Постанова № 38343308, 16.04.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 року № 813/624/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Гуменюк В.М., позивача Шпак В.В. представника відповідача Дорош А.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ТзОВ «Геос-Львів» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішеннь,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду з Вищого адміністративного суду України надійшла адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000551721 від 06.05.2011 року та № 0001212321, № 0001222321 від 11.05.2011 року.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, суд на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) замінив відповідача - державну податкову інспекцію у Сихівському районі м. Львова, його правонаступником - державну податкову інспекцію у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Сихівському районі м. Львова).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ «Лаванда-Континент» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та розміру валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Крім того, вартість авіаквитків, оплачених позивачем для фізичних осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, не є доходом вказаних осіб, а лише виконанням умов договорів про надання посередницьких послуг, що були укладені 01.10.2009 року. Стосовно коштів, витрачених на купівлю авіаквитків для фізичної особи ОСОБА_9 позивач зазначає, що вказана фізична особа є працівником позивача, а придбання авіаквитків мало місце у заявку із службовими відрядженнями останнього. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву, поданому представником відповідача у судовому засіданні 03.03.2014 року та поясненнях по справі, поданих представником відповідача у судовому засіданні 19.03.2014 року, де вказано, що під час проведення перевірки встановлено завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем на загальну суму 1506450 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 1580017 грн. по взаєморозрахунках з ТзОВ «Лаванда-Континент». Відповідач стверджує, що контрагент позивача позбавлений фактичної можливості постачати товари на умовах договору у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Звертає увагу, що наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Лаванда-Континент». Крім того, відповідач зазначає, що витрати на авіаперевезення фізичних осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підлягали оподаткуванню та включенню до загального місячного доходу фізичних осіб, чого позивачем зроблено не було. Відтак, податковим органом правомірно донараховано податок на прибуток, податок на додану вартість та податок з доходів фізичних, а також штрафні (фінансові) санкції.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.08.1999 року, узято на податковий облік в органах ДПС 30.08.1999 року за № 302.

У період з 24.03.2011 року по 13.04.2011 року Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів», про що складено Акт № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1., п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3., п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2434883 грн. та завищено від'ємне значення за 2009 рік на суму 3419475 грн.; п. 1.3., п. 1.7., п. 1.8., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.7.1., п. п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1506450 грн.; п. п. «ї» п. 1.3. ст. 1, п. 3.2. ст. 3, п. 4.2.1., абз. «г» п. п. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1., п. 7.3. ст. 7, п. 8.1.1., п. п. 8.1.2., п. п. 8.1.8. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 50742,23 грн.

06.05.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0000551721, яким за порушення п. п. «ї» п. 1.3. ст. 1, п. 3.2. ст. 3, п. 4.2.1., абз. «г» п. п. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1., п. 7.3. ст. 7, п. 8.1.1., п. п. 8.1.2., п. п. 8.1.8. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 63427,79 грн., у тому числі основний платіж 50742,23 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 12685,56 грн.

11.05.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001212321, яким за порушення п. 5.1., п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1975021,25 грн., у тому числі основний платіж 1580017 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 395004,25 грн.

11.05.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001222321, яким за порушення п. 1.3., п. 1.7., п. 1.8., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на додану вартість в сумі 1883063 грн., у тому числі основний платіж 1506450 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 376613 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 5.11. ст. 5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до п. п. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 цього ж Закону податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що між ТзОВ «Геос-Львів» в особі директора Набойщикової Г.В., надалі Покупець, та ТзОВ «Лаванда-Континент» в особі директора Білецької Л.І., надалі Продавець, укладено договір від 01.06.2009 року №0106-1, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, передбачених в даному договорі. Відповідно до п.1.2. розділу 1 договору «Предмет договору», продажу підлягають шкіри ВРХ мокросоленого консервування, контуровані, боєнського походження. Відповідно до п.1.3. даного договору, асортимент, кількість, сортність та ціна товару визначається сторонами в товаросупровідних накладних.

Пунктом 3.1. розділу 3 договору «Умови передачі товару» встановлено, що передача товару здійснюється по накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін. А згідно з п.4.2., п. 4.3. розділу 4 договору «Умови розрахунків» оплата за доставлений товар здійснюється Покупцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. При згоді сторін допускається оплата товару у формах, інакших від грошових, у тому числі шляхом видачі (передачі) векселів.

