Рішення № 38349477, 16.04.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.04.2014 Справа № 905/1068/14

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Мирошниченка Я.С.,

при секретарі судового засідання Татьковій Н.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “ГАЗХІМ”, м. Одеса

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Слов’янський завод “ТОРЕЛАСТ”, м. Слов’янськ Донецької області

про стягнення заборгованості у розмірі 207237,77 грн., з яких 199695,41 грн. – сума основного боргу, 6128,17грн.- пеня, 1414,19 грн. - 3% річних.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “ГАЗХІМ”, м. Одеса (далі-Позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Слов’янський завод “ТОРЕЛАСТ”, м. Слов’янськ Донецької області (далі-Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 197293,80 грн., з яких 191510,00 грн. – сума основного боргу, 3690,17грн.- пеня, 2093,63 грн. - 3% річних .

В обґрунтування позовних вимог Позивач, посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за Договором купівлі- продажу №23 від 29.11.2012р., а саме на несвоєчасну оплату товару, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 199695,41 грн.

Крім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню у розмірі 6128,17грн., 3% річних у розмірі 1414,19 грн.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, ст.1, ч.1 ст.12,ст.13,15 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження позовних вимог Позивач надав суду (у копіях): договір купівлі –продажу №23 від 29.11.2012р., видаткову накладну №РН-0000234 від 29.10.2013р.,довіреність №666 від 28.10.2013р., расходну накладну №РН-0000190 від 13.09.2013р., довіреність №599 від 13.09.2013р., видаткову накладну №РН-0000242 від 31.10.2013р., довіреність №670 від 31.10.2013р., видаткову накладну №РН-0000259 від 21.11.2013р., довіреність №707 від 20.11.2013р.,рахунок-фактуру №СФ-0000222 від 22.10.2013р.,рахунок – фактуру №СФ-0000253 від 18.11.2013р., довідку №37-1/30-26-28/1514 від 30.01.2014р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.02.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі. Справу призначено до розгляду на 12.03.2014р.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги надав частково витребувані документи.

11.03.2014р. через канцелярію суду Відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв’язку з нез’явленням відповідача у судове засідання, ненаданням сторонами витребуваних документів в повному обсязі та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи відкладався судом з 12.03.2014р. на 26.03.2014р.

У зв’язку з ненаданням сторонами витребуваних документів в повному обсязі розгляд справи відкладався судом з 19.03.2014р. на 09.04.2014р.

24.03.2014р. Позивач через канцелярію суду на підставі ст..22 Господарського процесуального кодексу України надав заяву про зменшення позовних вимог.

Судом досліджено заяву Позивача та прийнято її до розгляду.

25.03.2014р. Представник Відповідача через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги частково та в якому стверджує, що поставки продукції відповідно до специфікацій, які виходять за рамки встановленої загальної суми Договору №23 від 29.11.2013р.є окремими поставками та на які не розповсюджуються умови зазначеного Договору.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське підприємство «ГАЗХІМ», м. Одеса (надалі – Позивач/Продавець) та Публічне акціонерне товариство «Слов`янський завод «ТОРЕЛАСТ», м. Слов`янськ Донецької області (надалі – Відповідач/Покупець), укладено Договір купівлі-продажу №23 (надалі-Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, Продавець зобов’язується передати у власність Покупцю товар, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах цього Договору.

Згідно п. 1.2., 1.3. Договору, кількість, асортимент, строки поставки, ціна товару й сума поставки зазначаються у Специфікації (Додатку), яка є невід`єною частиною Договору. На кожну поставку погоджуються ціни й оформлюються відповідна Специфікація.

Згідно Розділу 3 Договору, Продавець передає Покупцю товар на умовах FCA склад Покупця, у строки , вказані у Специфікації. Датою отримання товару вважається дата приймання товару на складі покупця, що підтверджується відповідними відмітками в відвантажувальних документах й довіреністю Покупця.

Договір діє до 31.12.2013 р.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим ( ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінивши зміст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.3 ст.264 Господарського кодексу України, основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1, ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні є первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Відповідно до «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів на підставі первинних документів, які повинні мати крім обов’язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

На виконання умов Договору (а.с. 12) Позивачем був поставлений товар Відповідачу, згідно Специфікацій від 29.10.2013 р., 31.10.2013 р., 13.09.2013 р., 21.11.2013 р., які є додатками до Договору (а.с.86-89), за видатковими накладними на загальну суму 314530,00 грн. (а.с. 13, 15, 17, 19). А саме, за видатковими накладними:

- № РН-0000234 від 29.10.2013 р. на суму 263500,00 грн.;

- № РН-0000190 від 13.09.2013 р. на суму 17010,00 грн.;

- № РН-0000242 від 13.10.2013 р. на суму 17010,00 грн.;

- № РН-0000259 від 21.11.2013 р. на суму 17010,00 грн.;

Товар зі сторони Відповідача було прийнято належним чином уповноваженим представником Відповідача за довіреностями: №666 від 28.10.2013 р. (а.с. 14), № 599 від 13.09.2013 р. (а.с. 16), № 670 від 31.10.2013 р. (а.с. 18), № 707 від 20.11.2013 р. (а.с. 20).

