Рішення № 38349669, 16.04.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2014 р.Справа № 922/501/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Супутник - 1", м.Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Промислово-технічна компанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат", м.Київ про стягнення 27057,82 гривень за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 (особисто)

ОСОБА_3(довіреність б/н від 12 листопада 2013 року)

відповідача - Чуба С.В. (довіреність б/н від 11 березня 2014 року)

ВСТАНОВИВ:

17 лютого 2014 року позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Супутник - 1" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 22928,48 гривень, у тому числі, 2760,00 гривень суми основної заборгованості та 20168,48 гривень збитків. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов усної домовленості щодо купівлі-продажу будівельних матеріалів. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 лютого 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 березня 2014 року.

У відкритому судовому засіданні 11 березня 2014 року було оголошено перерву до 18 березня 2014 року.

18 березня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№9148), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що між сторонами дійсно відбулась поставка будівельних товарів, однак просив суд відмовити у позові повністю, оскільки ним було належно виконано всі досягнуті домовленості. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 березня 2014 року було відкладено розгляд справи на 25 березня 2014 року. Також, відповідною ухвалою було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та продовжено розгляд справи з урахуванням відповідної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 березня 2014 року було відкладено розгляд справи на 16 квітня 2014 року, та залучено до участі у справі промислово-технічну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

16 квітня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду додаткові пояснення до відзиву на позов (вх.№13033), в яких зазначив, що протокол №40 випробувань якості керамічної плитки АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO в кількості 20 кв.м., на який посилається позивач, є неналежним доказом в розумінні ст.34 ГПК України. Також, наполягав на тому, що витрати по оплаті юридичних послуг не є збитками, та на тому, що ущільнення швів плитки, яке призвело до її пошкодження, сталося в процесі її використання позивачем, а тому просив суд відмовити у задоволенні відповідного позову повністю. Судом було досліджено надані пояснення та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 16 квітня 2014 року підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні 16 квітня 2014 року проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Представник 3-ої особи у відкрите судове засідання 16 квітня 2014 року свого представника не направив, витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 07 квітня 2014 року.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника третьої особи.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

26 грудня 2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Супутник-1" (відповідачем) на умовах усної домовленості було укладено договір купівлі-продажу керамічної плитки різних найменувань (товар), на підставі якого, відповідач виписав рахунок-фактуру №с12-00027 від 26 грудня 2011 року на суму 16871,29 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач передав, а позивач прийняв керамічну плитку на суму 6324,08 гривень, в тому числі й керамічну плитку АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO в кількості 20 кв.м. Даний факт підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною №9 від 27 січня 2012 року (а.с.17).

Позивач, в свою чергу, оплатив отриманий товар, що підтверджується платіжним дорученням №181 від 27 грудня 2011 року (а.с.18).

В лютому 2013 року, під час укладання вищевказаної плитки, після затірки швів сталося пошкодження плитки, у зв'язку з чим, позивач проінформував про це відповідача листом (вих.№08-04/2013) та просив призвести заміну неякісної плитки на якісну та надати супровідні документи. У відповідь, листом від 26 квітня 2013 року, відповідач зазначив, що пошкодження плитки сталося не з його вини та про те, що було порушено технологію укладання плитки.

16 травня 2013 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Випробувач" було укладено договір №17 про проведення випробувань керамічної плитки на предмет відповідності ДСТУ Б В.2.7.-282:2011. За результатами відповідної перевірки було складено протокол №40 від 17 травня 2013 року, яким зафіксовано, що керамічна плитка АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO не відповідає ДСТУ Б В.2.7.-282:2011 за двома показниками "Руйнівне навантаження" та "Межа міцності на вигині". У зв'язку з чим, позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою замінити неякісну плитку на якісну. У відповідь, відповідач зазначив, що направив претензії до виробника плитки в порядку ст.678 ЦК України.

Таким чином, відмова відповідача від проведення заміни плитки стала підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.668 Цивільного кодексу України, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу (ст.675 ЦК України).

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.674 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтверджує неналежну якість товару протоколом №40 від 17 травня 2013 року, складеним товариством з обмеженою відповідальністю "Випробувач".

За приписами пункту 2 постанови №4 Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики" від 23 березня 2012 року, якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. До того ж, не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

У відповідності до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, того, що відповідні випробування були проведені без участі представника відповідача, та того, що у вказаному протоколі не було ідентифіковано різновид керамічної плитки, яка була об'єктом дослідження, суд не вважає протокол №40 від 17 травня 2013 року, складений товариством з обмеженою відповідальністю "Випробувач", належним доказом того, що керамічна плитка АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO є неякісною.

Щодо вимоги позивача про стягнення 24297,82 гривень збитків, то суд зазначає наступне.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст.224 ГК України).

Зі змістом ст.ст.614, 623 Цивільного кодексу України та ст.226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Відповідно до п.1 Оглядового листа ВГСУ №01-06/20/2014 від 14 січня 2014 року, заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань.

Крім того, до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката. Відповідна правова позиція викладена у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року по справі №1-4/2013.

Згідно із ч.1 ст.679 Цивільного кодексу України, продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Відповідно до ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, дослідивши матеріали справи, докази, надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про те, що позивачем належним чином не обґрунтовано розмір збитків та не надано належних доказів того, що недоліки керамічної плитки виникли до передання її покупцеві або з причин, які існували до цього моменту, не доведено наявність передбачених нормами чинного законодавства умов для стягнення збитків, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення 27057,82 гривень, у тому числі, 2760,00 гривень суми основної заборгованості, 20168,48 гривень збитків, 4000,00 гривень витрат на юридичні послуги та 129,34 гривень витрат, пов'язаних з розглядом справи, є безпідставними, та такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.614, 623, 668, 674, 675, 679 Цивільного кодексу України, ст.ст.224, 226 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 22 квітня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/501/14