Ухвала суду № 38368179, 17.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/260/14 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А. Б. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Рипік О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство №2» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся з позовом до ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 0005282208, № 0005272208 від 07 серпня 2013 року.

Свої вимоги мотивував тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким позов залишити без задоволення в повному обсязі.

В судове засідання з'явились учасники процесу. Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про апеляційний розгляд без його участі, що не перешкоджає спірному питанню згідно ч. 4 ст. 196 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що позивачем підтверджені належними первинними і розрахунковими документами господарські відносини з контрагентом, договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Актах перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Автотранспортне підприємство №2" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Гарант Сервіс-А» за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 23.07.2013 р. за №718/26-58-22-08-09/04012520, відповідно до якого встановлено порушення пп.7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 403479 грн. та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 504 348 грн. грн.

З урахуванням вимог ст. 102 ПК України «Строки давності та їх застосування», сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в період, що перевірявся за результатами перевірки визначається у розмірі 122 228 грн.; сума податку на прибуток , що підлягає сплаті до бюджету в період, що перевірявся за результатами перевірки визначається у розмірі 280 286 грн. в т.ч. за 9 місяців 2010 року на суму 235625 грн., за 2010 рік на суму 280286 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0005282208 від 07.08.2013 р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 152 785 грн., в тому числі за основним платежем 122 228 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією 30557 грн. та № 0005272208 від 07.08.2013 р., донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 350 518,00 грн., в тому числі за основним платежем 280 286,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією 70 072,00 грн.

Встановлено, що між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Гарант-Сервіс А» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг від 01 квітня 2009 року.

Згідно з п. 2.1 - п. 2.2 Договору від 01 квітня 2009 року Виконавець, надає передбачені в п. 1.1 цього Договору послуги, що включають в себе: надання усних та письмових консультацій з питань, що стосуються господарської діяльності Замовника; надання розгорнутої консультації з питань законодавчого регулювання здійснення вантажних та пасажирських перевезень автомобільним транспортом; надання консультацій щодо особливостей співпраці з посольствами та консульствами окремих країн; надання інформації про особливості співпраці з окремими перевізниками, позитиви і недоліки найпопулярніших компаній-перевізників; надання іншої інформації за запитом замовника, яка стосується даного Договору. За вимогою Замовника, Виконавець надає письмовий висновок з поставленого у вимозі питання, у межах предмету та умов цього Договору.

У відповідності до п. 5.1 вищезазначеного Договору, після виконання послуг сторони Договору складають Акти приймання-передачі виконаних робіт, в якому визнається об'єм послуг, їх вартість з врахування попередньої оплати, якщо така була.

На підтвердження виконання договорів позивачем надано податкові накладні від 30.12.10 р. №30122, від 30.11.2010 р. №30112, від 29.10.10 р. №29107, від 30.09.2010 р. №30-9/5, від 31.08.2010 р. №31-8/20, від 30.07.2010 р. №30-7/37, від 30.06.2010 р. №30-6/19, від 31.05.2010 р. №31-5/6, від 30.04.2010 р. №30-4/46, від 31.03.2010 р. №31-3/2, від 26.02.2010 р. №26-2/3, від 29.01.2010 р. №29-1/8, Акти здачі прийняття робіт (надання послуг): №ГС-30-7/37 від 30.07.2010 р., №ГС-30-6/17 від 30.06.2010 р., №ГС-31-5/6 від 31.05.2010 р., №ГС-30-4/43 від 30.04.2010 р., №ГС-31-3/3 від 31.03.2010 р., №ГС-26-2/4 від 26.02.2010 р., №ГС-29-1/3 від 29.01.2010 р., №ГС-30121 від 30.12.2010 р., №ГС-30114 від 30.11.2010 р., №ГС-29103 від 29.10.2010 р., №ГС-30-9/5 від 30.09.2010 р., №ГС-31-8/20 від 31.08.2010 р., картку рахунків, витяги з протоколів, дослідження, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1, п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9. п.5.3 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Виконання договору позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Отже, позивачем підтверджено наявність отримання послуг від контрагента, що свідчить про те, що правочин між ними здійснені з метою настання реальних наслідків.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість. На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагент Позивача, як юридична особа не було припинено, ліквідовано.

Крім того, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження його господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові ВАСУ від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Відтак, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Таким чином, з'ясувавши характер та зміст спірних операцій, дослідивши усі первинні документи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство №2» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 22.04.2014 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст ухвали виготовлено 22.04.2014 року.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.