Ухвала суду № 38376600, 16.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 р.Справа № 818/85/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Макаренко Я.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гончаровій С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2014р. по справі № 818/85/14

за позовом Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Шосткинський агролісгосп"

до Шосткинської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Шосткинське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Шосткинський агролісгосп" звернулося до суду з адміністративними позовом до Шосткинської ОДПІ ГУ Міндоходів в Сумський області , в якій , після уточнення позовних вимог , просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001072203, № 0001092203, № 0001082203 від 30 грудня 2013 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року адміністративний позов Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Шосткинський агролісгосп" задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області № 0001072203, № 0001092203, № 0001082203 від 30 грудня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Шосткинський агролісгосп" судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Шосткинська ОДПІ ГУ Міндоходів в Сумський області, не погоджуючись з вказаною постановою суду, подала апеляційну скаргу , вважає, що постанова прийнята із недоведеністю обставин, які мають значення для справи та суд вважає встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2014р., прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 5 листопада 2013 року по 02 грудня 2013 року та з 03 грудня 2013 року по 09 грудня 2013 року фахівцями податкового органу проведена документальна планова виїзна перевірка Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Шосткинський агролісгосп" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складений акт від 16 грудня 2013 року №832/18-17-22-0309/14005298.

Перевіркою встановлені порушення позивачем :

- п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, абзацу 4 п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997року №283/97-ВР, що діяв на момент вчинення порушення, п.п.14.1.27, п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.4, п.п. 138.8.1, п.п. 138.8.5 п.138.8, абзацу 3 п.п.139.1.6, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 241311 грн., у тому числі за: звітний період 1 кв.2011 року на суму 3153,0грн.; звітний період 2-4 квартали 2011 року на суму 230596,0 грн. (в т.ч. 2 кв.2011р. на 53746,0грн., 3кв. 2011р. на 96072,0 грн., 4 кв. 2011 р. на 80778,0 грн.); звітний період 2012 рік на суму 7562,0 грн. (в т.ч.1 кв. 2012 р. на 3908,0 грн., 2 кв. 2012р. на 3654,0 грн.).

- п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 з урахуванням п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п. 198.6. ст.198 з урахуванням п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201, п.199.5, п.199.4, п.199.2, п.199.1, ст.199 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті на суму 10829 грн., в т.ч.: за грудень 2012 року на суму 10829,0 грн.; завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації) за грудень 2012 року на суму 244368,0 грн.

- п.п. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47, п. 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України, підприємством в Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) інформацію подано не в повному обсязі.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.12.2013 року №0001072203 про донарахування податку на прибуток на загальну суму 243203,0 грн., в т.ч. основний платіж 241311,0 грн., штрафна санкція -1892,0 грн.; від 30.12.2013 року №0001082203 , яким позивачу зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість в сумі 244368,0 грн.; від 30.12.2013року №0001092203 про донарахування податку на додану вартість на загальну суму 13536,0 грн., в т.ч. основний платіж 10829 ,0 грн., штрафна санкція -20707,0 грн.

Підставами для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу щодо формування позивачем витрат та податкового кредиту з ПДВ без наявності документів, які підтверджують фактичність поставки товару від контрагентів ПП фірма "Вектор", ТОВ "Альфа-ЕЛЕКС", ТОВ "Союз Маркет" та ПП "Тотус".

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, суд першої інстанції виходив з того , що висновки податкового органу про порушення позивачем п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, абзацу 4 п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997року №283/97-ВР, що діяв на момент вчинення порушення, п.п.14.1.27, п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.4, п.п. 138.8.1, п.п. 138.8.5 п.138.8, абзацу 3 п.п.139.1.6, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 з урахуванням п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п. 198.6. ст.198 з урахуванням п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201, п.199.5, п.199.4, п.199.2, п.199.1, ст.199 Податкового Кодексу України, п.п. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47, п. 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України не відповідають дійсності, суперечать фактичним обставинам та чинному законодавству України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Так, положеннями п.5.3. - 5.7. зазначеного вище Закону встановлено певні обмеження або пряму заборону щодо включення деяких витрат до складу валових витрат.

Заборони щодо включення до складу валових витрат, пов'язаних з придбанням товару, оренди приміщення, заробітної плати, амортизації, комісії банку законодавцем не встановлено.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи наведені норми законодавець поставив в залежність право платника податку включити до складу валових витрат звітного періоду, лише ті витрати, які пов'язані з виробничою діяльністю та підтверджені відповідними документальними доказами.

Відсутність однієї із зазначених умов ( пов'язаності з виробничою діяльністю та наявність документального підтвердження) не дає платникові податків включати суми витрат до валових витрат бази оподаткування податку на прибуток.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 -ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Відповідно до п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№ 168/97 -ВР (далі Закон № 168/97 -ВР) встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 -ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 -ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 12 листопада 2009 року між позивачем (покупець) та ППФ «Вектор» (постачальник) укладений договір поставки №12/11 відповідно до якого, постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити катанку д.6,5 мм., а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором прийняти та оплатити цю продукцію.

До вказаного договору укладені доповнення (специфікації) №4 від 25 січня 2011 року, №5 від 4 квітня 2011 року, №6 від 12 серпня 2011 року, відповідно до яких, позивач придбавав катанку д.5,5 мм. та д.6,0 мм.

23 квітня 2012 року між вищевказаними сторонами укладений договір №100 відповідно до якого, постачальник зобов'язався поставити та передати у встановлений строк у власність замовника товар в асортименті, кількості та за ціною, що надаються в специфікації дріт (24.10.5), до вказаного договору надана специфікація №1 від 23 квітня 2012 року відповідно до якої предметом поставки є дріт катанка ф 5,0-6,5 мм. в кількості 24 тони на загальну суму 27520 грн. в т.ч. ПДВ.

В підтвердження факту придбання вищевказаного товару позивач надав належним чином оформлені рахунки, платіжні доручення, видаткові накладні, сертифікати якості, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Відповідач, визнаючи вищевказані угоди безтоварними, а як наслідок такими, що не спричинили реальних наслідків, зазначає, що позивачем на перевірку не надавалась будь-яка первісна документація, однак сам вищевказаний акт перевірки містить посилання на договір №12/11 від 12 листопад 2011 року, а відповідь на заперечення містить посилання на первісну документацію щодо отримання вищевказаного товару, за винятком товарно-транспортних накладних.

Посилання відповідача на відсутність надання на перевірку та до заперечення до акту перевірки товарно-транспортних накладних не підтверджується належним доказом, а саме описом наданих на перевірку документів, що передбачено п.1.3 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами», який затверджений Наказ Міністерства фінансів України 14.03.2013 р. № 395 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України12 квітня 2013 р. за № 607/23139.

Крім того, сам факт відсутності на час проведення перевірки у покупця товарно-транспортної накладної не є безумовною підставою для позбавлення останнього права на формування податкового кредиту за рахунок включення сплаченого у вартості товару податку на додану вартість та віднесення сплаченої вартості товару до витрат у зв'язку з наступним.

Відповідно до п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 (далі - Правила перевезень), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.п.11.1 п.11 Правил перевезень, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до п.п.11.5 п.11 Правил перевезень, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Згідно з п.п.11.7 п.11 Правил перевезень, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

З аналізу зазначених норм вбачається, що товарно-транспортна накладна не визначає право платника на формування податкового кредиту та витрат, а підтверджує факт перевезення вантажу.

В той же час в матеріалах справи наявні відповідним чином оформлені вищезазначені первинні документи щодо отримання товару від ПП фірма «Вектор» , в тому числі і товарно-транспортні накладні у зв'язку з чим, висновки відповідача щодо безпідставності віднесення до податкового кредиту суми сплачено в вартості товару ПДВ та віднесення до витрат сплаченої вартості товару є безпідставним.

Також , відповідно до заперечення відповідача та пояснень його представника, вищевказані господарські відносини між позивачем та ПП фірма «Вектор», були задекларовані контрагентом.

Щодо господарських відносин позивача з ПП «ТОТУС» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу №15 від 01 грудня 2011 року укладеного між ПП «ТОТУС» (продавець) та позивачем (покупець), продавець зобов'язався поставити, а покупець зобов'язався прийняти та оплати продукцію згідно додатку який є невід'ємною частиною даного договору (т.2 а.с.80).

Відповідно до додатку №1 до вищевказаного договору ПП «ТОТУС» продає позивачу катанку стальну діаметром 6,5мм.

Вказаний товар придбаний позивачем, що підтверджено сертифікатом якості, рахуноком-фактурою, податковою накладною (т.2 а.с.81-84).

В підтвердження фактичності отримання товару позивач надав фотокопію сторінки з журналу реєстрації доручень за 2011 рік, лист ПП «ТОТУС» в якому останній просить позивача власним транспортом отримати товар на базі ДП «Новогород-Северского агролесхоза», окрім того надана товарно-транспортна накладна №4516 від 02 грудня 2011 року та подорожній лист 4115 від 02 грудня 2011 року (т.2 а.с.88-89).

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Союзмаркет» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до договору постачання №177 від 09 вересня 2011 року укладеного між ТОВ «Союзмаркет» (постачальник) та позивачем (замовник), постачальник зобов'язався поставити та передати у встановлений законом строк у власність замовника товар в асортименті, кількості та за ціною, що надаються в специфікації дріт (27.10.5) до цього договору і є його невід'ємною частиною. Замовник зобов'язаний прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору, товар поставляється постачальником за адресою замовника згідно видаткових накладних, складених постачальником (т.2 а.с.106-107).

Відповідно до специфікації №1 від 09 вересня 2011 року до вищевказаного договору, позивач придбавав дріт катанку ф. 5,0-6,5 мм.

В підтвердження фактичності отримання товару позивач надав рахунок фактуру, платіжні доручення, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну (т.2 а.с.109-114).

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Альфа-Елекс» суд зазначає наступне.

Відповідно до договору купівлі - продажу товарів №54 від 15 березня 2011 року укладеного між ТОВ «Альфа-Елекс» (продавець) та позивачем (покупець), продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити товар у асортименті, кількості і за ціною, що зазначається у відповідних рахунках-фактурах. Також, 03 січня 2012 року між вказаними сторонами була укладена додаткова угода відповідно до якої був подовжений строк дії вищезазначеного договору.

На виконання вищевказаного договору позивач придбавав у ТОВ «Альфа-Елекс» товар різного роду, а саме: миючі засоби, гайки, болти тощо.

В підтвердження факту придбання товару позивач надав: фотокопію сторінки з журналу реєстрації доручень за 2011 рік, рахунки фактури, платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні.

Також, в підтвердження фактичності отримання товару від ТОВ «Альфа-Елекс», позивачем надані подорожні листи відповідно до яких, як зазначає позивач, він власним транспортом отримував товар у даного контрагента, оскільки він знаходиться також в м.Шостка (т.2 а.с.123-245).

При визнанні даної угоди безтоварною, відповідач зазначає, що до нього надійшов лист з ДПІ у Печерському р-ні м.Києва від 31 січня 2012 року №2346/7/23-711 з матеріалами перевірки ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Ріоба Селект» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, про що складено акт перевірки від 16 січня 2012 року №105/23-7/35060241. За висновками вказаного акту, як зазначає відповідач, угоди з придбання та поставки товарів (робіт, послуг) ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» визнані без підтвердження реальності здійснення, в т.ч. на адресу ТОВ «Альфа-Елікс».

Також, відповідач посилається на довідку зустрічної звірки ТОВ «Альфа-Елекс» від 17.08.2012 року №85/22-005/14024062, яка проведена відповідачем та якою встановлено, що товарно-матеріальні цінності, що були реалізовані на адресу позивача в досліджуваному періоді, були придбані у ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс».

У зв'язку з вказаним, відповідач і зробив висновок про відсутність поставок товару та укладення угод з метою не настання реальних наслідків.

Однак, колегія суддів не бере до уваги наведені обставини, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит та валові витрати в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та валові витрати.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами , що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено первинними документами та податковими накладними тощо, а тому підлягають включенню до складу податкового кредиту та валових витрат.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу було відомо про порушення, які допускав його контрагент.

