Рішення № 38343743, 14.04.2014, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2014 р. Справа № 923/160/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М.Б., при секретарі Шикаловій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави

до відповідача-1: Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області, АДРЕСА_2

відповідача-2: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Херсон, код ЄДРПОУ НОМЕР_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Установа Палата експертів з управління програмними проектами, фінансової діагностики та оцінки програм та проектів "Тендерна палата Херсонської області", м.Херсон

про визнання недійсними рішень Лазурненської селищної ради, визнання недійсним договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне та повернення комунального майна

за участю представників сторін:

від позивача: начальник відділу прокуратури м.Херсона Антощук С.В. (посвідчення №022034 від 29.10.2013р.);

від відповідача-1: не прибув;

відповідач-2: не прибув;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не прибув.

Херсонський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом до відповідача-1 - Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області та відповідача-2 - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Установа Палата експертів з управління програмними проектами, фінансової діагностики та оцінки програм та проектів "Тендерна палата Херсонської області" про визнання недійсними рішень Лазурненської селищної ради, визнання недійсним договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне та повернення комунального майна. Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 116, 120, 123-125, 134, 136, 137 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 90 Водного кодексу України, обґрунтовані відсутністю у відповідача-2 підстав для користування земельною ділянкою, внаслідок чого комунальне майно, а саме земельна ділянка площею 200,4 кв. м., розташована за адресою: смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області, підлягає поверненню до комунальної власності територіальної громади смт. Лазурне.

Ухвалою господарського суду від 17.02.2014р. порушено провадження у справі № 923/160/14, призначено судове засідання на 06 березня 2014р. В подальшому, у зв'язку із неявкою в судове засідання представників учасників провадження та необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи неодноразово відкладався, про що було винесено відповідні ухвали суду.

Ухвалою від 28.03.2014р. розгляд справи було відкладено на 11.04.2014р.

В судове засідання 11.04.2014р. начальник відділу прокуратури м.Херсона прибула. Інші учасники провадження, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

Прокурор підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що учасників провадження було належним чином повідомлено про дату і час судового засідання, в попередніх судових засіданнях було заслухано правові позиції відповідача-2 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і третьої особи Установа Палата експертів з управління програмними проектами, фінансової діагностики та оцінки програм та проектів "Тендерна палата Херсонської області" щодо позовних вимог прокурора, крім цього, 14.04.2014р. спливає двомісячний строк розгляд справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 03.03.2014р., відповідач-2 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 заперечив проти позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та просив відмовити в їх задоволенні.

Проте, в судовому засіданні 20.03.2014р. відповідач-2 зазначив, що погоджується з вимогами прокурора, викладеними в позовній заяві, проти задоволення позову не заперечує. Аналогічна позиція була підтримана ним і в судовому засіданні 28.03.2014р.

09.04.2014р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить у разі задоволення вимог позивача покласти всі судові витрати на Лазурненську селищну раду.

В судовому засіданні 28.03.2014р. було заслухано позицію представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Установа Палата експертів з управління програмними проектами, фінансової діагностики та оцінки програм та проектів "Тендерна палата Херсонської області" щодо вимог, викладених в позові Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

Представник третьої особи заперечила проти позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Лазурненської селищної ради №420 від 21.05.2013р. з підстав, викладених у відзиві, наданому до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.04.2014р. було оголошено перерву до 15 год. 14.04.2014р. для ухвалення рішення по справі.

У судовому засіданні 14.04.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладено представництво інтересів громадян і держави в суді у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № З-рп/99 у справі №1-1/99 від 08.04.1999р. прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

За приписами частини другої статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99р. N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України №459/2011 від 13.04.2011р. "Про Державну інспекцію сільського господарства України" є Державна інспекція сільського господарства України. Разом з тим, статтями 6, 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Положенням про Державну інспекцію сільського господарства, затвердженим Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011р., не передбачено повноважень вказаного органу щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, визнання незаконним рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпоряджень землею, а також звільнення земельних ділянок.

За наведених обставин суд констатує, що оскільки органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у земельних відносинах, є Державна інспекція сільського господарства України, у якої відсутні повноваження на звернення до господарського суду з відповідним позовом, прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави і в силу приписів статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України цілком правомірно набув статусу позивача по справі.

