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

П. 10 ч.1 ст. 247 КЗпП України передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом;

Згідно до ст.. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 13.01.2014 року по 17.01.2014 року позивач перебував на лікарняному, про що свідчить лист непрацездатності № 230166 від 13.01.2014 року. 20.01.2014 року позивачу також був виписаний листок непрацездатності, відповідно до якого ОСОБА_1 був звільнений від роботи на період з 21.01.2014 року по 25.01.2014 року.

(а.с. 5-6)

Судом встановлено, 20 січня 2014 року наказом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» № 23-К був припинений трудовий договір (контракт) ОСОБА_1 та звільнено останнього з посади начальника зміни (елеватора) за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором (п.3 ст. 40 КЗпП України).

(а.с.7)

Як убачається з копії наказу від 20.01.2014 року, позивача звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

У цьому випадку відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків та не врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Крім того, судом не встановлено, а з матеріалів справи не вбачається факт звернення власника або уповноваженого ним органу підприємства до первинної профспілкової організації з поданням про розірвання трудового договору з працівником ОСОБА_1 та отримання відповідної відповіді на звернення. Таким чином, суду не вбачається факт дотримання процедури звільнення, передбаченої чинним законодавством України.

За таких обставин, проаналізувавши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ № 23-К від 20.01.2014 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 не відповідає вимогам закону та повинен бути скасований, а тому звільнення позивача за п.3 ст.40 КЗпП України є незаконним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Період вимушеного прогулу складає з 28 січня 2014 року по 06 березня 2014 року, розмір середньоденного заробітку позивача становить 380, 27 грн., відповідно до довідки №022 від 14.04.2014 року, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заробітної плати в розмірі 12 577 (дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят сім) гривень 89 копійки.

Відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника зміни (елеватора) та в частині стягнення на його користь з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» середнього заробітку за один місяць в розмірі 8 746 (вісім тисяч сімсот сорок шість) гривень 25 копійки - підлягає негайному виконанню.

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом,у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до ст. 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягла завдана моральна шкода, що також не підтверджується матеріалами справи, причинний зв'язок між її завданням позивачу та неправомірними діями відповідача, саме у розмірі 3000, 00 гривень, суд приходить до висновку, щодо часткового задоволення вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 500, 00 гривень.

Також, згідно ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» на користь держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 487, 20 гривень.

Керуючись ст.ст. 10,60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» № 23-К від 20.01.2014 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» поновити ОСОБА_1 на посаді начальника зміни (елеватора).

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» скасувати запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 577 (дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят сім) гривень 89 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 00 копійок.

В іншій частині вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому компенсації за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 8 746 (вісім тисяч сімсот сорок шість) гривень 25 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» на користь держави суму судового збору у розмірі 487, 20 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Бондар В.Я.