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладені між позивачем та ПП фірма "Вектор", ТОВ "Альфа-ЕЛЕКС", ТОВ "Союз Маркет" та ПП "Тотус" правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ПП фірма "Вектор", ТОВ "Альфа-ЕЛЕКС", ТОВ "Союз Маркет" та ПП "Тотус" не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

ПП фірма "Вектор", ТОВ "Альфа-ЕЛЕКС", ТОВ "Союз Маркет" та ПП "Тотус" на момент здійснення господарських операцій зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що господарські операції позивача з ПП фірма "Вектор", ТОВ "Альфа-ЕЛЕКС", ТОВ "Союз Маркет" та ПП "Тотус" мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару до податкового кредиту та сформовано валові витрати.

Стосовно придбання позивачем в перевіряємому періоді паливо-мастильних матеріалів на загальну суму 602497,0 грн. без ПДВ , які в подальшому використовувались в операціях , не пов'язаних з господарською діяльністю (т.1 а.с.75) , колегія суддів зазначає наступне.

Вимоги щодо оформлення результатів документальних перевірок містяться в Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що з акту перевірки не можливо встановити які саме паливо-мастильні матеріали були придбані та використані позивачем в операціях, не пов'язаних з господарською діяльністю, оскільки в акті перевірки немає жодного посилання на первинні або інші документи та немає фактичного опису порушення, хоча відповідач зазначає, що якісь ПММ були використані в операціях, які не пов'язані з господарською діяльністю, однак не вказує в яких саме.

Позивачем надано до суду всю первинну документацію щодо придбання та використання всіх паливо-мастильних матеріалів в перевіреному періоді, а саме: договори, податкові накладні, видаткові накладні та акти списання паливо-мастильних матеріалів (т.3 а.с.111-216).

Будь-яких обґрунтувань в підтвердження висновків щодо використання позивачем паливо-мастильні матеріали на зальну суму 602497,0 грн. не в межах його господарської діяльності апелянт в апеляційній скарзі не навів.

На підставі наведеного, суд першої інстанції правомірно вважає, що висновки податкового органу, що паливо-мастильні матеріали на зальну суму 602497, 0 грн. без ПДВ були використані позивачем не в межах його господарської діяльності є необґрунтованими.

Аналогічно до вищевикладеного, відповідач в акті перевірки встановив порушення п.199.5, п.199.4, п.199.2, ст. 199 ПКУ, а саме : « в Декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року (вх.№9013726580 від 18.01.2012 року) відповідно коригування податкового кредиту у зв'язку з перерахунком частки використання товарів/послуг та/або необхідних активів в оподатковуваних операціях позивача проведено коригування податкового кредиту в бік зменшення на суму ПДВ 56539 грн. В додатку 7 (вх. №9013725734 від 18.01.2012 року) до податкової декларації за грудень 2011 року (вх.№9013726580 від 18.01.2012 року) зроблено перерахунок частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами, необоротними активами між оподатковуваними та неоподаткованими операціями.»

За результатами перевірки відповідачем перерахована частка використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів, проведених протягом 2011 року та встановив, що вона складає 44,04% (відхилення від даних платника 0,07%).

Таким чином, відповідач встановив, що позивачем в порушення п.199.5, п.199.4, п.199.2, п.199.1, ст. 199 Податкового Кодексу України завищено суму податкового кредиту податку на додану вартість на загальну суму 13988 грн., в тому числі за грудень 2011 року на суму 13988,0 грн.

В той же час, вищевказаний акт перевірки має опис даного порушення (т.1 а.с.79), з якого не можливо визначити в яких саме діях позивача полягає фактичність порушення норм Податкового кодексу України, в ході судового розгляду представник відповідача на вимогу суду не зміг пояснити та вказати обставини, внаслідок яких були розраховані оскаржувані суми.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В даному випадку правомірність прийняття оскаржуваних рішень повинна підтверджуватись висновками акту перевірки з відповідним посиланням на фактичність порушення та повного розрахунку сум, який повинен здійснити податковий орган під час проведення перевірки.

Щодо завищення позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість на загальну суму 177693,0 грн., яка не підтверджена податковими накладними, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи вказана сума в повній мірі підтверджується податковими накладними, які зазначені в реєстрі отриманих податкових накладних та були надані позивачем на перевірку, а саме податкові накладні: від 31.07.2012 року №133, від 31.08.2012 року №115, від 30.09.2012 року №95, від 31.10.2012 року №157, від 30.11.2012 року №87, від 31.12.2012 року №83 та від 26.11.2012 року №461, які виписані ТОВ "Рей карго транс" та ПП "ТОПАЗ ЛТД" (т.3 а.с.36-42).

Оригінали зазначених податкових накладних були оглянуті в судовому засіданні суду першої інстанції, де представник відповідача підтвердив, що вищезазначені податкові накладні відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх оформлення.

Стосовно порушення позивачем п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп.138.8.1, п.п. 138.8.2, п.п. 138.8.5 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2012 рік на суму 35545,0 грн. внаслідок включення до собівартості виготовлених та реалізованих товарів витрат на оплату праці та ЄСВ фізичної особи ОСОБА_2 без підтвердження реальності надання послуг з трелювання деревини.

Відповідно до акту перевірки відповідачем встановлено, що в перевіряємому періоді ШДАП "Шосткинський агролісгосп" мав взаємовідносини з ОСОБА_2 на підставі договору про надання послу №14 від 30.01.2012 року, за умовами якого замовник - ШДАП "Шосткинський агролісгосп" доручає, а виконавець - ОСОБА_2 зобов'язується послуги трактором МТЗ-82, термін виконання робіт за договором до 31.12.2012 року, вартість виконання робіт: послуги МТЗ-82. трелювання деревини- 35,00 грн. за 1 куб.м. на суцільних рубках по трелюванної деревини, оплата здійснюється згідно акту виконаних робіт за погодженням між Замовником і Виконавцем.

Згідно актів приймання виконаних робіт встановлено, що в перевіряємому періоді ОСОБА_2 ШДАП "Шосткинський агролісгосп" були надані послуги з трелювання трактором деревини на загальну суму 26388,60 грн., перевіркою встановлено, що ШДАП "Шосткинський агролісгосп" на суму винагороди ОСОБА_2 нараховувало єдиний соціальний внесок в розмірі 34.7 %, що становить: 9156,85 грн., таким чином, по взаємовідносинах з ОСОБА_2 до загальновиробничих витрат включено суми винагороди, нарахованої даній фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) з трелювання деревини за договором та суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальну суму 35545,45 грн.

Відповідач зазначає, що під час перевірки ШДАП "Шосткинський агролісгосп" від Оперативного управління Головного управління Міндоходів у Сумській області надійшла службова записка від 05.12.2013 року №21255/10/18-19-07-0605 стосовно результатів опитування ОСОБА_2 щодо надання послуг, пов'язаних з трелюванням деревини, з пояснень якого вбачається , що дійсно всі вищезазначені документи (угода, акти та інше) по взаємовідносинам з позивачем були підписані особисто ним, однак фактично послуг позивачу він не надавав, коштів від позивача не отримував.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги зазначені пояснення ОСОБА_2, оскільки податковим органом до суду не надано жодних пояснень на підставі чого та яким чином отримані дані пояснення , в рамках чого вони були відібрані , крім того , ОСОБА_2 не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень.

Також, після отримання даних пояснень відповідач не вчиняв жодних дій для підтвердження або спростування отриманої інформації, в тому числі і доводів ОСОБА_2 щодо неотримання ним коштів , не зважаючи на наявність його підпису у первинних документах.

Судом першої інстанції в якості свідка було допитано майстра дільниці №4 ШДАП "Шосткинський агролісгосп" ОСОБА_4, який відповідно до актів приймання робіт приймав та контролював виконання робіт ОСОБА_2

Вказаний свідок зазначив, що з січня 2012 року до виконання робіт по трелюванню деревини трактором МТЗ-82 був залучений ОСОБА_2, який і виконував дану роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, на момент проведення перевірки так і на час розгляду справи відповідач в порушення ч.1 та ч.2 ст.71 КАС України не надав належних доказів того, що вказані послуги надавались не ОСОБА_2, тобто не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Висновки податківців, що викладені у акті перевірки не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001072203, № 0001092203, № 0001082203 від 30 грудня 2013 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шосткинської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2014р. по справі № 818/85/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Тацій Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 22.04.2014 р.