Крім цього суд враховує, що шкода заподіяна державі в особі територіальної громади діями Лазурненської селищної ради, яка у відповідності до ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є представником територіальної громади та в даному випадку має статус відповідача, що унеможливлює її участь в справі в якості позивача.

Захищаючи інтереси держави, прокурор обґрунтував позовні вимоги тим, що спірні рішення Лазурненської селищної ради про проведення конкурсу у формі аукціону для передачі в оренду об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" та про затвердження протоколу від 25.06.2013р., складеного за результатами проведення аукціону з передачі в оренду часток благоустрою "Комунальний пляж" смт.Лазурне, суперечать чинному законодавству в частині передачі земельних ділянок комунальної власності в тимчасове користування, оскільки згідно із статтею 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" пляж являється об'єктом благоустрою, невід'ємною частиною якого є земельна ділянка, на якій він розташований, а тому надання пляжу в оренду повинно відбуватися згідно із порядком, передбаченим розділом ІV глави 19 Земельного кодексу України. Натомість, укладений на підставі рішення селищної ради договір оренди комунального майна - частки №17а об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" є удаваним у відповідності до вимог статті 235 Цивільного кодексу України, так як вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди землі, при укладенні якого порушено приписи статей 116, 123, 125 Земельного кодексу України. Крім того, зазначеним договором передбачено право ведення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 господарської діяльності з розміщенням тимчасових споруд під торгівлю на земельній ділянці, розташованій в межах пляжної зони, що є порушенням статей 88, 90 Водного кодексу України. У зв'язку з наведеними обставинами прокурор вважає, що договір слід визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_1 повернути до комунальної власності земельну ділянку площею 200,4 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням XX сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання від 26.12.2011р. №172 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель населеного пункту смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області (а.с.26).

В подальшому, приватним підприємством "Сан Вінд" розроблено паспорт об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" з експлікацією ділянок об'єкту та Схему дислокації ділянок для передачі їх в оренду (а.с.26-27, 36, 45).

21.05.2013р. на ХLVIII сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання прийнято рішення №420 "Про проведення конкурсу у формі аукціону для передачі в оренду об'єкту благоустрою "Комунальний пляж", яким ухвалено укласти договір на проведення аукціону з підприємством - організатором аукціону; встановлено ставки орендної плати за використання об'єктів благоустрою "Комунальний пляж"; затверджено схему дислокації ділянок об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" для передачі в оренду суб'єктам підприємницької діяльності; затверджено цільове призначення часток об'єкту благоустрою "Комунальний пляж". (а.с.38).

27.05.2013р. між Лазурненською селищною радою та Палатою експертів з управління програмними проектами, фінансової діагностики та оцінки програм та проектів "Тендерна палата Херсонської області" укладено договір №53/02-БО на проведення конкурсу у формі аукціону з питань продажу права оренди об'єкта благоустрою "Комунальний пляж" у відповідності до плану зонування вказаного об'єкту (а.с. 48-50).

14.06.2013р. виконуючим обов'язки голови Лазурненської селищної ради прийнято розпорядження №53 про відображення в бухгалтерському обліку об'єкта благоустрою "Комунальний пляж", яке затверджено рішенням XLIX сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання від 01.07.2013р. №457 (а.с.30-31, 46). Інвентарну картку №2 на об'єкт благоустрою (облік основних засобів в бюджетних установах) складено 25.07.2013р., про що зроблено бухгалтерський запис за №9 (а.с.32).

Згідно реєстру переможців в аукціоні, складеного на підставі протоколів аукціону від 25.06.2013р., переможцем за номером лоту 17а є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (а.с.51-52).

Рішенням ХLІХ сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання від 01.07.2013р. №446 затверджено протокол від 25.06.2013р., складений за результатами проведення аукціону з передачі в оренду часток благоустрою комунального пляжу смт.Лазурне (а.с.16).

25.07.2013р. між Лазурненською селищною радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №18 оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне, за умовами якого орендодавцем на підставі рішення Лазурненської селищної ради від 01.07.2013р. №446 передано орендарю в строкове платне користування до 24.06.2016р. комунальне майно - частку АДРЕСА_2, площею 200,4 кв.м.для розміщення тимчасових споруд під торгівлю на пляжі загального призначення (а.с.74-80).