Окрім вищезгаданого договору між ТзОВ «Геос-Львів» в особі директора Набойщикової Г.В., надалі Покупець, та ТзОВ «Лаванда-Континент» в особі директора Білецької Л.І., надалі Продавець, укладено договір від 01.06.2009 року №0106-2, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, передбачених в даному договорі. Умовами договору передбачено, що продажу піддягають хімматеріали, асортимент, кількість та ціна яких визначаються сторонами в товаросупровідних накладних. Передача товару здійснюється по накладним, підписаними уповноваженими представниками сторін, відповідно до п.3.1. розділу 3 договору «Умови передачі товару». Оплата за доставлений товар, згідно з п. 4.2., п. 4.3. розділу 4 договору «Умови розрахунків», здійснюється Покупцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. При згоді сторін допускається оплата товару у формах, інакших від грошових, у тому числі шляхом видачі (передачі) векселів.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаванда-Континент» протягом 2009-2010 років на користь ТзОВ «Геос-Львів» на підставі договорів від 01.06.2009 року №0106-1 та від 01.06.2009 року №0106-2 здійснювалась поставка товару, про що видані видаткові накладні за номерами : 0110/2 від 01.10.09р., 0110/3 від 01.10.09 р., 0510/1 від 05.10.09 р., 0211/1 від 02.11.09 р., 0211/2 від 02.11.09 р., 0211/3 від 02.11.09 р., 0311/3 від 03.11.09 р., 0112/2 від 01.12.09 р., 0112/1 від 01.12.09 р., 2112/1 від 21.12.09 р., 0401/1 від 04.01.10 р., 0401/2 від 04.01.10 р., 0401/4 від 04.01.10 р., 0401/3 від 04.01.10 р., 0501/1 від 05.01.10 р., 0501/2 від 05.01.10 р., 0102/1 від 01.02.10 р., 0102/3 від 01.02.10 р., 0102/2 від 01.02.10 р. та відповідні їм податкові накладні.

Судом також встановлено, що у акті перевірки помилково зазначено, що на підставі накладної № 0510/1 від 05.10.2009 року та накладної №2112/1 від 21.12.2009 року підприємство отримало шкірсировину ВРХ. В дійсності на підставі вказаної накладної підприємством отримано напівфабрикат «Вет-блу» сорт С>2,6 вагою 6287 кг та вартістю 123,07 грн./кг, а на підставі накладної № 2112/1 від 21.12.2009 року - напівфабрикат «Вет-блу» сорт А-В>2,6 вагою 7450 кг та вартістю 132,10 грн./кг. Зазначений напівфабрикат до моменту придбання ТзОВ «Геос-Львів» зберігався на складських площах ТзОВ «Геос-Львів» на підставі договору оренди б/н від 03.01.2008 року та відповідно не потребував транспортування покупцю.

В судовому засіданні на підставі поданих позивачем документів встановлено, та тверджень свідків з'ясовано, що поставка товару виконана, розрахунки за договорами проведено. Отриманий товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, про що під час перевірки надані відповідні документи, а саме: накладні вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, документів на списання ТМЦ у виробництво, видаткові накладні, що підтверджують подальший продаж товариством шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», виготовленого із сировини, що поставлена ТзОВ «Лаванда-Континент».

Крім того, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.11.2013 року судом встановлено наступне.

Основними видами діяльності ТзОВ «Геос-Львів» на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.06.2009 року та довідки з ЄДРПОУ було: 19.10.0 виробництво шкіри (основний); 51.24.0 оптова торгівля шкурами та шкірою; 19.20.0 виробництво галантерейних та дорожніх виробів зі шкіри та інших матеріалів

У період, що перевірявся, позивач здійснював господарську діяльність (основні напрямки) з придбання та переробки шкірсировини, придбання та продажу шкіряного напівфабрикату ВЕТ-Блу, передачі в оренду нерухомого майна та транспортних засобів, що перебувають у власності товариства. Вказані обставини підтверджуються даними перевірки (стор. 6, 9 Акта податкової перевірки № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року) та даними бухгалтерського обліку товариства.

Суд зазначає, що для установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг): особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

На момент виникнення спірних правовідносин та станом на час розгляду справи, ТзОВ «Лаванда-Континент» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, органах статистики та податкових органах. Вказані обставини підтверджуються копіями документів, наданих продавцем під час укладення договорів від 01.06.2009 року, а саме: Свідоцтвом про державну реєстрацію, Довідкою з ЄДРПОУ, Довідкою 4-ОПП, а також даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на вересень 2013 року.

Крім того, на момент вчинення господарської операції контрагент позивача ТзОВ «Лаванда-Континент» у встановленому законодавством порядку був зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом платника ПДВ №17973684 від 25.01.2005 року та даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України. Відтак, продавець мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг. Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам законодавства, чинного на момент видачі таких накладних, щодо їх оформлення.