У Відзиві на позов № 467 від 23.03.2014 р., Відповідач, зокрема, зазначив, що товар був поставлений не за умовами Договору, а кожна специфікація є окремою угодою зі своїми умовами на які не розповсюджуються умови Договору.

Натомість, суд не може погодитися з доводами Відповідача з наступних підстав.

Згідно п. 1.2. Договору, кількість, асортимент, строки поставки, ціна товару й сума поставки зазначаються у Специфікації (Додатку), яка є невід`єною частиною Договору. Згідно п. 1.3. Договору, на кожну поставку погоджуються ціни й оформлюються відповідна Специфікація.

Кожна з наданих специфікацій є додатком до Договору, підписана представниками сторін та скріплена печатками Позивача та Відповідача, та відповідно є невід`ємною частиною Договору.

Таким чином, судом встановлено, що поставка товару за вищенаведеними видатковими накладними, здійснено згідно умов Договору.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що спірні правовідносини між Позивачем та Відповідачем виникли саме з Договору купівлі-продажу №23 від 29 листопада 2012 р.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що надані Позивачем первинні документи є належним доказом здійснення передачі Відповідачу товару та прийняття його останнім в межах спірного правочину.

Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Отже, Позивачем належним чином доведено факт виконання обов’язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених Договором купівлі-продажу №23 від 29 листопада 2012 р.

Згідно Специфікації від 29.10.2013 р., оплата має бути здійснено протягом 21-го календарного дня з моменту поставки товару на складі Покупця.

Згідно Специфікацій від 31.10.2013 р., 13.09.2013 р. та 21.11.2013 р., оплата здійснюється протягом 14-го календарного дня з моменту поставки товару на складі Покупця.

Проте, як вбачається з фактичних обставин справи, Покупець грошове зобов’язання перед Продавцем в частині розрахунку за прийнятий товар у повному обсязі не виконав. Сума боргу у розмірі 191510,00 грн.- не сплачено.

Часткова сплата Відповідачем суми боргу у розмірі 123020,00 грн. підтверджується платіжними дорученнями (а.с.50-61).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів погашення суми боргу у сумі 191510,00 грн. не надав, тому суд, вважає позовні вимоги Позивача, у частині стягнення суми основного боргу, доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, Позивачем заявлені вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 2093,63 грн. та пені у розмірі 3690,17 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відповідно до ст.ст.216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.1, п.3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.1. Договору за несвоєчасну, або неповну оплату поставленої продукції, продавець нараховує штрафні санкції в вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від кредиторської заборгованості Покупця перед Продавцем за кожен день прострочення.

Позивачем надано розрахунок пені за період з 27.09.2013 р. по 31.12.2013 р. на суму боргу, з урахуванням часткових оплат Відповідачем боргу, у розмірі 3690,17 грн.

Судом встановлено, що Позивачем невірно визначено дату виникнення права вимоги, а саме вірною є дата 28.09.2013 р. Крім того, Позивачем допущені арифметичні помилки, натомість суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, таким чином, позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно вимоги Позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 2093,63 грн. грн., суд зазначає наступне.

Ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за період з 27.09.2013 р. по 21.03.2014 р. на суму боргу, з урахуванням часткових оплат Відповідачем боргу, у розмірі 2093,63 грн.

Судом встановлено, що Позивачем невірно визначено дату виникнення права вимоги, а саме вірною є дата 28.09.2013 р. Крім того, Позивачем допущені арифметичні помилки, у зв`язку з чим, ця вимога підлягає частковому задоволенню у розмірі 1361,75 грн.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 731,88 грн., суд відмовляє.

Крім того, слід зазначити, що Позивачем за подання позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 4144,75грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 915 від 04.02.2014р., так як Позивач зменшив позовні вимоги у процесі розгляду справи суд повертає надмірно сплачений судовий збір.

За змістом п.1 ч.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У відповідності до п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається у тому числі в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи наведене, надмірно сплачений судовий збір у розмірі 231,51 грн. підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “ГАЗХІМ”, м. Одеса.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, ст.ст.32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “ГАЗХІМ”, м. Одеса до Публічного акціонерного товариства “Слов’янський завод “ТОРЕЛАСТ”, м. Слов’янськ Донецької області про про стягнення заборгованості у розмірі 197293,80 грн., з яких 191510,00 грн. – сума основного боргу, 3690,17грн.- пеня, 2093,63 грн. - 3% річних – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Слов’янський завод “ТОРЕЛАСТ”, м. Слов’янськ Донецької області ( 84122,Донецька область, м. Слов’янськ, вулиця Під’їзна,будинок 3, код ЕДРПОУ 00300363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “ГАЗХІМ”, м. Одеса (65005,м.Одеса, Малиновський р-н, вулиця Дальницька, будинок 46, код ЕДРПОУ 36436217) суму основного боргу у розмірі 191510,00 грн., пеню у розмірі 3690,17грн.- , 3% річних у розмірі 1361,75грн. та судовий збір у розмірі 3931,24 грн.

У судовому засіданні 16 квітня 2014 року проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22 квітня 2014 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Я.С. Мирошниченко