Ухвала суду № 38355306, 20.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 р. Справа № 9104/31185/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Рибачука А. І., Яворського І. О.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року по справі №2а - 1827/10/0370 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К» ЛТД до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

ТзОВ «К» ЛТД звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції і просило визнати нечинними податкові повідомлення - рішення №0000752399/1 та №0000742399/1 від 13 травня 2010 року.

В ході розгляду справи позивачем у відповідності до ст. ст. 51, 137 Кодексу адміністративного судочинства України уточнено позовні вимоги, про що позивачем було подано заву, згідно якої позивач просить визнати нечинними податкові повідомлення - рішення відповідача: від 15 червня 2010 року № 0000742399/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 407 108 гривень та №0000752399/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 332 373 гривні.

Позовні вимоги мотивовані посиланням позивача на помилковість висновків перевірки, проведеної позивачем, щодо порушення вимог відповідних статей Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», що в свою чергу призвело відповідно до заниження податку на прибуток на загальну суму 276 977 гривень та заниження податку на додану вартість на суму 221 582 гривні. При цьому, як зазначає позивач, висновки відповідача стосуються нікчемності правочинів, укладених контрагентом фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 із своїми контрагентами, у зв'язку з цим відповідач вважає нікчемними і правочини, укладені позивачем із підприємцем ОСОБА_1. Проте, на підтвердження реальності господарських операцій до перевірки були представлені усі первинні документи, докази оплати за поставлений товар. Також були представлені первинні документи, що підтверджують використання придбаних товарно - матеріальних цінностей, а господарські операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку. На час здійснення господарських операцій сторони господарських правовідносин були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. У зв'язку з цим вважає, що у відповідача не було правових підстав для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року позовні вимоги задоволено повністю: скасовані податкові повідомлення - рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 15 червня 2010 року №0000742399/2 та №0000752399/2.

З таким судовим рішенням не погодився відповідач і оскаржив його в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Посилаючись у поданій апеляційній скарзі на прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови з порушенням норм законодавства, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Окрім цього, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається на ті обставини, що в ході проведеної перевірки було виявлено відсутність товарно - транспортних накладних на отримання товарно - матеріальних цінностей від контрагента позивача. Також, в ході перевірки згідно інформації із Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту за період жовтня 2008 року по березень 2009 року підприємець ОСОБА_1 придбавала продукцію у суб'єктів підприємницької діяльності з ознаками сумнівності. В ході перевірки суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 первинна документація на ведення підприємницької діяльності не надавалася. Крім цього, перевіркою податкових декларацій з податку на додану вартість та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів було встановлено, що підприємець ОСОБА_1 виписувала документи на реалізацію товарів, які були попередньо придбані по недійсних податкових накладних у суб'єктів підприємницької діяльності, які на час здійснення операцій були ліквідовані. Тобто, як зазначає відповідач правочини є нікчемними і не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Особа, яка подала апеляційну скаргу (відповідач) та позивач в судове засідання представників не направили, хоча сторони належним чином та у встановленому законом порядку були повідомлені про дату, час та місце судового засідання у справі.

Також, від вказаних осіб відсутні клопотання про розгляд справи за участі їх представників.

У зв'язку з цим та у відповідності до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в письмовому провадженні на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та докази, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на час здійснення господарських операцій з підприємцем ОСОБА_1 її контрагенти ТзОВ «С.К.С. - Техпром», ПП «Астарк», ТзОВ «Катех - 3», ТзОВ «Союз Сервіс ЛТД» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Визнання недійсними установчих документів та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності усіх угод, укладених з моменту державної реєстрації юридичної особи, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. Станом на 13 серпня 2010 року підприємець ОСОБА_1 перебуває у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та є платником податку на додану вартість, що підтверджується витягом з реєстру та копією свідоцтва платника податку на додану вартість.

За висновками суду першої інстанції відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині. Проте правочини, укладені між позивачем та підприємцем виконані обома сторонами і претензій щодо змісту та оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем було придбано товар в акті перевірки не зауважено. При цьому, під час планової перевірки не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентом вчинені саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також суд першої інстанції не врахував у своїх висновках посилання представника відповідача на те, що підприємцем ОСОБА_1 не сплачено податки до бюджету внаслідок здійснення господарських операцій з позивачем, що підтверджується актом перевірки підприємця, оскільки несплата податку продавцем у разі фактичного здійснення господарського операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Тому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за період із жовтня 2008 року по березень 2009 року 221 582 гривні податку на додану вартість, сплачених в ціні товару, придбаного у підприємця ОСОБА_1, а тому встановлені під час розгляду справи вищевикладені обставини спростовують зазначені в акті перевірки висновки, що відповідно свідчить про протиправність податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «К» ЛТД 30 липня 1993 року зареєстроване у виконавчому комітеті Луцької міської ради Волинської області та внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №003772 та Довідкою №624 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій від 18 травня 2007 року. Також, згідно Довідки про взяття на облік платника податків №770 від 13 червня 2008 року та Свідоцтва №100043345 про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НБ №077117 позивач взятий на податковий облік у Луцькій об'єднаній державній податковій інспекції і з 16 липня 1997 року зареєстрований платником податку на додану вартість. Згідно установчих документів та Ліцензії Серії АВ №34704 від 30 травня 2007 року видами діяльності позивача є, зокрема: оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням; будівництво будівель; ремонт і технічне обслуговування насосів, компресорів та гідравлічних систем.

У період із жовтня 2008 року по березень 2009 року позивач придбав у суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 насоси, станції захисту, плити ПД, гідрофорні автомати, насосні підкачувальні пристрої на загальну суму 1 329 491 гривня. За придбаний товар позивачем проведено розрахунок з продавцем в повному обсязі. Обставини щодо придбання товарів та розрахунку за них підтверджується податковими і видатковими накладними, платіжними дорученнями. В подальшому позивачем укладено договори поставки та купівлі - продажу із ДП «Октан», КП «Дубноводоканал», Комунальним підприємством «Житомирське виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства», Міським комунальним підприємством «Бердичівводоканал», Ароматнинською сільською радою Бахчисарпайського району Автономної Республіки Крим, Новоушицькою селищною радою Хмельницької області, КП «Господарник», Відділом управління комунальним майном Коломийської міської ради Івано - Франківської області, Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал», Космунальним підприємством «Луцькводоканал», на підставі яких реалізовано придбаний товар. Крім цього, позивачем укладено: із Дочірним підприємством «Аква - Волинь» договір на виконання пусконалагоджувальних робіт; із ТзОВ «Володимиравтодор» та Управлінням водопровідно - каналізаційного господарства м. Володимир - Волинський Волинської області договори підряду. На підтвердження виконання умов договорів позивачем представлено: копії договорів, видаткові та податкові та видаткові накладні, довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання - передачі виконаних робіт, листи про використання обладнання у господарській діяльності підприємств чи наявність придбаного обладнання, а також про відсутність претензій до придбаного товару.

Відповідачем із 29 січня по 10 лютого 2010 року проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства за період діяльності із 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, про що 19 лютого 2010 року складено акт № 555/2399/13362443.

Відповідно до висновків перевірки, викладених у зазначеному акті перевірки, в ході проведення перевірки виявлено порушення позивачем п. 1.31 ст. 1, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2008 року та 1 квартал 2009 року в загальній сумі 276 977 гривень, та п. 1.4 ст. 1, п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість за період жовтня 2008 року - березень 2009 року на загальну суму 221 582 гривні.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, позивачем неправомірно включено до валових витрат та до податкового кредиту суми коштів, сплачених по операціях з придбання товарів у підприємця ОСОБА_1. Також, в ході проведення перевірки вказаного контрагента позивача первинна документація нею не надавалась, у податковій звітності декларувались суми по операціях з контрагентами ТзОВ «С.К.С. - Техпром», ПП «Астарк», ТзОВ «Катех - 3», ТзОВ «Союз Сервіс ЛТД», установчі документи яких визнані недійсними і діяльність яких має ознаки фіктивності. Відповідач вважав, що угоди, укладені підприємцем ОСОБА_1 із зазначеними контрагентами, мають протиправний характер та є нікчемними. Відтак і подальша реалізація підприємцем попередньо придбаних у цих суб'єктів господарювання товарів позивачу також має протиправний характер, а вчинені правочини є нікчемними.

