Ухвала суду № 38381479, 26.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/460/2014(м)

266/4892/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Дзюба М.В.

Категорія 46 Доповідач Баркова Л.Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

Сорока Г.П., Гаврилової Г.Л.

при секретарі : Макаровій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Державна іпотечна установа, Жовтневий ВДВС Маріупольського міського управління юстиції про розподіл майна, набутого під час шлюбу, визнання права власності на частку квартири та виключення частки квартири із акту опису майна

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4, в якому просила після уточнення позовних вимог розподілити спільну сумісну квартиру АДРЕСА_1, та визнати право власності за нею на її 2/3 частки, а за відповідачем на 1/3 частку, а також виключити належну їй частку із акту опису та зняти з неї арешт, накладений постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС Маріупольського міського управління юстиції на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір 408,61 грн.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2014 року доповнено рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 21 лютого 2014 року : в резолютивній частині, визнано за ОСОБА_4 право власності на 12 частку квартири АДРЕСА_3.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_3 просить рішення суду в частині розподілу квартири скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на 2/3 частини, а за відповідачем на 1/3 частину цієї квартири посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування матеріального закону.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідача ОСОБА_4, його представника. адвоката ОСОБА_5 та представників Державної іпотечної установи, Жовтневого ВДВС Маріупольського міського управління юстиції, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судового виклику 18.03.2014 року та факсу. (а.с. 187,188,189,192,193,194)

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_3, її представника, адвоката ОСОБА_6, які просили апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності із положеннями ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

У відповідності із ч.1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, правильно встановив правовідносини, що виникли між сторонами, закон який їх регулює та дійшов висновку про те, що наявність заборгованості по аліментам не може бути підставою для відступлення від засад рівності часток подружжя при розподілі майна, а тому за кожним із подружжя слід визначити право власності на квартиру в рівних частках.

Не погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він відповідає встановленим обставинам та положенням закону.

Як встановлено судом, і не заперечується сторонами, вони перебували у зареєстрованому шлюбі в період жовтня 1993 року - грудня 2011 року. Мають неповнолітню доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачкою. (а.с. 5,11)

В період шлюбу, 27.10.2004 року на ім'я відповідача ОСОБА_4 була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, яку за договором іпотеки від 28.10.2004 року відповідач передав в іпотеку Державній іпотечній установі в забезпечення кредитних зобов'язань. (а.с.30) Сторони не заперечують, що зазначена квартира є їх спільною сумісною власністю.

За змістом ч.1ст.70 СК України, у разі поділу майна що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За правилами ч.3 цієї статті за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на 2/3 частки спірної квартири відповідачка посилалась на те, що оскільки у зв'язку із несплатою аліментів на утримання доньки за рішенням суду в період вересня 2011 - жовтня 2013 років у відповідача виникла заборгованість в розмірі 25868 грн., її частка при розподілі квартири підлягає збільшенню до 2/3 частин, відповідно до ч.3ст.70 Сімейного кодексу.

При розгляді справи в апеляційному суді позивачка стверджувала, що в період шлюбу з відповідачем вони набули права спільної сумісної власності також на житловий будинок в с.Новоянісоль, вул.Нова, 2 в якому вона зареєстрована та проживає з донькою, з відповідачем мала домовленість щодо вирішення питання про розподіл спільного майна шляхом залишення їй на праві власності цього будинку, а відповідачеві спірної квартири , а також сплати останнім заборгованості по аліментам.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для збільшення частки позивачки у спірній квартирі, визнавши їх рівними.

Приведені в апеляційній скарзі докази зазначених висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду. Відповідно до положень ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні належних у справі доказів в їх сукупності.

Результати оцінки доказів судом першої інстанції відображені в оскаржуваному рішенні, в якому наведені мотиви їх неприйняття .

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення процесуального закону, не спростовують висновків суду, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що відносно відповідача відкрите кримінальне провадження за ст.164 ч.1 КК України за фактом не сплати аліментів на утримання дитини, як і те, що останнім не доведено куди він витратив в інтересах сім'ї отримані кошти за кредитним договором, на висновки суду не впливають і не можуть бути підставою для застосування ч.3 ст.70 Сімейного Кодексу України.

Оскаржуване рішення суду та додаткове рішення від 03.03.2014 року відповідає положенням ст.ст.10,58,60, 212-215 ЦПК України, ст.60,61,70-71 СК України, п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» і підстав для його скасування або зміни не має.

З урахуванням зазначеного і,

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді