Ухвала суду № 38350020, 23.04.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Логойда Т.В.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року справа №805/1827/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Ханової Р.Ф.

Яковенко М.М.,

за участю секретаря судового засідання Крамської С.О.,

за участю представника відповідача Егорової Л.С. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року по адміністративній справі № 805/1827/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року по адміністративній справі № 805/1827/14 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Авдіївці Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасувано рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Авдіївці Донецької області від 28 січня 2014 року №4. Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 182 грн. 70 коп.(арк.справи 45-46)

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області звернулась з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту с порушенням норм матеріального права, просила постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу. (арк.справи 48-52).

У судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі..

За правилами частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який обрав спрощену систему оподаткування, зареєстрований як платник страхових внесків та як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Авдіївці Донецької області.

28 січня 2014 року вказаним органом Пенсійного фонду України щодо позивача прийнято рішення №4 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду України, яким на підставі п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу нараховано пеню в сумі 126,65 грн. за період затримки з 11 лютого 2013 року по 10 липня 2013 року сплати фінансових санкцій.

Рішення прийнято на підставі даних картки особового рахунку платника, де відображена сума виниклої заборгованості по рішенню від 09 серпня 2012 року №390 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, в розмірі 850 грн., дати та суми її зарахування відповідно до дня здійснених позивачем платежів, кількість днів затримки, суми пені.

Так, відповідно до даних картки особового рахунку страхувальника за ставкою 4, 32, 42% (розрахунку фінансової санкції та пені по особовому рахунку страхувальника) станом на 11 лютого 2013 року у позивача виникла заборгованості в сумі 850 грн., яка зарахована 10 липня 2013 року у вказаній сумі із затримкою в 149 днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Предметом даного позову є правомірність рішення органу Пенсійного фонду України про застосування щодо страхувальника фінансових санкцій (нарахування пені), яке прийнято після 01 січня 2011 року на підставі норм, які з 01 січня 2011 року - дня набрання чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», виключені.

При цьому відповідно до ч. 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та пп. 9.1 п. 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, повноваження якими органи Пенсійного фонду були наділені до 1 січня 2011 року, зокрема, щодо застосування до страхувальників фінансових санкцій за порушення норм законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, залишилися.

Однак ввівши вказані норми законодавець відповідні норми щодо таких повноважень із законодавства, яке діяло до 1 січня 2011 року, виключив і аналогічних норм не передбачив.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-7/99, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Згідно з абз. 4 вказаного рішення Конституційного Суду України відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Зазначені норми знайшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення в рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб), абз. 7 мотивувальної частини якого передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку про те, що за своїм змістом п. 22 ст. 99 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності, тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом 5 мотивувальної частини рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

Стаття 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає відповідальність, зокрема страхувальників.

Виходячи з аналізу норм, покладених в основу застосованої до позивача відповідальності (ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), то вони діяли в період до 1 січня 2011 року, і саме в цей проміжок часу визначали склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього, а також обов'язок виконавчих органів Пенсійного фонду застосовували до страхувальників передбачені ними фінансові санкції.

Так, відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, яка була чинною до 01 січня 2011 року, виконавчі органи Пенсійного фонду застосовували до страхувальників такі фінансові санкції, зокрема: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, - штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Відповідальність, що передбачена п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», також встановлена пп. 9.3.2 п. 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, відповідно до якої при застосуванні фінансових санкції за порушення вказаних норм права складається рішення за формою згідно з додатком 14. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення після сплати (погашення) у повному обсязі недоїмки окремо за кожний базовий звітний період незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 64 вказаного Закону в редакції, яка є чинною та підлягала застосуванню на час прийняття оскарженого рішення, визначено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право застосовувати фінансові санкції та нараховувати пеню, передбачені законом.

Частину 9 ст. 106 вказаного Закону виключено на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Отже, на час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про застосування щодо страхувальника фінансових санкцій (нарахування пені) правових норм, які б встановлювали вказану в них відповідальність, і якими керувався відповідач, не існувало.

Вказане свідчить про неправомірність рішення органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями про принцип законності, що викладені в п. 1 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки контролюючий орган помилково застосував норми матеріального права, що призвело до нарахування пені на підставі втративших чинність норм закону, тобто накладаючи вказані санкції діяв не межах наданих повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тому виходячи з вимог Кодексу адміністративного судочинства України таке рішення суб'єкта владних повноважень підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція щодо застосування до страхувальників відповідальності (фінансових санкцій) на підставі норм закону, які втратили чинність з 01 січня 2011 року, викладена в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року, що прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Вказане судове рішення відповідно до ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність здійснити захист порушеного права позивача та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.

Керуючись статтями 2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Авдіївці Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року по адміністративній справі № 805/1827/14 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року по адміністративній справі № 805/1827/14 - залишити без змін.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний колегією суддів 28 квітня 2014 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя А.В.Гайдар

Судді Р.Ф.Ханова

М.М.Яковенко