На підставі висновків перевірки та у відповідності до акта перевірки відповідачем 13 травня 2010 року прийняті податкові повідомлення - рішення №0000752399/1 та №0000742399/1. За наслідками адміністративного оскарження відповідачем 15 червня 2010 року винесено податкові повідомлення - рішення №0000742399/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 407 108 гривень, в тому числі: 276 977 гривень - за основним платежем та 130 131 гривня - за штрафними санкціями та №0000752399/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 332 373 гривні, в тому числі: 221 582 гривні - за основним платежем та 110 791 гривня штрафних санкцій.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду виходить із наступного.

Згідно п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продажем товарів є будь - які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі - продажу, міни, поставки та іншими цивільно - правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Підпунктами 5.1, 5.2.1 п. 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь - яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім цього, відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - будь - які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно - правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно з підпунктом 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Крім цього, відповідно до п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження реальності господарських операцій із вищезгаданим контрагентам позивачем представлено належно оформлені первинні документи, які були досліджені судом першої інстанції і яким, як доказам по справі, було надано правильну правову оцінку. Підприємець ОСОБА_1 станом на 13 серпня 2010 року перебувала у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та була платником податку на додану вартість, що підтверджується представленими позивачем витягом з реєстру та копією свідоцтва платника податку на додану вартість .

Крім цього, згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на час здійснення господарських операцій з підприємцем ОСОБА_1 ТзОВ «С.К.С.-Техпром», ПП «Астарк», ТзОВ «Катех-3», ТзОВ «Союз Сервіс ЛТД» були внесені до Єдиного державного реєстру.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та докази, представлені сторонами на підтвердження обставини, якими вони обґрунтовують свої доводи та заперечення, виходячи з вищезазначених нормативно - правових актів, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірне віднесення позивачем до складу валових витрат у 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року 1 329 491 гривню, сплачених при придбанні товару у підприємця ОСОБА_1, а також щодо правомірного віднесення до складу податкового кредиту за період з жовтня 2008 року по березень 2009 року 221 582 гривні податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного позивачем товару. Відповідно, законним і обґрунтованим є і висновок суду першої інстанції про підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень - рішень.

При цьому, результати вказаної господарської операції відображені у податковому обліку позивача.

Факт відсутності товарно - транспортних накладних, на який посилається відповідач, як на підставу нікчемності договору поставки, не може бути беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій, оскільки товарно - транспортна накладна не є єдиним документом, який засвідчує факт поставки, за наявності інших належно оформлених первинних документів.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Натомість, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження правомірності прийнятих ним рішень.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із доводами, викладеними відповідачем на обґрунтування апеляційної скарги, так як вони ґрунтуються на висновках перевірки, які були спростовані позивачем і які обґрунтовано були визнані судом першої інстанції такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Твердження відповідача про порушення позивачем вимог Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств», не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції у своїх висновках, так як придбаний позивачем товар був реалізований та використаний, позивачу були видані податкові накладні, а первинні документи, підтверджують реальність господарських операцій.

Також, Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь - яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним посилання відповідача на ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, якими визначено вимоги до укладення правочинів та їхнього змісту, підстави визнання правочинів недійсними та ознаки нікчемності, а також на ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, оскільки відповідачем не надано доказів, які б могли слугувати підставою для визначення правочину нікчемним, як і не представлено доказів визнання правочину у встановленому законом порядку недійсним.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Колегія суддів апеляційного суду з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 159, 195, 197, 198, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року по справі №2а - 1827/10/0370 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К» ЛТД до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення особам, які беруть участь у справі, копії ухвали і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: А. І. Рибачук

І. О. Яворський