Ухвала суду № 38352530, 15.04.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №11-кп/790/407/14 Головуючий 1-ої інстанції - Бородіна О.В.

Справа №642/6966/13-к Доповідач: Савенко М.Є.

Категорія: ч.2 ст.121 КК України

УХВАЛА

Іменем України

15 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Савенка М.Є.,

суддів - Алексєєва О.О., Люшні А.І.,

при секретарі - Сінегіній К.О.,

за участю прокурора - Криворучко І.І.,

захисника - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_1 в останній редакції та обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 06.02.2014р., -

ВСТАНОВИЛА:

Указаним вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець с. Фарносова Тосненського району Ленінградської області, РФ, громадянин України, з середньою освітою, одружений, непрацюючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2; проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст.89 КК України не судимий

засуджений за ч.2 ст.121 КК України до 7(семи) років 6(шести) місяців позбавлення волі.

Згідно вироку, 28.07.2013р., близько 16год. 40хв., ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за місцем свого помешкання, у квартирі АДРЕСА_1, на підґрунті особистих неприязних відносин вступив у конфлікт зі співмешканкою ОСОБА_3, підчас якого ОСОБА_2 навмисно завдав удар лівою рукою в обличчя ОСОБА_3, від якого вона зігнулась, а він, продовжуючи свої злочинні дії, наніс їй один удар кулаком лівої руки в поперекову область зліва. В результаті протиправних умисних дій ОСОБА_2 спричинив потерпілій ОСОБА_3 наступні тілесні ушкодження: синець у ділянці нирок ліворуч, крововиливи у м'які тканини в області хрестця, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та травматичний розрив селезінки, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя. Від отриманої закритої тупої травми живота, що ускладнилася у своїй течії розвитком внутрішньої кровотечі, що призвело до крововтрати, ОСОБА_3 28.06.2013р. померла за вищевказаною адресою.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_1 в своїх апеляційних скаргах просять вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 06.02.2014р. змінити, перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч.1 ст.119 КК України і призначити покарання із застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, оскільки суд першої інстанції не достатньо врахував, що у ОСОБА_2 не було умислу на завдання тяжких тілесних ушкоджень, а не врахував його щире каяття.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали свої апеляції, з'ясувавши думку прокурора, який вважав вирок суду правомірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Апеляційний суд перевіряє вирок суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.404 КПК України в межах поданих апеляційних скарг.

Як вбачається з апеляцій, встановлені у вироку суду фактичні обставини справи ніхто не оспорює. Проте, апелянти вважають, що ці дії обвинуваченого необхідно кваліфікувати як вбивство через необережність, оскільки у ОСОБА_2 не було умислу на завдання тяжких тілесних ушкоджень тому обвинувачений діяв з необережною формою вини.

Так, ст.23 КК України вказує, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

При цьому, законодавець у ст.24 КК України передбачає два види умислу прямий і непрямий. Де непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання, а прямий - бажає настання цих наслідків.

Таким чином, свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме припущення настання наслідків - його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак зміст умислу полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

У ст.25 КК України зазначені два види необережності: злочинна самовпевненість (самонадіяність) та злочинна недбалість. Згідно з ч.2 цієї ж норми необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення, а недбалістю за ч.3 той же статті, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

При відмежуванні самовпевненості від непрямого умислу слід виходити з того, що і за інтелектуальними, і за вольовими ознаками ці види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків.

Однак, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі - реальну конкретну можливість їх настання. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини щодо інтелектуальної ознаки.

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи - конкретний, спирається на обставину, здатну відвернути настання наслідків, однак, цей розрахунок виявляється помилковим. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків і як правило, в неї, немає будь-якого розрахунку на відвернення наслідків.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 навмисно завдавав удар ОСОБА_3 в поперекову область зліва, чим спричинив потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, діяв з непрямим умислом, оскільки: удар завдавав навмисно; розумів, що його дії носять небезпечний характер; не бажав завдати останній тяжких тілесних ушкоджень але в силу свого інтелектуальної розвитку свідомо припускав їх настання.

Отже, оскільки ОСОБА_2 діяв умисно, саме від його дій ОСОБА_3 було завдане тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілої то колегія суддів приходить до висновку про правильність правової кваліфікації цих його дій за ч.2 ст.121 КК України.

Доводи обвинуваченого та його захисника про необхідність пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання колегія суддів вважає необґрунтованими оскільки у відповідності до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах санкції статті Кримінального Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин: відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Щире каяття згідно зі ст. 66 КК України визнається обставиною, що пом'якшує покарання, якщо воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалася. Проте як вбачається зі змісту вироку, ОСОБА_2 допитаний в судовому засіданні винним себе не визнав тому суд правомірно не визнав цю обставину як пом'якшуючу покарання.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом передбачено ст.69 КК України за умови наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. А звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачене ст.75 КК України застосовується лише у випадку якщо суд при призначає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину; особу винного, який, не працює, має неповнолітнього сина, але із сім'єю не проживає, веде антисоціальний спосіб життя; обставини, які пом'якшують покарання судом не встановлені; обставиною, що обтяжує покарання визнано - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння з урахуванням чого суд призначив йому покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі.

Приймаючи до уваги, що санкція ч.2 ст.121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі від 7 до 10 років, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання неможна визнати явно несправедливим через його суворість.

Оскільки судом першої інстанції правильно застосовано кримінальний закон, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, тому підстав для задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_1, в останній редакції та обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 06.02.2014р. щодо ОСОБА_2 - без змін.

Ухвала може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий -

Судді: