Ухвала суду № 38355068, 22.04.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/1415/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Котенко О. А.Номер провадження 22-ц/788/851/14 Суддя-доповідач - Семеній Лідія. Іванівна. Категорія - 26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого - Семеній Л. І.,

суддів - Кононенко О. Ю., Шевченка В. А.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе»

про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.03.2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» (далі - ПАТ «СМНВО ім.М.В.Фрунзе») на користь ОСОБА_3 6000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «СМНВО ім. Фрунзе» Грек В.В., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що наявність у позивача професійного захворювання не підтверджує факту заподіяння моральної шкоди. Про недосконалість технологій та наявність шкідливих виробничих факторів позивач був належним чином повідомлений, тому відповідальність сторін є солідарною. Крім того, позивач працював на іншому підприємстві зі шкідливими умовами праці, проте суд не врахував вину цього підприємства у настанні професійного захворювання. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача Грек В.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника позивача ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 03.02.1986 року по 01.12.1987 рік, з 22.06.1988 року по 02.02.1990 рік, з 15.07.2002 року по 01.03.2010 рік працював у ПАТ «СМНВО ім.М.В.Фрунзе» на посадах формувальника, стропальника, коваля, котельника (а.с.5-7).

З 29.10.2012 року по 22.11.2012 року позивач перебував на обстеженні та лікуванні в Науково-дослідному інституті гігієни праці та профзахворювань Харківського Національного медичного університету. Внаслідок обстеження у нього був встановлений діагноз професійного захворювання: «Хронічне обструктивне захворювання легень токсикоз-пилової етіології І стадії в фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень першого ступеню. Легенева недостатність першого ступеню. Захворювання професійне. (Вперше встановлено ППЛЕК НДІ ГП та ПЗ ХНМУ 22.11.2012 pоку). Хронічна двостороння сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (третя ступень). Захворювання професійне від тривалої дії шуму на виробництві (вперше встановлено ППЛЕК НДІ ГП та ПЗ ХНМУ 22.11.2012 року)» (а.с.8).

З 26.11.2013 року по 19.12.2013 року ОСОБА_3 знову перебував на обстеженні та лікуванні в Науково-дослідному інституті гігієни праці та профзахворювань Харківського Національного медичного університету, де підтверджено раніше встановлені професійні захворювання (а.с.10).

15.01.2014 року позивачу на МСЕК встановлено 40% стійкої втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань (а.с.11).

Внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в моральних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв'язків. Він постійно хворіє, крім того, має значні обмеження в життєдіяльності, звичках, бажаннях. Все це вимагає додаткових зусиль по організації його життя і веде до нових переживань.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що в зв'язку із отриманням за час роботи на підприємстві професійних захворювань, позивач втратив професійну працездатність на 40%, в результаті чого переносить моральні страждання, тому обґрунтовано поклав обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди на роботодавця, що відповідає вимогам ст.ст.153, 237-1 КЗпП України.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням всіх обставин та вимог закону, з дотриманням вимог розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці та знав про можливі шкідливі наслідки для свого здоров'я висновків суду не спростовують, оскільки не спростовують факту наявності вини роботодавця в неналежному забезпеченні безпечних та нешкідливих умов праці та не є підставою для позбавлення позивача права на отримання відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Ст.237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Проте, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.22 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз.4 ст.1, п.п."е" п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключена ч.3 ст.34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року №717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Рішенням Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року, яким внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року.

Крім того, у рішенні зазначено, що саме право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач працював в шкідливих умовах в Публічному акціонерному товаристві «Центроліт», яке також порушило законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи праці висновків суду не спростовують, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач захворів на хронічні професійні захворювання, працюючи на іншому шкідливому виробництві з 29.05.1998 року по 18.05.2001 року, відповідач, всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, суду не надав.

Крім того, як вбачається з інформаційної довідки про умови праці Сумської міської СЕС саме умови праці позивача на посаді котельника цеха №4 в ПАТ «СМНВО ім.М.В.Фрунзе» відповідають 3 класу 3 ступеню шкідливих та небезпечних умов праці, що призвели до професійного захворювання.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -