Ухвала суду № 38345311, 10.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10190/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної екологічної інспекції у м. Києві на Постанову Окружного адміністративного суд м. Києва від 06.09.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лін Беккер» до Державної екологічної інспекції у м. Києві та державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва державної екологічної інспекції у м. Києві Герасименка Сергія Юрійовича про визнання протиправними дій та рішення відповідачів, а також скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лін Беккер» звернулись до Окружного адміністративного суд м. Києва з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у м. Києві та державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва державної екологічної інспекції у м. Києві Герасименка Сергія Юрійовича, в якому просили суд визнати протиправним та скасувати припис від 04 лютого 2013 року № 04/164п, визнати протиправними дій щодо проведення перевірки з порушенням встановленого строку її проведення із 01 по 08 лютого 2013 року та зазначення неправдивих відомостей в акті перевірки № 04/143а.

Постановою Окружного адміністративного суд м. Києва від 06.09.2013 року адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволені адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано норми матеріального права, не надано повної оцінки діючому законодавству та обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем у період із 23 по 31 січня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт № 04/143а перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, згідно з висновками якого, у позивача відсутні дозвіл і ліміт на утворення та розміщення відходів та поточний рік на тверді побутові відходи, чим порушено ст.ст. 32, 33 Закону України «Про відходи».

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 04 лютого 2013 року відповідачем складено оскаржуваний припис, яким позивача зобов'язано у строк до 15 березня 2013 року отримати в установленому законодавством порядку та представити дозвіл на розміщення відходів і ліміт на утворення та розміщення відходів на поточний рік, а також постійно з дня винесення припису при здійсненні господарської діяльності дотримуватись положень Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про відходи».

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення державного заходу, а отже, його дії при проведенні перевірки є протиправними, а твердження позивача є вірними, що перевіряючим зроблено припущення щодо утворення можливих відходів.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, планову перевірку позивача проведено на підставі наказу від 23 січня 2013 року № 200 та направлення від 23 січня 2013 року № 211 на проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені наказ та направлення датовані тією датою, коли фактично розпочато проведення перевірки. Дана обставина відповідачем не була спростована.

Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право: 6.4. проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження (п.п. 6.4. п. 6 Положення).

Відповідач діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію у місті Києві, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України за № 136 від 12.12.2011р. (далі по тексту - Положення № 136).

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V, із змінами та доповненнями (далі - Закон № 877- V).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст.4 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Положеннями статті 1 Закону України «Про відходи» визначені наступні терміни:

- відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

- виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів;

- розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах;

- зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення);

- відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами;

- захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 32 цього ж Закону з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.

Відповідно до положень статті 33 зазначеного Закону зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що розміщення відходів включає в себе їх зберігання та захоронення. При цьому, зберігання здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання; захоронення відходів - це остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах.

Проте, відповідачем не надано доказів, що позивач зберігає відходи у місцях, визначених органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року №1218 затверджено Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів (далі - Порядок №1218).

Пунктами 10, 11 вказаного Порядку передбачено, що місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік. Органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

Отже, отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковими для всіх без виключення суб'єктів господарювання, їх наданню передує обов'язок, як місцевих державних адміністрацій, так і органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинити певні дії.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, позивач не отримував повідомлення про необхідність подання на погодження лімітів. Також відповідачем не надано доказів, які б свідчили про включення позивача до переліку власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів.

Також, згідно пункту 8 Порядку №1218, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та юридичними особами були укладені договір від 01 травня 2011 року № 1221Р на вивезення твердих побутових відходів роздільно зібраних (ТПВРЗ), предметом якого є послуги по вивезенню дочірнім підприємством «Фірма Альтфатер Київ» твердих побутових відходів роздільно зібраних з місць накопичення у позивача та договір від 14 червня 2011 року № 2312 на послугу по прийому відпрацьованих люмінесцентних ламп, за умовами якого позивач доручив, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Демікон» прийняло на себе виконання робіт з прийому відпрацьованих ртутних люмінесцентних ламп. Відповідно до ст. 5 вказаного договору, строк його дії встановлюється з 14 червня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не здійснює самостійне розміщення (зберігання та захоронення) відходів в спеціально відведених місцях, оскільки всі відходи вивозяться спеціалізованими підприємствами згідно укладених договорів, відповідно не повинен отримувати дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної екологічної інспекції у м. Києві на Постанову Окружного адміністративного суд м. Києва від 06.09.2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суд м. Києва від 06.09.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.