Постанова № 38353264, 22.04.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 року Справа № 913/2293/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача третьої особи-не з'явились, -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "СК "Нова"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 26.02.2014у справі№913/2293/13 за позовомПАТ "СК "Нова"до (третя особаПАТ "СК "Оранта-Лугань" - ОСОБА_4)про відшкодування 5983,44 грн. шкоди в порядку регресу ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.11.2013 (суддя Старкова Г.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.02.2014 (судді: Склярук О.І., Богатир К.В., Дучал Н.М.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю у зв'язку з їх необґрунтованістю.

ПАТ "СК "Нова" в поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.993,1191 ЦК України, ст.25 Закону України "Про страхування", ст.ст.15,38,56 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП) та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що з матеріалів одержаної від Краснолуцького міського суду Луганської області адміністративної справи №3-1334/10 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 вбачається, що останній на момент ДТП, яка сталася 11.04.2010р., окрім порушення п.10.9 Правил дорожнього руху, будь-яких інших порушень не вчинив, тому керував транспортним засобом на законних підставах, а відповідачем не вжито жодних заходів щодо встановлення незаконності керування ОСОБА_4 автомобілем під час ДТП. Крім того, заявник вважає, що, в разі керування ОСОБА_4 транспортним засобом без законних на те підстав, відповідач після виплати страхового відшкодування вправі подати регресний позов до свого страхувальника або третьої особи.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Луганської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2010р. на Антрацитівському шосе в м.Красний Луч сталася ДТП за участю автомобіля Peugeot, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля ВАЗ 2121, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4.

Постановою Краснолуцького міського суду Луганської області від 18.05.2013 у справа №3-1334 (в редакції постанови від 04.09.2013 про виправлення описки) ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 350 грн. (а.с.17) Цією ж постановою встановлено, що ОСОБА_4, керуючи автомобілем ВАЗ 2121 державний номер НОМЕР_2, при здійсненні маневру заднім ходом здійснив наїзд на автомобіль Peugeot, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 ДТП сталася у зв'язку з порушенням водієм ОСОБА_4 п.10.9 Правил дорожнього руху України, що призвело до механічних пошкоджень застрахованого автомобіля. Відповідно до розширених відомостей №8602646 про дорожньо-транспортну пригоду винуватцем ДТП 11.04.2010р. є ОСОБА_4 (а.с.15).

На виконання умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу від 14.02.2010 №988 на підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування від 20.09.2010 (а.с.16) та рахунку-фактури №2254 від 09.06.2010 (а.с.24) позивачем було складено страховий акт (попередній) №2962 від 29.09.2010 (а.с.13) та відшкодовано страхувальнику розмір матеріальних збитків, що були завдані в результаті ДТП 11.04.2010р. Розмір страхового відшкодування склав 5983,44 грн., що підтверджується угодою №1 про проведення заліку взаємних однорідних вимог №1 від 27.09.2010. (а.с.25)

Під час апеляційного провадження відповідачем на вимогу суду було надіслано копію полісу ВС/8037507 на умовах страхування 1-го типу. Застрахованим транспортним засобом за цим полісом (договором) є автомобіль ВАЗ2121, реєстраційний номер НОМЕР_2, а договір укладено між ПАТ "СК "Оранта-Лугань" (відповідач) та ОСОБА_7 зі строком дії з 19.07.2009р. до 18.07.2010р., яким охоплюється день вчинення ДТП (11.04.2010р.)

З вищезазначених документів вбачається, що особа (ОСОБА_4), яку було визнано винною у скоєнні ДТП, не є страхувальником ПАТ "СК "Оранта-Лугань" .

Страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється у відповідності до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким передбачені порядок та умови виплати страхового відшкодування, а також випадки відмови у виплаті страхового відшкодування.

Договір страхування був укладений на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір 1-го типу), що врегульовано п.15.1 ст.15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., що діяла на момент укладення договору страхування та скоєння ДТП).

Встановлення наявності законних підстав для експлуатації особою транспортного засобу є обов'язковим при розгляді страхових справ за договорами 1-го типу за умови, що відповідальним за шкоду є не страхувальник, а інша особа. Однак, законні підстави експлуатації ОСОБА_4 автомобіля ВАЗ2121, реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент ДТП матеріалами справи не підтверджені, чим порушено вимоги ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якої для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування повинна надати страховику заяву, в якій містяться обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу та докази, що її підтверджують відповідно до законодавства.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку, що дія полісу №ВС/8037507 на ОСОБА_4 не поширюється у зв'язку з відсутністю доказів законності керування ОСОБА_4 забезпеченим транспортним засобом ВАЗ 2121, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Колегія погоджується з висновком апеляційного суду про те, що Закон України "Про страхування" не містить приписів, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, в зв'язку з чим, вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, яка визначена позивачем в сумі 11983,44 грн. відповідно до рахунку-фактури №2254 від 09.06.2010 (а.с.24), не суперечить ані умовам договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, ані Закону України "Про страхування".

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У даному спорі між сторонами як двома страховиками виникли регресні страхові правовідносини, в зв'язку з чим, помилковим визнається застосування апеляційним судом до спірних правовідносин загальної норми ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка регулює порядок відшкодування потерпілій особі шкоди за рахунок страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

В основу оскаржуваної постанови покладено суперечливий висновок про те, що страхувальником за полісом №ВС/8037507 (договір 1-го типу) не є особа (ОСОБА_4), яку визнано винною у вчинені ДТП 11.04.2010р., а позивач не надав доказів експлуатації винною особою забезпеченого транспортного засобу в момент вчинення ДТП на законних підставах і відсутня можливість встановити ці підстави.

Однак, суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи підстави відмови у виплаті страхового відшкодування, помилково залишили поза увагою положення ст.26 Закону України "Про страхування" та ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП).

Так, відповідно до ст.26 Закону України "Про страхування" підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

В свою чергу, згідно зі ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП) відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону; шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України "Про страхування"; шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях; шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій; шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень ст.26 Закону України "Про страхування" та ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП) слід дійти до висновку про те, що обставини експлуатації забезпеченого транспортного засобу будь-якою особою не на законних підставах, не входять до вичерпного переліку підстав для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику. Не передбачені такі підстави для відмови у здійсненні страхових виплат і умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах І типу (поліс №ВС/8037507).

З цих підстав колегія визнає помилковими вибіркові посилання судів в обґрунтування підстав відмови в позові виключно на п.15.1 ст.15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП), оскільки висновки з цього приводу зроблені без урахування змісту імперативних приписів ст.26 Закону України "Про страхування" та ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шляхом довільного розширення кола вичерпних підстав для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.

Водночас, з копій матеріалів витребуваної судом першої інстанції справи №3-1334/10 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 вбачається, що останній на момент ДТП, яка сталася 11.04.2010р., окрім порушення п.10.9 Правил дорожнього руху, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України, будь-яких інших порушень не вчинив, тому презюмується керування ОСОБА_4 забезпеченим транспортним засобом на законних підставах. Доказів зворотного відповідач не надав та судами не встановлено.

При цьому, касаційна інстанція враховує, що у випадку експлуатації ОСОБА_4 забезпеченого транспортного засобу в день скоєння ДТП без законних на те підстав (за відсутності необхідних документів) на нього було б складено протокол за ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами, які не мають відповідних документів або не пред'явили їх для перевірки. Проте, жодних доказів з цього приводу сторонами не надано.

Крім того, згідно з ч.3 ст.1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та сторонами не доведено незаконного заволодіння та експлуатації ОСОБА_4 в день скоєння ДТП транспортного засобу (автомобіль ВАЗ2121 реєстраційний номер НОМЕР_2), належного страхувальнику (ОСОБА_7), зокрема, шляхом звернення власника до компетентних правоохоронних органів за фактом неправомірного заволодіння ОСОБА_4 чужим транспортним засобом (його угону, викрадення тощо). Адже, факт неправомірного заволодіння має бути встановлений за результатами розслідування правоохоронними органами кримінальної справи та її розгляду судом, в зв'язку з чим презюмується факт правомірного володіння та користування транспортним засобом з відома його власника.

Також заслуговують на увагу твердження скаржника про неврахування судами приписів пп."б" п.38.1.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП), якими страховику (відповідачу) після виплати страхового відшкодування надано право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру матеріального збитку, підлягаючого до регресного відшкодування позивачу за рахунок відповідача, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм матеріального (ст.ст.993,1187,1191 ЦК України, ст.26 Закону України "Про страхування" та ст.ст.15,32,35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") і процесуального права (ст.43 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія з урахуванням вимог п.3 ст.1119 ГПК України вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "СК "Нова" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 14.11.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.02.2014 у справі №913/2293/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун