Рішення № 38381490, 02.04.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/401/2014(м)

263/1364/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Соловйов О.Л.

Категорія 45 Доповідач Баркова Л.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

Попової С.А., Сорока Г.П.

при секретарі : Макарової О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення паркану, спорудженого ОСОБА_4 на межі суміжних земельних ділянок. Вказував, що на підставі державного акту на землю від 15.03.2006 року він є власником земельної ділянки площею 0,0362 га розташованої по АДРЕСА_1. Відповідач є власником земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2.

У травні 2012 року відповідач самовільно встановив впритул до стіни його будинку та без урахування меж його земельної ділянки паркан та хвіртку, чим порушив його права власника на нерухоме майно, що ускладнює користування житловим будинком, його обслуговування та вільний прохід до зовнішньої стіни його будинку та прибудинкової території.

Після уточнення та збільшення в січні 2014 року позовних вимог просив зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у здійсненні права користування власністю, а саме жилим будинком АДРЕСА_1 шляхом зносу встановленої в порушення будівельних норм та правил огорожі у вигляді сітки - рабиці, що проходить продовж стіни його будинку та металевої ґратчастої хвіртки,шириною 1,0 м., встановленої на куту будівлі АДРЕСА_2 до стіни жилого АДРЕСА_1 в місці примикання до цієї стіни огорожі з сітки - рабиці. Одночасно, просив заборонити ОСОБА_4 встановлювати огорожі будь-якої форми та конструкції на відстані менше ніж 1,0м. від зовнішньої стіни жилого будинку АДРЕСА_1 в м.Маріуполі та відшкодувати судові витрати, пов'язані з розглядом справи на загальну суму 4334,70 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю задоволені. Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 належним на праві власності АДРЕСА_1 розташованим по АДРЕСА_2 у м. Маріуполі, шляхом знесення огорожі, встановленої упродовж стіни зазначеного будинку та металевої хвіртки, встановленої між АДРЕСА_2 таАДРЕСА_1. Заборонено ОСОБА_4 встановлювати огорожу будь-якої форми та конструкції на відстані менш одного метра від зовнішньої стіни АДРЕСА_1 розташованого по АДРЕСА_2 у м. Маріуполі. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати пов'язані з розглядом зазначеної справи, а саме: оплату судового збору у розмірі 114 грн. 70 коп.; витрати пов'язані з проведенням судових експертиз у сумі 3400 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 820 грн., а всього 4334 грн. 70 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

У відповідності із ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача ОСОБА_3, який належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи (а.с.150), про що підтвердив і його представник ОСОБА_5

Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6, які просили апеляційну скаргу задовольнити та в задоволенні позову відмовити, представника позивача ОСОБА_5, який просив апеляційну скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з таких підстав.

У відповідності з п.3,4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального або порушення процесуального права.

Відповідно до положень ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо) , які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем ОСОБА_4 самочинно, в порушення будівельних норм та правил встановлено паркан та хвіртку впритул до зовнішньої стінки будинку позивача ОСОБА_3, що порушує його права власника та позбавляє можливості доступу для обслуговування будинку, є підстави для задоволення позову.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає положенням закону та встановленим обставинам у справі.

Згідно із положеннями ч.2,4 статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) гарантується Конституцією України, набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до цільового призначення.

Згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3, ч.2 ст.10 ЦПК України кожна сторона має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності із положеннями статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядк?у, встановленому цим кодексом?, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод? чи інтересів.

Відповідно до положень статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Як вбачається зі справи, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №743262 від 25 березня 2006 року, позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0362 га у межах згідно з планом для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 в місті Маріуполі та власником житлового будинку за зазначеною адресою відповідно до договору дарування від 21.09.2004 року. (а.с.59, 94-96)

Відповідач ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2004 року є власником земельної ділянки, площею 0,0561 га у межах згідно з планом для обслуговування його будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 в місті Маріуполі. (а.с.142)

Відповідно до висновку судової комплексної будівельно-технічної експертизи від 02.10.2013 року суміжна межа відображена в правовстановлюючих документах на земельні АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 у м.Маріуполі проходить по зовнішній стіні житлового будинку ОСОБА_3, але фактично зрізає його частину, оскільки зміщена в сторону АДРЕСА_2 на всьому протязі починаючи з точки, найближчої до АДРЕСА_2 на 0,1м, далі на відстані 9,25м - на 0,51м, далі на відстані 10,53м-на 0,59м. ( а.с. 45-52)

Висновки зазначеної експертизи підтверджуються зведеним кадастровим планом земельних АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 за кадастровою зйомкою Центру експертно-геодезичного забезпечення, відповідно до якого площа земельної АДРЕСА_2, що фактично використовується відповідачем ОСОБА_4 складає 0,0559га, що на 0,0002 га менше площі, відведеної йому на підставі державного акту (0,0561-0,0559), а позивачем ОСОБА_3 фактично використовується площа земельної ділянки на 0,0021 га більше відведеної йому земельної ділянки АДРЕСА_1 на підставі державного акту (0,0383-0,0362).

Більш того, із нанесених на кадастровому плану меж двох земельних ділянок з будівлями та спорудами у порівнянні з межею земельної ділянки згідно до правовстановлюючих документів, кольоровими фотографіями, залученими до матеріалів справи, вбачається, що кут зовнішньої стіни житлового АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та стіна (рожевого кольору) знаходяться на земельній АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_4, і саме до цієї стіни та куту примикає паркан із сітки - рабиці.

Що стосується хвіртки, вона також знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_4, і представником позивача при розгляді справи в апеляційному суду всі ці обставини не заперечувались.

(а.с.51-52, 35-39)

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки належних і допустимих доказів, які б свідчили про порушення відповідачем законних прав і інтересів позивача, як власника житлового будинку та земельної ділянки останнім не надано як суду першої інстанції, так і апеляційному суду.

Посилання позивача та його представника в апеляційному суді на те, що встановлення відповідачем паркану та хвіртки впритул до зовнішньої стінки його будинку закрив йому проход для обслуговування та здійснення поточного ремонту зовнішньої стіни будинку, що не відповідає п.3.25ДБН 360-92, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки ці споруди встановлені відповідачем на належній йому на праві власності земельній ділянці у відповідності із положеннями закону.

За висновками додаткової судової будівельно-технічної експертизи від12.12.2013 року встановити огорожу на відстані одного метра від стіни будинку ОСОБА_3 відпові?дно до п.3.25ДБН 360-92, як того вимагає позивач ОСОБА_3 і у зв'язку з цим між сторонами склалися неприязні стосунки, при фактичному розташуванні суміжної земельної межі відповідно до Державних актів про право власності на земельні ділянки обох сторін, не можливо. (а.с.71)

Більш того, звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_3 зазначав в ній, що до встановлення паркану із сітки - рябиці, на цій же межі існував інший паркан, який було демонтовано відповідачем, що останнім не заперечується.

Крім того, в позовній заяві не наведено жодної обставини, яка б свідчила про чинення відповідачем перешкод для догляду за зовнішньою стіною будинку позивача та порушення у зв'язку з цим його законних прав та інтересів. (а.с.3, 74-77)

Питання щодо можливості використання позивачем належної відповідачеві на праві власності земельної ділянки для обслуговування будинку, в установленому законом порядку ним не вирішувалось.

Тому оскаржуване рішення, як таке, що не відповідає встановленим обставинам справи, положенням матеріального і процесуального закону підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05 лютого 2014 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком, відмовити.

Рішення набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Судді