Постанова № 38370501, 16.04.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 р. Справа №805/3589/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17:38

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Шинкарьовій І.В.

при секретарі судового засідання Заднепровській В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбікормовий завод «Феоніс» до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управлінняМіндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052201/108 від 12 березня 2014 року та №0000042201/109 від 12 березня 2014 року,

за участю представників сторін

від позивача: Тітова Ю.О.

від відповідача: Бєлова Н.О., Краснопер Р.А.

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбікормовий завод «Феоніс», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052201/108 від 12 березня 2014 року та №0000042201/109 від 12 березня 2014 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем було складено Акт перевірки №87/05-27-22-01/32357650 від 19 лютого 2014 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з платником податків ТОВ «ПоліАгроПром» (код за ЄДРПОУ 32510333) з податку на додану вартість за березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року та з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року, 2 квартал 2011 року. Відповідно до Акту перевірки були зроблені висновки про порушення позивачем податкового законодавства: занижено податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 127674,33 грн. та занижено податку на прибуток у сумі 150942,14 грн. На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року №0000052201/108 та №0000042201/109.

Позивач не згодний з висновками акту податкового органу, вважає їх безпідставними та здійсненими на власних припущеннях та хибному трактуванні діючого законодавства, тому, просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року №0000052201/108 та №0000042201/109.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення (т.1, а.с.204), у яких зазначив, що акт перевірки від 19 лютого 2014 року №87/05-27-22-01/32357650 був складений на підставі акту перевірки Державної податкової інспекції у м.Чернігові від 05 червня 2013 року №138/22/323510333, який в свою чергу був складений на підставі актів перевірок Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по ТОВ «Інфініті» від 17 січня 2013 року №164/22-200/37585953, по ТОВ «Прін Ко» від 25 квітня 2013 року №983/22-200/37992308, по ТОВ «Олія-Торг» від 18 травня 2013 року №1089/22-100/37104971, акту перевірки Державної податкової інспекції в Анд районі м.Дніпропетровська по ПП «Антарес» від 28 вересня 2012 року №2396/22-5/32150232, акту перевірки Державної податкової служби у Миколаївській області по ТОВ «Марвел+». В процесі перевірки ТОВ «ПоліАгроПром» встановлено не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з постачальниками по придбанню покупцями по реалізації товарів, робіт, послуг.

В ході перевірки встановлено не підтвердженість реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «КЗ «Феоніс» з ТОВ «ПоліАгроПром», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування, та неможливість реального здійснення платником податків ТОВ «КЗ «Феоніс» операцій по ланцюгу постачання: постачальник - ТОВ «ПоліАгроПром», - ТОВ «КЗ «Феоніс» - ТОВ «Ландгут Бройлер».

Тому, на підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбікормовий завод «Феоніс» зареєстроване юридичною особою Шахтарською районною державною адміністрацією Донецької області 17 вересня 2003 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 12511450000000355, ідентифікацій код юридичної особи 32357650, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (т.1 а.с.168), довідка АБ №456133 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (т.1 а.с.166), перебуває на обліку в Шахтарській об'єднаній державній податковій інспекції з 02 вересня 2003 року за №356, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП від 09 лютого 2011 року №20/10/29-014-1 (т.1 а.с.170), є платником податку на додану вартість (т.1 а.с.171).

Шахтарською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з платником податків ТОВ «ПоліАгроПром» (код за ЄДРПОУ 32510333) з податку на додану вартість за березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року та з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року, 2 квартал 2011 року. За результатами перевірки складено акт перевірки від 19 лютого 2014 року №87/05-27-22-01/32357650 (т.1 а.с.172).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення

п.185.1 ст.185, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з завищенням податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 157392,53 грн., у тому числі за березень 2011 року у сумі 41166,60 грн., за квітень 2011 року у сумі 42845,43 грн., за травень 2011 року у сумі 73380,50 грн. та завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 29718,20 грн., у тому числі за квітень 2011 року у сумі 21169,06 грн., за травень 2011 року у сумі 8549,14 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 127674,33 грн., у тому числі за березень 2011 року у сумі 41166,60 грн., за квітень 2011 року у сумі 21676,37 грн., за травень 2011 року у сумі 64831,36 грн.

