Ухвала суду № 38356609, 09.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 р. Справа № 876/12574/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.,

за участю секретаря Бєлкіна Н.І.

за участю:

представника позивача Козій І.Ю.

відповідача Скуцький Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 р. у справі №813/5515/13-а за позовом ТзОВ «Ельпласт-Львів» до Городоцької об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 р. у справі №813/5515/13-а за позовом ТзОВ «Ельпласт-Львів» до Городоцької об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000642200 від 03.07.2013р., позов було задоволено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована неврахуванням висновків акту перевірки позивача, ненадання позивачем під час перевірки договору купівлі-продажу, товарно-транспортних накладних. Контрагент позивача - ТзОВ «Волиньсільбуд» має ознаки фіктивності, не могло здійснювати господарські операції, не підтвердив реальності господарських операцій зі своїми контрагентами.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю.

Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Як правильно встановив суд першої інстанції, ТзОВ «Ельпласт - Львів» перереєстроване Городоцькою райдержадміністрацією 27.12.2001 р., взято на податковий облік ДПІ у Городоцькому районі 16.04.2007 р. за №1273; у періоді, що перевірявся, позивач був платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №18368432 від 19.02.2002р.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТзОВ «Волиньсільбуд» за період з 01.06.2010р. по 30.06.2010р., складено Акт від 19.06.2013р. №376/22-00/23957545, у висновках якого стверджується про порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4. ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 203399 грн., відповідно занижено ПДВ на загальну суму 203399 грн. за червень 2010 р.. З цієї підстави було прийнято податкове повідомлення-рішення №000642200 від 03.07.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - на 203399 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - на суму 50850 грн.

Суд першої інстанції підставно встановив, що порушення скаржник вбачає у взаємовідносинах позивача з ТзОВ «Волиньсільбуд», оскільки в червні 2010 року позивачем віднесено до складу податкового кредиту в декларації по податку на додану вартість та відображено в реєстрах отриманих податкових накладних за період червень 2010 року суму ПДВ 203399 грн., у той час як за даними інформаційних баз: АРМ «ТАХ», АРМ «Бест-Звіт», АІС «РПП» та «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» по ТзОВ «Ельпласт Львів» за червень 2010 року рахується розбіжність в сумі 203399 грн. Згідно бухгалтерського обліку картки рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», з ТзОВ «Волиньсільбуд» проведено взаєморозрахунки на суму 1220395,20 грн., в тому числі ПДВ 203399 грн. за основні засоби (сушарки, системи автоматичного регулювання, система регулювання тиску подачі води та ін.), однак, станом на 30.06.2010 р. товар не оплачено, а у ТзОВ «Волиньсільбуд» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Підпунктом 7.4.5 Закону №168 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно вимог пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р. акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Посилання скаржника на неврахування висновків актів перевірок позивача та його контрагента не заслуговують на увагу враховуючи, що законодавство не встановлює обов'язковості для суду таких висновків. Обставини, зазначені в актах перевірок, підлягають доведенню на загальних засадах особою, яка на них посилається. Суд першої інстанції на підставі оцінки доказів підставно констатував, що скаржник не довів обставин, з якими закон пов'язує неможливість включення даних податкових накладних до складу податкового кредиту, у той час як подані позивачем докази на підтвердження реальності здійснення господарської операції заслуговують на увагу.

Згідно ст.61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, Підприємство не несе відповідальності за свого контрагента та не позбавлене права на податковий кредит у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що узгоджується з практикою Європейського суду, викладеною в рішенні від 22.01.2009р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії.

Згідно ч.2 ст.638, ч.1 ст.640, ч.1 ст. 641 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Так, ТзОВ «Волиньсільбуд» надало позивачу письмову пропозицію від 01.06.2010 р. вих. 01/06/2010 рік (оферта) щодо ремонту, технічного переоснащення, поставки комплектуючих до ліній по виробництву поліетиленових труб і забезпечення процесу екструзії, на яку позивачем було надано відповідь №376 від 01.06.2010 р. (акцепт) та прийнято відповідні позиції щодо пропозиції ТзОВ «Волиньсільбуд», що є укладенням договору в порядку ч.2 ст.644 ЦК України.

Згідно наказу №5 від 16.02.2010р. позивачем створено комісію із підготовки обладнання (виробничих ліній по виробництву поліетиленових виробів) до його модернізації та технічного переоснащення. Згідно акта обстеження основних засобів від 11.03.2010р. комісія у відповідності до наказу №5 від 16.02.2010р. при обстеженні основних засобів виявила необхідність у ремонті ліній для виробництва поліетиленових труб та відповідно до наказу №8 від 16.03.2010р. призначено відповідальних за ремонт згаданого обладнання. Актом введення в експлуатацію основних засобів від 29.07.2010р., договором застави від 29.08.2008р., договором про внесення змін до цього договору від 10.09.2010р. та актами перевірки наявності та оцінки майна, що передається в заставу (додаток №1 та №3) встановлено та підтверджено наявність майна та відповідний його перелік, що належить до основних засобів (обладнання) позивача і підтверджує факт їх наявності на момент укладення угод з ТзОВ «Волиньсільбуд». Фактичне виконання договору підтверджується актом №ВС-011 від 30.06.2010р., в якому сторони підтвердили факт монтажу системи термостабілізації в ваннах охолодження; видатковими та податковими накладними щодо поставки товару за період з 02.06.2010р по 30.06.2010р., в яких вказано номенклатура придбаного товару, що відповідає пропозиції (оферті) ТзОВ «Волиньсільбуд».

При цьому, форма розрахунків між сторонами не впливає на висновки щодо фактичного здійснення господарської операції. Такі розрахунки проводились шляхом уступки права вимоги, договори про яку недійсними не визнавались та не оскаржувались.

Відповідно до підпункту 7.5.1 Закону №168 датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом. За змістом ч. 1 ст 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним. Як зазначено у ч. 2 вказаної статті, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

На момент здійснення господарських операцій ТзОВ «Волиньсільбуд» знаходилось в Єдиному державному реєстрі, а також мало Свідоцтво про реєстрацію платниками податку на додану вартість. Податкові накладні не мають недоліків, заповнені у встановленому законом порядку. Зазначені обставини давали право позивачу включити ПДВ в сумі 203399 грн. до складу податкового кредиту з червень 2010 р..

Перелік правочинів, які є нікчемними з огляду вимоги ст.228 ЦК України чітко визначені як такі, що порушує публічний порядок, якщо були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відтак, скаржником у встановленому законом порядку не доведено безтоварного характеру господарської операції, чи нікчемності правочинів.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду, не надав інших доказів, які б не подавались суду першої інстанції з обґрунтуванням неможливості їх подання такому суду.

Враховуючи наведене, судове рішення відповідає закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 17 - 19, 200, 206 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 р. у справі №813/5515/13-а залишити без змін.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції. Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Савицька Н.В.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.04.2014 року