25.07.2013р. за актом приймання-передачі в оренду майна (а.с.87) орендодавець Лазурненська селищна рада в особі в.о. селищного голови Коваленка Р.Є. передав, а орендар - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняв частку АДРЕСА_2

За приписами статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Відповідно до наведеної норми Закону територія - це сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, пляжі.

Частинами 1, 2, 3, 4 статті 15 цього Закону передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів. Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об'єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, підприємство та балансоутримувач несуть відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі. Власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Частиною 1 статті 10 Закону визначено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

Отже, з наведених норм слідує, що сільські, селищні і міські ради у сфері благоустрою населених пунктів не наділені повноваженнями з передачі об'єктів благоустрою в оренду, а лише можуть утворювати або визначати на конкурсних засадах підприємства, установи та організації (балансоутримувачів) для утримання таких об'єктів.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що пляж являється об'єктом благоустрою, невід'ємною частиною якого є земельна ділянка, на якій він розташований. Як слідує зі Схеми дислокації ділянок для передачі в оренду суб'єктам підприємницької діяльності об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" (а.с.36), до складу останнього входять пляжні зони, проходи та проїзди до моря, що є земельними ділянками. Тому у випадку передачі в оренду (а не для утримання об'єктів благоустрою) часток пляжу, сторони мають керуватися чинним земельним законодавством.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів " (з подальшими змінами) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, враховуючи, що при ухваленні рішення від 01.07.2013р. №446 "Про затвердження протоколу по результату проведення аукціону від 25.06.2013р." в частині визнання переможцем фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 для надання йому в оренду частки благоустрою комунального пляжу смт.Лазурне Лазурненська селищна рада перевищила свої повноваження, оскільки приписами Закону України "Про благоустрій населених пунктів" не передбачено надання таких об'єктів в оренду, то рішення в цій частині слід визнати недійсним з моменту його винесення.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним на майбутнє укладеного між Лазурненською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне від 25.07.2013р. №18 та зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути до комунальної власності територіальної громади селища Лазурне комунальне майно - земельну ділянку площею 200,4 кв.м. вартістю 10712,00грн., розташовану за адресою: АДРЕСА_2, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору, прокурор зазначив про те, що договір оренди нерухомого майна комунальної власності, укладений між сторонами 25.07.2013р., є удаваним, оскільки вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди, при укладенні якого відповідачами не був дотриманий порядок надання земельної ділянки в оренду.

За приписами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Отже, звертаючись з відповідним позовом, позивач повинен довести, що спірний правочин укладено саме з метою приховання іншого правочину, і в результаті його вчинення не наступило інших правових наслідків.

Встановлення обставин, передбачених статтею 235 Цивільного кодексу України, не є підставою для визнання недійсним укладеного правочину, а кваліфікує дійсний зміст спірного правочину. Законність дійсно укладеного правочину розглядається відповідно до підстав, вказаних у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України.

Так за договором оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне №18 від 25.07.2013р. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 передано у користування частку АДРЕСА_2, площею 200,4 кв.м., за плату, з правом розміщення тимчасових споруд під торгівлю.

Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З аналізу наведених вище норм слідує, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди земельної ділянки, оскільки змістом спірного правочину є надання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у користування земельної ділянки на певний строк за визначену плату.

Зміст договору не залежить від його назви, а назва договору не змінює суті правовідносин сторін, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений Земельним кодексом України.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та в оренду врегульовано статтями 123, 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до приписів частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Процедура надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування встановлена у частинах 2 - 11 статті 123 Земельного кодексу України, яка включає необхідність подачі клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із документами, передбаченими цією статтею, розробку проекту відведення земельної ділянки, узгодженого із контролюючими органами, прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З викладеного вбачається, що відповідачами не дотримано встановленого порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, крім цього, оспорюваний договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі.