п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, у зв'язку з завищенням валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у розмірі 786962,65 грн., у тому числі 1 квартал 2011 року у сумі 205833,00 грн., 2 квартал 2011 року у сумі 581129,65 грн. та завищення валових доходів у розмірі 148591,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 148591,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 150942,14 грн., у тому числі 1 квартал 2011 року у сумі 51458,25 грн., 2 квартал 2011 року у сумі 99483,89 грн.

12 березня 2014 року на підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення

- №0000052201/108, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 191511,48 грн., з якої основний платіж 127674,32 грн. та штрафні санкції - 63837,16 грн. (т.1, а.с.193);

- №0000042201/109, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 226413,22грн., з якої основний платіж 150942,14 грн. та штрафна санкція у розмірі 75471,08грн. (т.1, а.с.196);

Спір виник через висновки податкового органу про не підтвердженість реальності здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «ПоліАгроПром» та ТОВ «Ландгут Бройлер» у зв'язку з відсутністю сертифікатів якості продукції, наявності заборгованості ТОВ «Ландгут Бройлер» перед ТОВ «КЗ «Феоніс» та у зв'язку з тим, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні виписані з порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363.

Судом встановлено, що позивач мав господарські відносини з

- ТОВ «ПоліАгроПром», з якими уклало договір постачання товару від 16 березня 2011 року №10/1, відповідно до якого продавець (ТОВ «ПоліАгроПром») зобов'язується передати у власність, а покупець (ТОВ «КЗ «Феоніс») прийняти та оплатити товар (макуху соняшникову) найменування, кількість та ціна яких вказана в специфікаціях. Загальна сума договору складає суму, визначену специфікаціями (т.1 а.с.10).

- ТОВ «Ландгут Бройлер», з яким уклало договір постачання товару від 01 квітня 2011 року №МП/72/11, відповідно до якого продавець (ТОВ «КЗ «Феоніс») зобов'язується передати у власність, а покупець (ТОВ «Ландгут Бройлер») прийняти та оплатити товар, найменування, кількість та ціна яких вказана в специфікаціях. Загальна сума договору складає суму, визначену специфікаціями (т.1 а.с.159).

На виконання договору постачання від 16 березня 2011 року №10/1, що не заперечується відповідачем, позивачем на користь контрагента перераховано грошові кошти, виписані податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, внесені відомості до журналу обліку виданих довіреностей, картки рахунку 201 складського обліку та складені протоколи випробувань продукції, які під час перевірки були оглянуті перевіряючими про що зазначено в акті перевірки.

У ціні придбаного товару підприємством сплачено суму податку на додану вартість, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту, про що свідчать відомості по декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року (т.1 а.с.222-242, т.2 а.с.1-55).

На виконання договору постачання від 01 квітня 2011 року №МП/72/11, що не заперечується відповідачем, позивачем виписані податкові накладні та видаткові накладні, які під час перевірки були оглянуті перевіряючими про що зазначено в акті перевірки.

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Згідно пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких зауважень до ведення позивачем по справі бухгалтерського обліку, контролюючий орган не встановив.

Сторонами не заперечується, що на час здійснення господарських операцій між ТОВ «ПоліАгроПром» та ТОВ «Ландгут Бройлер» останні були належним чином зареєстровані як платники податку.

Що стосується посилання відповідача на неможливість встановлення факту транспортування товару від ТОВ «ПоліАгроПром» до позивача з огляду невірного оформлення товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Згідно ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 2.1 Наказу Міністерства транспорту № 363 від 14 жовтня 1997 року, визначено сферу дії вказаних законодавчих актів, які не поширюються на органи Державної податкової служби України та які не впливають на систему оподаткування.

