Постанова № 38351368, 16.04.2014, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/43/14-a

16 квітня 2014 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Чепенюк О.В.,

при секретарі судового засідання Мельник А.В.,

за участю представника позивача Гарагуци В.Ф.,

представника відповідача Коваленко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом комунального підприємства фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області про скасування пунктів 3, 4, 5, 6, 7 вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради (далі - КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції про скасування вимоги про усунення порушень законодавства, виявлених ревізією, від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року за згодою позивача допущено заміну первинного відповідача Тернопільську об'єднану державну фінансову інспекцію (яка є структурним підрозділом Державної фінансової інспекції в Тернопільській області) належним відповідачем Державною фінансовою інспекцією в Тернопільській області.

В подальшому представник позивача зменшив позовні вимоги, про що подав до суду відповідну заяву від 12 лютого 2014 року № 5/02, та просив скасувати пункти 3, 4, 5, 6, 7 вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 (а. с. 163-164).

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

Тернопільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією (далі - Тернопільська ОДФІ) проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» за період з 01 січня 2010 року по 30 квітня 2013 року, про що складено акт ревізії від 25 червня 2013 року № 17-22/180, та в подальшому направлено вимогу від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 про усунення порушень законодавства, виявлених ревізією. Позивач вважає таку вимогу незаконною в частині пунктів 3-7, вказуючи, зокрема, на те, що частково підприємством усунуті порушення. Так, позивачем виконано пункти 4, 6 вимоги в частині повернення зайво виплачених надбавок до заробітної плати окремим працівникам підприємства та зайво нарахованих і виплачених відпускних.

Щодо пункту 3 вимоги, яка стосується несплати підприємством до міського бюджету податку на прибуток підприємств (частини чистого прибутку, одержаного у 2010 році) в сумі 39500,00 грн., то зазначає, що такі обставини були предметом податкової перевірки, за результатами якої Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією прийняте відповідне податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток з застосуванням штрафних санкцій, яке оскаржене в судовому порядку. Після набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, пункт 3 вимоги Тернопільської ОДФІ буде виконано.

Не погоджується позивач з пунктом 5 вимоги, яка передбачає стягнення коштів з колишнього головного бухгалтера ОСОБА_5 зайво виплачених при його звільненні за згодою сторін, що нараховані без належної правової підстави в порушення законодавства про оплату праці та умов колективного договору. При цьому вказує, якщо виплата матеріальної допомоги не передбачена в обов'язковому порядку колективним договором чи законодавством, то її надання оформляється добровільно за згодою сторін на підставі заяви працівника та відповідно до наказу керівника, що мало місце у спірному випадку.

Щодо допущених підприємством порушень в частині надмірної сплати обов'язкових платежів до Пенсійного фонду (пункт 7 вимоги), то позивач зазначає, що у 2012 році на підприємстві проводилась перевірка Управлінням Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, за результатами якої не виявлено зайво нарахованих та сплачених платежів (внесків), а тому вважає оскаржуваний пункт 7 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року неправомірним.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнала з підстав, наведених у запереченні проти позову від 22 січня 2014 року (а. с. 51-54), письмових поясненнях від 11 лютого 2014 року (а. с. 133-134), вважає вимогу Тернопільської ОДФІ підставною та обґрунтованою у зв'язку з допущенням позивачем порушень фінансової дисципліни, виявлених під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, підтвердила факт часткового виконання окремих оскаржуваних пунктів вимоги та просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що працівниками Державної фінансової інспекції в Тернопільській області та Тернопільської ОДФІ відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Тернопільській області на другий квартал 2013 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» за період з 01 січня 2010 року по 30 квітня 2013 року, про що складено акт ревізії від 25 червня 2013 року № 17-22/180 (а. с. 55-101). Ревізією встановлено ряд порушень та недоліків, з метою усунення яких Тернопільською ОДФІ направлено позивачу відповідну вимогу від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 (а. с. 6-8), скасування пунктів 3, 4, 5, 6, 7 якої є предметом позову.

Так, згідно з оскаржуваною вимогою Тернопільська ОДФІ вимагала:

- відобразити в обліку кредиторську заборгованість перед міським бюджетом та перерахувати 39500,00 грн. частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року до відповідного бюджету (пункт 3 вимоги);

- відшкодувати безпідставно виплачені працівникам кошти в сумі 22038,48 грн., у тому числі шляхом пред'явлення цивільних позовів до винних осіб, та у зв'язку з цим провести перерахунки, відповідні взаємозвірки щодо сум зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів (18687,49 грн.) та місцевого бюджету (6695,27 грн.) і повернути їх чи зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 4 вимоги);

- в установленому законом (судовому) порядку стягнути безпідставно виплачені кошти в сумі 8542,25 грн. колишньому головному бухгалтеру ОСОБА_5, та у зв'язку з цим провести перерахунки, відповідні взаємозвірки щодо сум зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів (4207,53 грн.) та місцевого бюджету (1507,45 грн.) і повернути їх чи зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 5 вимоги);

- відшкодувати безпідставно нараховані та виплачені кошти працівникам в сумі 6053,59 грн., в тому числі й шляхом пред'явлення цивільних позовів до винних осіб, та провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо внесків до державних цільових фондів ( 2099,35 грн.) і повернути їх або зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 6 вимоги);

- провести перерахунки, відповідні взаємозвірки щодо сум зайво сплачених внесків до Пенсійного фонду (17146,92 грн.) та повернути їх чи зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 6 вимоги).

Пункти 1, 2, 8 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 позивачем не оскаржуються.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Саме ці критерії є визначальними при перевірці на правомірність рішень та дій органів державної влади, що визначено частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначаються Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1996 року № 2939-ХІІ (Закон № 2939-ХІІ). Відповідно до статті 2 Закону № 2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю, серед іншого, надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктами 45, 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550, визначено, що у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому; якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

В межах повноважень, в порядку та у спосіб, що передбачені наведеними вище правовими актами, Тернопільською ОДФІ проведено ревізію фінансово-господарської діяльності КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник». Надаючи правову оцінку виявленим порушенням, наслідком яких стало направлення до виконання позивачу відповідної вимоги, судом по кожному з оскаржуваних пунктів вимоги враховано таке.

Щодо пункту 3 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Ревізією питання «Фінансові результати та власний капітал» встановлено, що позивач за підсумками діяльності 2010 року отримав прибуток у розмірі 79000,00 грн., проте в порушення вимог статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 11 рішення Тернопільської міської ради № 6/4/6 від 05 січня 2011 року «Про бюджет міста Тернополя на 2011 рік», які визначали, що комунальні унітарні підприємства, які зареєстровані на території міста, сплачують до загального фонду міського бюджету частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року у розмірі 50 відсотків чистого прибутку (доходу), не сплатив 39500,00 грн. податку на прибуток до відповідного бюджету (а. с. 79). А тому пункт 3 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року зобов'язував підприємство відобразити в обліку кредиторську заборгованість перед міським бюджетом та перерахувати 39500,00 грн. частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року до відповідного бюджету.

Судом встановлено, що КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» засноване на комунальній власності, створене рішенням виконкому Тернопільської міської Ради народних депутатів від 20 березня 1996 року, засновником підприємства є Тернопільська міська рада (пункти 1.1,1.2 статуту підприємства, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 04 червня 2009 року № 5/27/14 та зареєстрованого державним реєстратором 07 липня 2009 року) (а. с. 126-129).

Відповідно до пункту 11 рішення Тернопільської міської ради № 6/4/6 від 05 січня 2011 року «Про бюджет міста Тернополя на 2011 рік» комунальні унітарні підприємства, які зареєстровані на території міста і належать до спільної власності територіальної громади міста та їх об'єднання і дочірні підприємства, що перебувають на загальній системі оподаткування, сплачують до загального фонду міського бюджету частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року у розмірі 50 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідного з положеннями бухгалтерського обліку (а. с. 79).

Оскільки позивач є комунальним підприємством, тому мав сплатити за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року до загального фонду міського бюджету 39500,00 грн. частини прибутку (доходу) у терміни сплати податку на прибуток підприємств, тобто 50 відсотків чистого прибутку (доходу) за 2010 рік. Дане питання було також предметом перевірки, проведеної Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією, за результатами якої на підставі акту № 4592/15-01/14055223 від 17 червня 2011 року прийняте податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2011 року № 0002411501, яким визначено суму податкового зобов'язання КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» за платежем частина чистого прибутку (доходу) комунальних, унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучаються до бюджету, в розмірі 49454 грн. 00 коп., у тому числі 39500,00 грн. - за основним платежем та 10045 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Дане податкове повідомлення-рішення платником податків оскаржене до суду, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року, яка набрала законної сили згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, у справі № 2а-1970/3554/11 за позовом КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2011 року № 000241150 в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а. с. 137-138, 145-146).

Враховуючи положення частини першої статті 72 КАС України та обставини, встановлені постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у справі № 2а-1970/3554/11, яка набрала законної сили, щодо правомірності донарахування КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» податкового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) комунальних, унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучаються до бюджету в сумі 39500,00 грн., суд приходить до висновку про правомірність пункту 3 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 про перерахування цієї суми чистого прибутку до відповідного бюджету.

Щодо пункту 4 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Ревізією встановлено, що протягом періоду з листопада 2010 року по грудень 2012 року директорам, які очолювали у різний час підприємство, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 в порушення положень статті 8 Закону України «Про оплату праці», пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об'єднань державних підприємств», пункту 7.7 статуту підприємства, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 04 червня 2009 року № 5/27/14, неправомірно нараховувалися та виплачувалися надбавки у розмірі від 50 до 100 відсотків до посадового окладу та премії (а. с. 63). Зайво нараховано надбавок на суму 46002,01 грн. та премії 300,00 грн., з яких проведено утримань до державних цільових фондів в сумі 1666,87 грн., сплачено податку з доходів фізичних осіб - 6695,27 грн., виплачено коштів у розмірі 37939,87 грн. Відповідно до оскаржуваного пункту 4 вимоги позивача зобов'язано відшкодувати з винних осіб безпідставно виплачені кошти, з урахуванням уже відшкодованої частини коштів під час ревізії, та провести перерахунки зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів та місцевого бюджету.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» від 19 травня 1999 року № 859 надано право, зокрема, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на комунальній власності, встановлювати надбавку за інтенсивність праці та особливий характер роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу. Таким чином, керівник комунального підприємства може отримувати відповідну надбавку до посадового окладу лише за відповідним рішенням керівника місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, з яким укладався контракт, та у розмірі не більше 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до пункту 7.7 статуту КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» умови оплати праці та матеріального забезпечення директора здійснюються згідно з контрактом, укладеним з міським головою (а. с. 126-129).

Згідно з умовами контрактів, укладених міським головою з колишніми та теперішнім керівниками КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» ОСОБА_7 (від 04 листопада 2010 року), ОСОБА_8 (від 03 лютого 2011 року), ОСОБА_6 (від 07 лютого 2012 року) заробітна плата директору підприємства виплачується, виходячи із встановленого посадового окладу та надбавки у розмірі 50 відсотків до нього. Виплати інших надбавок чи премій контрактом не передбачено.

Ревізією встановлено, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 протягом листопада 2010 року - грудня 2012 року нараховувалися та виплачувалися надбавки у розмірі від 50 до 100 відсотків до посадового окладу та премії відповідно до підписаних ними щомісячних відомостей про встановлення надбавок до посадового окладу та наказу № 80-К від 16 грудня 2010 року, що не відповідає наведеним вище нормам правових та локальних актів про оплату праці керівників комунальних підприємств. А тому пункт 4 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 про зобов'язання відшкодувати безпідставно виплачені кошти та провести перерахунки зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів та місцевого бюджету є правомірним.

При цьому, повернення особами, які допустили порушення ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, на рахунок комунального підприємства зайво виплачених коштів, свідчить про визнання факту вчинення порушення фінансової дисципліни, а обґрунтування представника позивача щодо усунення таких порушень, виявлених ревізією, не є підставою для скасування відповідних пунктів оскаржуваної вимоги. Крім того, неправомірні виплати коштів стали наслідком надмірної сплати податків та зборів до відповідних бюджетів та державних цільових фондів, чим завдано матеріально шкоди (збитків) комунальному підприємству.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства та встановлені обставини справи, позовні вимоги в частині скасування пункту 4 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 до задоволення не підлягають.

Щодо пункту 5 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Одне з порушень, виявлених ревізією, стосується недотримання позивачем статті 14 Закону України «Про оплату праці», статей 5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», пункту 1.4 розділу 1 та пункту 1.1 розділу 7 колективного договору підприємства, зареєстрованого 17 травня 2012 року, та виплати без правової підстави колишньому головному бухгалтеру підприємства ОСОБА_5 відповідно до наказу № 26а-К від 29 травня 2012 року допомоги при його звільненні у розмірі 10425,00 грн., з яких утримано до Пенсійного фонду - 375,30 грн. та сплачено податку з доходів фізичних осіб - 1507,45 грн., виплачено особі - 8542,25 грн. (а. с. 64). Згідно з пунктом 5 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року позивача зобов'язано стягнути зайво виплачені кошти в сумі 8542,25 грн. із колишнього головного бухгалтера ОСОБА_5, які йому нараховані безпідставно та провести перерахунок і відповідні взаємозвірки щодо сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів та місцевого бюджету (повернути або зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені розділом 7 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та Законом України «Про оплату праці».

Відповідно до статі 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною першої статті 14 Закону України «Про оплату праці» визначено, що договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993 року № 3356-XII положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Судом встановлено, що питання оплати праці та її нормування, охорони праці, розвитку соціальної сфери підприємства, соціально-трудових пільг, гарантій та компенсацій для працівників КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» обумовлені у колективному договорі, укладеному між трудовим колективом та адміністрацією на 2012 рік, прийнятому на зборах трудового колективу 12 квітня 2012 року, зареєстрованого 17 травня 2012 року (а. с. 87, 167-175). Зокрема, пункт 7.1.1 розділу 7 «Розвиток соціальної сфери підприємства, соціально-трудових пільг, гарантій та компенсацій» колективного договору КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» зобов'язує адміністрацію виплачувати працівникам при звільненні після досягнення пенсійного віку при фінансовій можливості підприємства допомогу у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати при стажі роботи до 5 років, дві середньомісячні заробітні плати при стажі роботи більше 5 років, три середньомісячні заробітні плати при стажі роботи більше 10 років (а. с. 174).

У спірному випадку позивачем було виплачено ОСОБА_5 допомогу при його звільненні з роботи у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат відповідно до наказу директора підприємства від 29 травня 2012 року № 26а-К (а. с. 16). При цьому, будь-яких підстав для виплати такої допомоги у змісті наказу не зазначено, окрім як вказівки на «виплату допомоги при звільненні працівника». Згідно з наказом директора КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» від 29 травня 2012 року ОСОБА_5 головного бухгалтера фінансово-економічного відділу звільнено з займаної посади з 31 травня 2012 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України (а. с. 166). Як вбачається з пояснень представника позивача звільнення працівника та виплата допомоги проведена на підставі заяви останнього від 28 травня 2012 року про звільнення з посади за згодою сторін, в якій одночасно ОСОБА_5 просив виплатити йому три середньомісячних заробітних плати вихідної допомоги (а. с. 165). З письмових пояснень представника відповідача від 14 квітня 2014 року слідує, що ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1) не досяг пенсійного віку на момент звільнення (а. с. 162), що підтвердив представник позивача у судовому засіданні, тобто виплата допомоги при звільненні в даному випадку не підпадала під регулювання пунктом 7.1.1 розділу 7 колективного договору КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник».

Виплата вихідної допомоги при звільненні за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України не передбачена жодною нормою даного Кодексу. Виплата вихідної допомоги при звільненні можлива лише у випадках, передбачених статтею 44 КЗпП України, зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Зі змісту колективного договору КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» слідує, що виплата працівнику допомоги при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат можлива лише при досягненні пенсійного віку та стажі роботи більше 10 років за умови фінансової спроможності підприємства. ОСОБА_5 не підпадає під дану категорію звільнених працівників, оскільки не досяг пенсійного віку. При цьому, саме колективний договір встановлює додаткові порівняно з чинним законодавством положення умов оплати праці, гарантії та пільги, про що зазначено у пункті 1.13 колективного договору.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до положень пунктів 8.5, 9.12 статуту комунального підприємства директор підприємства має право розпоряджатися коштами підприємства лише в порядку, встановленому статутом та законодавством України, а підприємство може за рахунок власних коштів надавати членам трудового колективу матеріальну та допомогу при виході на пенсію, надавати право користуватися іншими пільгами, встановленими нормами чинного законодавства, та передбаченими лише колективним договором і статутом. Тобто виплата такої матеріальної допомоги як в спірному випадку має бути передбачена колективним договором.

Суд критично оцінює пояснення представника позивача щодо виплати такої допомоги ОСОБА_5 у зв'язку з сімейними обставинами та важким матеріальним станом з посиланням на пункт 7.1.2 колективного договору, оскільки у ньому передбачено надання одноразово грошової допомоги працівнику у зв'язку із сімейними обставинами в межах середнього заробітку при фінансовій спроможності підприємства. Крім того, представник позивача не зміг пояснити, які саме конкретні сімейні обставини ОСОБА_5 мали місце при вирішенні питання про надання грошової допомоги, а надані докази, зокрема, заява працівника, яка не містить будь-якої вказівки на сімейні обставини чи важкий матеріальний стан, спростовує такі твердження.

Таким чином, слід прийти до висновку, що комунальним підприємством виплачено працівнику допомогу при його звільненні у порядку та розмірі, що не передбачені нормативними та локальними актами, за одноособовим рішенням директора підприємства, заснованого на комунальній формі власності, тобто протиправно, а відтак пункт 5 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 прийнятий правомірно.

Щодо пункту 6 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

З акту ревізії вбачається, що позивачем при розрахунку середнього заробітку для оплати відпускних працівникам включались суми матеріальної допомоги, що є порушенням підпункту «б» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та призвело до зайвого нарахування та виплати працівникам вказаних виплат за період з січня 2010 року по грудень 2012 року на загальну суму 6053,59 грн., і як наслідок, зайво сплачено внесків до державних цільових фондів (єдиного соціального внеску) на загальну суму 2099,35 грн., що нараховані на ці виплати (а. с. 64-65). Відтак, відповідно до пункту 6 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року позивача зобов'язано відшкодувати безпідставно нараховані та виплачені кошти та провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо внесків до державних цільових фондів (повернути або зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується, зокрема, у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки тощо.

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 даного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Оскільки ревізією встановлено, що позивач при розрахунку середнього заробітку для оплати відпускних працівникам підприємства включав суми матеріальної допомоги, а наведені вище правові норми забороняють при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включати матеріальну допомогу, то слід прийти до висновку, що КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» допустило порушення при нарахуванні відпускних, що призвело до зайвої виплати працівникам підприємства вказаних виплат за період з січня 2010 року по грудень 2012 року на загальну суму 6053,59 грн., та, як наслідок, зайвої сплати внесків до державних цільових фондів (єдиного соціального внеску) на загальну суму 2099,35 грн., що нараховані на ці виплати (а. с. 64-65). Відтак, пункт 6 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 правомірний.

Стосовно пункту 7 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Ще одне порушення, на усунення якого пунктом 7 вимоги від КП фірми «Тернопільбудінвестзамовник» вимагалося провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо внесків до Пенсійного фонду (повернути або зарахувати в рахунок майбутніх платежів) на суму 17146,92 грн., стосується недотримання позивачем частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини сьомої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктів 4, 14 розділу I Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, та нарахування внесків до Пенсійного фонду на вихідну допомогу при припиненні трудового договору та матеріальну допомогу разового характеру, що надається окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, та на поховання, на які нарахування таких внесків не передбачено (а. с. 65-66).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції Закону чинного на момент виникнення спірних правовідносин) страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону (до яких належить позивач), - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 7 цього ж Закону).

Таким чином, базою для нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема, були (є) суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, передбачені Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Відповідно до пунктів 3.8, 3.31 Інструкції зі статистики заробітної плати до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, відносяться суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору; матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання.

Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, був передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року № 697 (чинною на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 1 якої до переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, відносилася, серед іншого, вихідна допомога у разі припинення трудового договору.

Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» згідно з пунктами 4, 14 якого єдиний внесок не нараховується на вихідну допомога у разі припинення трудового договору; матеріальну допомогу разового характеру, що надається окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання.

Іншого чинним законодавством не передбачено. Дана позиція щодо використання коштів для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суми матеріальної допомоги викладена в листі Пенсійного фонду України від 13 липня 2011 року № 14399/03-20.

Таким чином, КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» проводило нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а з 2011 року - єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на вихідну допомогу при припиненні трудового договору з працівником та матеріальну допомогу разового характеру, що надається окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, та на поховання безпідставно, з порушенням наведених вище нормативно-правових актів, завищивши базу для нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, чим завдано збитків на суму 17146,92 грн. При цьому, суд не бере до уваги позицію представника позивача про те, що при перевірці підприємства Управлінням Пенсійного фонду України в місті Тернополі з питань щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів не виявлено зайво нарахованих та сплачених платежів (внесків), оскільки наведені правові норми та обставини справи підтверджують факт порушення. Позивач не заперечує виплату таких допомог разового характеру працівникам та нарахування внесків та суми цих допомог. Відтак, пункт 7 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року є також підставним та правомірним.

Статтею 11 КАС України встановлено принцип змагальності сторін, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні представником відповідача як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність оскаржуваних пунктів 3, 4, 5, 6, 7 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225, доводи адміністративного позову спростовані.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище положення чинного законодавства, суд приходить до переконання, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 11, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову комунального підприємства фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області про скасування пунктів 3, 4, 5, 6, 7 вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова складена 18 квітня 2014 року.

Головуючий суддя Чепенюк О.В.

копія вірна

Суддя Чепенюк О.В.