Ухвала суду № 38383329, 16.04.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/336/14-ц Номер провадження 22-ц/775/3680/2014

Головуючий в 1 інстанції Мамалуй М.В.

Доповідач Дундар І.О.

Категорія 32

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів Мірута О.А.., Янчук Т.О.

при секретарі Хохулі М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди

за апеляційними скаргами Державного підприємства «Добропіллявугілля» та ОСОБА_2

на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2014 року стягнуто з Державного підприємства «Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 грн., в інших вимогах відмовлено.

В апеляційній скарзі Державне підприємство «Добропіллявугілля» просили рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки судом не з»ясовані питання, які мають істотне та суттєве значення для вирішення спору даної категорії, визначено наявність моральної шкоди виходячи лише з того, що позивачу встановлено стійку втрату працездатності, не надано жодних документів чи доказів, які підтверджують наявність факту моральної шкоди, протиправність діяння відповідача, вину відповідача в її спричиненні, судом порушено принципи розумності і справедливості, не було враховано відповідних фактів стосовно конкретних обставин даної справи, залишені без уваги надані відповідачем докази.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким стягнути з відповідача 14000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, оскільки вважає рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають дійсним обставинам справи: не дотримано принципу об»єктивної істини, як обов»язку суду приймати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об»єктивного з»ясування дійсних обставин справи, прав і обов»язків сторін, не обмежуючись наданими обставинами та поясненнями, не прийнято до уваги, що перший нещасний випадок не можна було попередити, відвернути чи уникнути, під час другого нещасного випадку заступника начальника визнано винним, так як він не забезпечив безпечне виробництво робіт, не прийнято до уваги, що молода людина у віці 36 років не має можливості працевлаштуватися на гірниче підприємство, не в повній мірі враховано стан здоров»я, тяжкість вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, самооцінки, репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, погіршення сімейних стосунків.

Сторони до суду не з»явились, про день та час слухання справи повідомлялись належним чином - телефонограмами, які передані 7 квітня 2014 року та зареєстровані в Журналі телефонограм №1 за №№ 282, 283.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із державним підприємством «Добропіллявугілля» ВП «Шахта «Білицька» з 11 березня 1997 року до 08 грудня 2011 року, працював у підземних умовах. 04 травня 2007 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок при виконанні трудових обов»язків, була отримана травма. 06 травня 2007 року був складений акт № 18 про нещасний випадок, пов»язаний з виробництвом за формою Н-1 та акт проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 04 травня 2007 року. Випискою з акту огляду МСЕК серії ДОН-04 № 026012 від 18 червня 2007 року ОСОБА_2 первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв»язку з травмою 04 травня 2007 року. 05 липня 2010 року з ОСОБА_2 трапився нещасний випадок при виконання трудових обов»язків у результаті якого він одержав травму, що підтверджується актом форми Н-1 № 22 про нещасний випадок, пов»язаний з виробництвом та Актом розслідування нещасного випадку Н-5 від 07 липня 2010 року Відповідно до довідки МСЕК серії 10 АА № 035671 від 19 жовтня 2010 року ОСОБА_2 встановлено 5% втрати професійної працездатності у зв»язку з травмою 07 липня 2010 року, а також повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв»язку з травмою 04 травня 2007 року - за сукупністю 30% втрати професійної працездатності. Позивач неодноразово проходив довгострокове лікування у різних медичних закладах з приводу професійного захворювання.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я, пов»язана з виконанням трудових обов»язків на підставі ст.237-1 КЗпП України підлягає відшкодуванню відповідачем.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як виходить з матеріалів справи позивач працював у відповідача з 12 грудня 2005 року по 20 січня 2007 року, 12 грудня 2006 року у ОСОБА_3 виявлено професійне захворювання, в зв»язку з яким 19 грудня 2006 року встановлена третя група інвалідності та 40% втрати працездатності (арк..спр.9).

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди.

Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві на час виникнення спірних відносин, в зв"язку із зміною спеціального закону, не відповідає за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період від набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, встановлених законом.

Згідно ст.13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до вимог ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, ст.237-1 - відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тобто передбачає відшкодування моральної шкоди, яка спричинена з вини роботодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконував тяжку фізичну роботу в небезпечних та шкідливих умовах, що привело до отримання травми. Причиною травми, згідно акту про його розслідування, встановлено невиконання вимог інструкцій про охорону праці (арк..спр.10).

Таким чином, моральну шкоду повинен відшкодовувати роботодавець, оскільки шкода здоров"ю завдана при виконанні позивачем трудових обов»язків, про свідчить акт розслідування нещасного випадку, висновок МСЕК та інші медичні документи, які є в справі.

Виходячи з викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення моральної шкоди з підприємства - відповідача.

Визначення судом моральної шкоди в розмірі 10000 гривень відповідає встановленим обставинам справи, переживанням, які відчуває потерпілий в зв"язку з ушкодженням здоров"я, з врахуванням висновку МСЕК від 18 вересня 2007 року, встановленням вперше 25% втрати працездатності в зв»язку з травмою, принципам розумності та справедливості.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у ОСОБА_2 доказів спричинення йому моральної шкоди, яка у даному випадку, на їх думку, повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Обов'язкове ж призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів.

Апеляційний суд відхиляє доводи позивача щодо невідповідності розміру стягнутої моральної шкоди характеру та обсягу моральних страждань, яких він зазнав з наступних підстав.

На підставі п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, п.9 - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

В позовній заяві ОСОБА_2 в обґрунтування характеру та обсягу моральних страждань посилався на те, що після травми він постійно лікується, будучі молодою людиною - не може сам виконувати роботи по господарству.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, ч.1 ст.11 - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.

Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи позивача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволенні позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.

Таким чином розмір моральної шкоди встановлений судом на підставі наявних доказів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Державного підприємства «Добропіллявугілля» та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Судді: