Рішення № 38365728, 22.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3203/14 22.04.14

За позовом Державного підприємства завод «Арсенал»

До Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідницьке медичне

об'єднання «Діалір»

Про стягнення 85 798,17 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Корелін М.І. - по дов. № 40 від 18.05.2014

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства завод «Арсенал» до Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідницьке медичне об'єднання «Діалір» про стягнення 85 798,17 грн. заборгованості, яка складається з: 79 200,00 грн. основного боргу, 5 399,21 грн. пені, 1 198,96 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору надання послуг по складському зберіганню № В/Б-140-12 від 23.11.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 порушено провадження у справі № 910/3203/14 та призначено справу до розгляду на 18.03.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3203/14 від 18.03.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 04.03.2014, розгляд справи був відкладений на 01.04.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3203/14 від 01.04.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 04.03.2014 та ухвали від 18.03.2014, розгляд справи був відкладений на 22.04.2014.

Відповідач в судове засідання 22.04.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 04.03.2014 та ухвал від 18.03.2014, від 01.04.2014 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. О.Бальзака, 4, оф. 65, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 17.03.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач всі ухвали суду, надіслані за вказаною вище адресою, отримав, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.04.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

23.11.2012 між Державним підприємством завод «Арсенал» (зберігач) та Відкритим акціонерним товариством «Науково-дослідницьке медичне об'єднання «Діалір» (поклажодавець) було укладено договір надання послуг по складському зберіганню № В/Б-140-12 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору зберігач зобов'язується надати послуги поклажодавцю по складському зберіганню столярних виробів (майно) та повернути їх в обумовлений договором строк в схоронності.

Згідно з п. 1.2. договору майно передається поклажодавцем на облаштованому складі, що не опалюється, за адресою: м. Київ, вул. Бутлерова, 3.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих зберігання майна у період з лютого по грудень 2013 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 79 200,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані пеня в сумі 5 399,21 грн. та 3% річних в сумі 1 198,96 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 938 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно п. 8.1. договору строк його дії встановлений сторонами до 31.12.2013.

Відповідно до п. 2.1. договору вартість зберігання майна за один місяць складає разом з ПДВ 7 200,00 грн.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що оплата за зберігання майна здійснюється по 100% передоплаті, до початку кожного місяця, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання поклажодавцем акту приймання-передачі наданих послуг та рахунок-фактури, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зберігача.

Доказів того, що позивачем було надано відповідачу рахунки за спірний період не подано.

Оскільки розмір плати за зберігання майна фіксований суд вважає, що ніщо не перешкоджало відповідачу здійснювати оплату наданих послуг без отримання рахунків.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної сплати позивачу послуг зберігання за період з лютого по грудень 2013 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 79 200,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 79 200,00 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за послуги зберігання майна повністю не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що випадку прострочення оплати за зберігання майна поклажодавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від суми неоплачених коштів, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання поклажодавцем зобов'язання по оплаті.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати послуг зберігання.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 5 399,21 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 5 399,21 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за зберігання майна, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 198,96 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не передбачено інший розмір процентів.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 198,96 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства завод «Арсенал» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідницьке медичне об'єднання «Діалір» (м. Київ, вул. О.Бальзака, 4, к. 65, код ЄДРПОУ 01296126) на користь Державного підприємства завод «Арсенал» (м. Київ, вул. Московська, 8, код ЄДРПОУ 14310520) 79 200 (сімдесят дев'ять тисяч двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 5 399 (п'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн. 21 коп. пені, 1 198 (одну тисячу сто дев'яносто вісім) грн. 96 коп. - 3% річних, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 24.04.2014.

СуддяВ.В. Сівакова