Загальні вимоги, недодержання яких є підставою недійсності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України. Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У пункті 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (пункт 25 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Таким чином, оскільки що договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне №18 від 25.07.2013р., який за змістом є договором оренди земельної ділянки, не відповідає вимогам земельного законодавства, спірний договір слід визнати на майбутнє недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути до комунальної власності територіальної громади селища Лазурне комунальне майно - земельну ділянку площею 200,4 кв.м. вартістю 10712,00 грн., розташовану за адресою: АДРЕСА_2

Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним рішення XLIX сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання №420 від 21.05.2013р. "Про проведення конкурсу у формі аукціону для передачі в оренду об'єкту благоустрою "Комунальний пляж", суд звертає увагу на наступне.

Як вже зазначалось, 21.05.2013р. на ХLVIII сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання було прийнято рішення №420 "Про проведення конкурсу у формі аукціону для передачі в оренду об'єкту благоустрою "Комунальний пляж", яким ухвалено укласти договір на проведення аукціону з підприємством - організатором аукціону; встановлено ставки орендної плати за використання об'єктів благоустрою "Комунальний пляж"; затверджено схему дислокації ділянок об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" для передачі в оренду суб'єктам підприємницької діяльності; затверджено цільове призначення часток об'єкту благоустрою "Комунальний пляж".

Як слідує з тексту рішення, останнє прийнято з метою забезпечення залучення інвестицій в розвиток Лазурненської селищної ради, створення сприятливих умов для підприємства, ефективного використання комунального майна та надання об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" в оренду шляхом проведення конкурсу у формі аукціону.

Згідно п. 1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Пунктом 1.4 названої постанови передбачено, що господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічноправових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах. Правовідносини у сфері використання і охорони земель, врегульовані розділами VI та VII ЗК України, можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер (глави 29, 30, 33 названого Кодексу), а тому спори, що виникають з відповідних правовідносин, можуть, у залежності від їх правового характеру та складу учасників, вирішуватися за правилами адміністративного або господарського судочинства.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що при прийнятті рішення №420 від 21.05.2013р. Лазурненська селищна рада реалізовувала свої владні повноваження щодо вирішення питань регулювання земельних відносин, а отже, спірні правовідносини мають публічноправовий характер, тому даний спір повинен вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, а провадження у справі в частині визнання недійсним вказаного рішення слід припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

При розподілі судового збору між сторонами судом враховується наступне.

В силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Приписами ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п. 2.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

В 2014 році розмір мінімальної заробітної плати становить 1218,00 грн.

Згідно п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

У відповідності до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход Державного бюджету України.

Якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою (п. 4.1 вищевказаної Постанови Пленуму ВГСУ).

Враховуючи вищевикладене, судовий збір покладається на відповідачів пропорційно задоволених вимог. З відповідача-1 Лазурненської селищної ради та відповідача-2 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України підлягає стягненню по 1827,00 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 75, п.1ч.1 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Лазурненської селищної ради №446 від 01.07.2013р. "Про затвердження протоколу за результатами проведення аукціону від 25.06.2013р." в частині визнання переможцем фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 73000, АДРЕСА_1), з моменту його винесення.

3. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади АДРЕСА_2 №18 від 25.07.2013р., укладений між Лазурненською селищною радою в особі в.о. голови Коваленка Р.Є. та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, юридична адреса: 73000, АДРЕСА_1).

4. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, юридична адреса: 73000, АДРЕСА_1) повернути комунальне майно - земельну ділянку площею 200,4 м.кв. та вартістю 10712,00 грн., розташовану за адресою: АДРЕСА_2, до комунальної власності територіальної громади селища Лазурне.

5. Провадження у справі в частині визнання недійсним рішення Лазурненської селищної ради №420 від 21.05.2013р. "Про проведення конкурсу у формі аукціону для передачі в оренду об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" припинити.

6. Стягнути з Лазурненської селищної ради (код ЄДРПОУ 04526457, юридична адреса: 75722, Херсонська область, Скадовський район, смт.Лазурне, вул.Жовтнева, 57) в доход спеціального фонду Державного бюджету України на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, призначення платежу - судовий збір, код 03500045 - 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

7. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, юридична адреса: 73000, АДРЕСА_1) в доход спеціального фонду Державного бюджету України на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, призначення платежу - судовий збір, код 03500045 - 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2014р.

Суддя М.Б. Сулімовська