Ухвала суду № 38365519, 15.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3222/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Рокитнянський цукровий завод» до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Рокитнянський цукровий завод» (далі - Позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2012 року №0000262301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач 25.08.2012 року подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

До суду апеляційної інстанції дана адміністративна справа разом з апеляційною скаргою надійшла 07.03.2014 року.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року відкрито апеляційне провадження по даній апеляційній скарзі та призначено справу до апеляційного розгляду на 15.04.2014 року.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з»явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином відповідно до вимог ст.35 КАС України.

Відповідно п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі постанови старшого слідчого в СВ ПМ ДПА у Житомирській області Воловика про призначення документальної позапланової перевірки Позивача Відповідачем у період з 08.05.2012 року по 15.05.2012 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку Позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт №10/220-00372434 від 22.05.2012 року.

В ході перевірки контролюючим органом виявлено порушення Позивачем пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.94, 203, 215, 216, 228, 234 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, що спричинило завищено розмір податкового кредиту за вересень 2010 року в сумі 9 240,00 грн, за жовтень 2010 року в сумі 8 250,00 грн, за листопад 2010 року - в сумі 8 250,00 грн.

11.06.2012 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000262301, яким Позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 25 740,00 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 12 870,00 грн.

Так, в 2010 році ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (Постачальник) за усними угодами поставляв Позивачу витратні матеріали (затравну пасту). Оплата за придбаний товар здійснювалась Позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки Постачальника.

На виконання умов укладених договорів ТОВ «Укртехномас-Сервіс» в 2010 році поставило Позивачу товар на загальну суму 154 440,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які маються в матеріалах справи.

ТОВ «Укртехномас-Сервіс» оформлено видаткові накладні від 16.09.2010 року, від 25.10.2010 року, від 30.11.2010 року та податкові накладні на суму 154 440,00 грн (в т.ч.ПДВ на суму 25 740,00 грн) від 16.09.2010 року, від 22.10.2010 року, від 30.11.2010 року.

Сума податку на додану вартість за вказаними податковими накладними включена Позивачем до складу податкового кредиту та відображена в податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень, жовтень та листопад 2010 року.

Придбаний товар використовувася Позивачем у здійснюваному ним власному виробництві цукру, що підтверджується витягом з Правил ведення технологічного процесу виробництва цукру з цукрових буряків.

Перевезення придбаного товару Позивачу проводилося при здійсненні водієм підприємства попутних виїздів, що підтверджується посвідченнями про відрядження №132, №160.

Оплата отриманого товару здійснена Позивачем шляхом перерахування на користь ТОВ «Укртехномас-Сервіс» грошових коштів на суму 154 440,00 грн, що підтверджується банківськими виписками.

Відповідно ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями статті 216 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності правочину.

Відповідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Колегія суддів погоджується із висновком податкового органу про те, що укладені між Позивачем та його контрагентом усні правочини за період 2010 рік не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, а тому висновок податкового органу про нікчемність цих правочинів є безпідставним та необґрунтованим.

Згідно пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно визначення ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів вважає вірним твердження суду першої інстанції про відповідність вищевказаних первинних документів, оформлених на виконання умов укладених між Позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» правочинів, положенням чинного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що факт поставки товарів Позивачу з боку ТОВ «Укртехномас-Сервіс» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку, податковій звітності Позивача, право Позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту підтверджується первинними фінансово-господарськими документами, які містяться в матеріалах справи.

На момент вчинення та виконання господарських угод з Позивачем, ТОВ «Укртехномас-Сервіс» було належним чином зареєстровано юридичною особою та платником податку на додану вартість та мало право вчиняти правочини та виписувати податкові накладні.

Згідно ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

В матеріалах справи відсутні докази у пітвердження наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ТОВ «Укртехномас-Сервіс» на час вчинення цих правочинів.

Відповідно п.п.10.1, 10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, тобто обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Така відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Отже, платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом.

Згідно визначення п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Положеннями пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено вимоги до змісту податкової накладної.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що податкові накладні, які використав Позивач для формування податкового кредиту, оформлені відповідно вимог чинного законодавства.

Відповідно пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно п.7.2.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у

продавця товарів (робіт, послуг)

Податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, є первинними документами, оскільки оформлені відповідно вимог чинного законодавства, засвідчують факт реального здійснення господарьких операцій між Позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс», а тому підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ним в складі ціни придбання товарів (робіт, послуг).

З огляду на вказане, колегія суддів вважає обгрунтованим та законним рішення суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Костюк Л.О.

.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.