Правила ведення податкового обліку, визначені Податковим Кодексом України не встановлюють ніяких вимог щодо форми та виду документів, які б відносились до цілей податкового обліку. У переліку підтверджуючих документів, передбачених п.44.1 Податкового Кодексу України, на підставі якого платники податків повинні вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єкту оподаткування, товарно-транспортні накладні не зазначені.

Суд зазначає, що вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, неналежне оформлення товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Таким чином, невірне оформлення товарно-транспортних накладних не може свідчити про нездійснення господарських операцій у межах спірних правовідносин з ТОВ «ПоліАгроПром».

Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ «ПоліАгроПром», який в свою чергу був на момент їх видачі зареєстрований у встановленому податковим законодавством, як платник податку на додану вартість і йому відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимним рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Отже, підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Позивачем на виконання умов договору від 16 березня 2011 року №10/1 до матеріалів справи були надані наступні податкові накладні:

- №67 від 17 березня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 26,020 тн. вартістю 45101,33 грн., в тому числі ПДВ 9020,27 грн. (т.1 а.с.56);

- №87 від 28 березня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 26,770 тн. вартістю 51309,17 грн., в тому числі ПДВ 10261,83 грн. (т.1 а.с.57);

- №88 від 29 березня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 57,090 тн. вартістю 109422,50 грн., в тому числі ПДВ 21884,50 грн. (т.1 а.с.58);

- №2 від 01 квітня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 41,500 тн. вартістю 79541,66 грн., в тому числі ПДВ 15908,33 грн. (т.1 а.с.59);

- №5 від 05 квітня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 46,410 тн. вартістю 88952,50 грн., в тому числі ПДВ 17790,50 грн. (т.1 а.с.60);

- №27 від 29 квітня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 24,070 тн. вартістю 45733,00 грн., в тому числі ПДВ 9146,60 грн. (т.1 а.с.61);

- №1 від 04 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 36,890 тн. вартістю 70705,83 грн., в тому числі ПДВ 14141,17 грн. (т.1 а.с.62);

- №3 від 07 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 39,100 тн. вартістю 74941,67 грн., в тому числі ПДВ 14988,33 грн. (т.1 а.с.63);

- №96 від 12 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 39,420 тн. вартістю 90666,00 грн., в тому числі ПДВ 15111,00 грн. (т.1 а.с.64);

- №14 від 16 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 35,480 тн. вартістю 69481,67 грн., в тому числі ПДВ 13896,33 грн. (т.1 а.с.65);

- №21 від 20 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 17,770 тн. вартістю 34799,58 грн., в тому числі ПДВ 6959,92 грн. (т.1 а.с.66);

- №29 від 24 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 21,150 тн. вартістю 41418,75 грн., в тому числі ПДВ 8283,75 грн. (т.1 а.с.67).

Будь-яких зауважень до оформлення податкових накладних, як і до ведення позивачем по справі бухгалтерського обліку, контролюючий орган не встановив.

Так, судом встановлено, що податкові накладні складені з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Сумнівів щодо достовірності вищевказаних документів, їх оформлення у суду не виникає.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.

Реальне настання правових наслідків укладання спірного договору від 16 березня 2011 року №10/1 підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.1 а.с.125-158), видатковими накладними (т.1 а.с.17-28), актами приймання продукції (т.1 а.с.31,33,35,38,40, 43,46,48,54), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.47,49-53,55), протоколами випробувань (т.1 а.с.68-79), витягом з журналу реєстрації довіреностей (т.1 а.с.80), карткою рахунку 201 (т.1 а.с.81-104), витягом з журналу вагаря (т.1 а.с.105-115), витягом з журналу реєстрації технологічних аналізів не зернової сировини (т.1 а.с.116-123).

Посилання відповідача на ту обставину, що до перевірки не надано сертифікатів якості товару, судом не беруться до уваги, оскільки відповідно до договору постачання від 16 березня 2011 року №10/1, обов'язок передати такі документи покупцю покладено на постачальника, тому ненадання сертифікату якості, жодним чином не може нести негативні наслідки для покупця.

Окрім цього, відповідно до п.2.2. Договору, товар вважається прийнятим на складі покупця за якістю - згідно даних лабораторних досліджень проведених покупцем, які містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.68-79).

Таким чином, відсутність сертифікатів якості товару у позивача не може впливати на право платника податків на податковий кредит.

Стосовно реальності укладання договору постачання №МП/72/11 від 01 квітня 2011 року, суд зазначає наступне.

Позивачем на виконання умов договору виписані наступні податкові накладні:

- №227 від 15 квітня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 70000,0 кг. вартістю 132293,00 грн., в тому числі ПДВ 26458,60 грн.;

- №259 від 31 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 121526,0 кг. вартістю 235760,44 грн., в тому числі ПДВ 47152,10 грн.

та видаткові накладні:

- №Ф-0000001417 від 15 квітня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 70000,0 кг. вартістю 132293,00 грн., в тому числі ПДВ 26458,60 грн.;

- №Ф0000001235 від 31 травня 2011 року на товар макуха соняшника у кількості 121526,0 кг. вартістю 235760,44 грн., в тому числі ПДВ 47152,10 грн.,

які під час перевірки були оглянуті перевіряючими про що зазначено в акті перевірки. Будь-яких зауважень до оформлення податкових накладних, як і до ведення позивачем по справі бухгалтерського обліку, контролюючий орган не встановив.

Так, судом встановлено, що податкові накладні складені з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Сумнівів щодо достовірності вищевказаних документів, їх оформлення у суду не виникає.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.

Суд не приймає посилання відповідача на наявність заборгованості ТОВ «Ландгут Бройлер» перед ТОВ «КЗ «Феоніс» у розмірі 12394843,36 грн. станом на 31 травня 2011 року як на підставу неможливості здійснення продажу позивачем товарів ТОВ «Ландгут Бройлер», придбаних у контрагента ТОВ «ПоліАгроПром», оскільки такий висновок може свідчити про наявність дебіторської заборгованості та не може свідчити про нездійснення господарських операцій у межах спірних правовідносин.

Крім того, суд зазначає, що відповідач, вказуючи в акті перевірки на нереальність правочинів фактично застосовує наслідки недійсності (нікчемності) правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. У матеріалах справи відсутні докази порушення кримінальної справи або вироку відносно керівника ТОВ «ПоліАгроПром».

Відповідачем не надано доказів, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «ПоліАгроПром» та ТОВ «Ландгут Бройлер» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нереальність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що правочини здійснені без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу складу валових витрат та формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги доводи відповідача про нереальність правочинів.

Суд зазначає, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "нереальність" господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Окрім того, чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка господарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Отже, за таких обставин суд вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбікормовий завод «Феоніс» були всі підстави для віднесення доходів/витрат пов'язаних із веденням господарської діяльності до складу валового доходу, валових витрат та податкового кредиту.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, податкові повідомлення-рішення 12 березня 2014 року №0000052201/108, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 191511,48 грн., з якої основний платіж 127674,32 грн. та штрафні санкції - 63837,16 грн. та №0000042201/109, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 226413,22грн., з якої основний платіж 150942,14 грн. та штрафна санкція у розмірі 75471,08грн., є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.ст. 87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив :

Позов, Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбікормовий завод «Феоніс» до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управлінняМіндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2014 року №0000052201/108 та №0000042201/109 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 12 березня 2014 року №0000052201/108, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 191511,48 грн., з якої основний платіж 127674,32 грн. та штрафні санкції - 63837,16 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 12 березня 2014 року №№0000042201/109, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 226413,22грн., з якої основний платіж 150942,14 грн. та штрафна санкція у розмірі 75471,08грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбікормовий завод «Феоніс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 16 квітня 2014 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 18 квітня 2014 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.