Також суд зазначає, що для з'ясування руху активів, у процесі здійснення господарської операції необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

У власності позивача знаходяться завод з переробки шкірсировини (виробничі площі, обладнання, транспортні засоби, спеціалізований транспорт, тощо) та складські приміщення за адресою м. Львів вул. Городницька, 54. Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються Актом контрольної перевірки інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів станом на 28.01.2010 року, який надавався на запит ДПІ у Сихівському районі м. Львова №838/24-020 від 25.01.2010 року в межах проведення планової перевірки товариства.

Штат товариства укомплектований працівниками необхідної кваліфікації (на час проведення перевірки 54 особи).

На момент виникнення спірних правовідносин продавець - ТзОВ «Лаванда-Континент» за інформацією про види діяльності, мало право здійснювати оптову торгівлю, в тому числі шкірсировиною, згідно з КВЕД 51.90.0 - Інші види оптової торгівлі. Вказаний вид діяльності не потребує отримання ліцензії.

На підставі договору оренди б/н від 03.01.2008 року ТзОВ «Лаванда-Континент» орендувало офісне приміщення за адресою м. Львів, вул. Природня, 5 та частину складського приміщення за адресою м. Львів, вул. Городницька, 54 (належать ТзОВ «Геос-Львів), за які сплачувало орендну плату. У орендованих складських приміщення товариство зберігало шкірсировину, хімматеріали та шкіряний напівфабрикат ВЕТ-Блу.

Як вбачається з Акта податкової перевірки №504/23-2/31805375 від 24.03.2011року «Про результати документальної позапланової перевірки ТзОВ «Лаванда-Континент» з питань правових відносин з ТзОВ «Геос-Львів» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року», ТзОВ «Лаванда-Континент» здійснювало продаж шкірсировини ВРХ та хімматеріалів для її обробки ТзОВ «Геос-Львів», в тому числі відповідно до договорів від 01.06.2009 року №0106-1 та від 01.06.2009 року №0106-2.

У відповідності до висновків зазначеного Акта, перевіркою не встановлено порушень законодавства при здійснені господарських операцій між ТзОВ «Лаванда-Континент» та позивачем.

Передачу товару здійснено за адресою м. Львів, вул. Городницька 54 (складські приміщення у власності ТзОВ «Геос-Львів» та користуванні ТзОВ «Лаванда Континент») та оформлено підписанням сторонами накладних на передачу товару та передачею продавцем покупцю податкових накладних. Приймання товару здійснювалось покупцем на склад ТзОВ «Геос-Львів», де останній зберігався до передачі у виробництво. Отримання товару на склад покупця, подальша передача товару у виробництво та отримання готової продукції підтверджуються також складськими документами, а саме : Звітами про рух матеріальних цінностей по складу хімматеріалів, шкірсировини та готової продукції відповідно, за жовтень 2009 року - лютий 2010 року.

Судом встановлено, що розвантаження, завантаження та транспортування придбаного товару (який розміщується на спеціальних дерев'яних піддонах) в просторі: склад-склад, склад-виробництво, та результату переробки - шкіряного напівфабрикату: виробництво-склад, та склад-покупець здійснювалось спецтехнікою (автонавантажувачі), яка перебували у власності ТзОВ «Геос-Львів» (Відповідно до Акта контрольної перевірки інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів станом на 28.01.2010 року).

Умовами договорів від 01.06.2009 року № 0106-1 та від 01.06.2009 року № 0106-2 не встановлено порядку доставки (транспортування) товару продавцем. У відповідності до п 3.2. договорів, передача товару здійснюється на складі покупця. Факт передачі посвідчується накладними на передачу товару підписаними уповноваженими представниками сторін.

Зокрема, факт приймання-передачі товарів у даному випадку підтверджено видатковими та податковими накладними, якими і зафіксована відповідна операція, що відповідає ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом також встановлено, що транспортування товару ТзОВ «Лаванда Континент» на територію складу по вул. Городницька, 54 від постачальників вказаного товариства здійснювалась перевізниками, з якими ТзОВ «Лаванда Континент» укладено відповідні договори; транспортування товару оформлено товарно-транспортними накладними.

Зобов'язання ТзОВ «Лаванда Континент», що виникли внаслідок виконання договорів від 01.06.2009 року №0106-1 та від 01.06.2009 року №0106-2, було відображено зазначеним товариством у податковій звітності.

Суд зазначає, що для установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

На підтвердження використання у своїй господарській діяльності товарів, придбаних у контрагента ТзОВ «Лаванда Континент», позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів а саме: накладні вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, документи на списання ТМЦ у виробництво, що підтверджує рух товару з моменту передачі зі складу у виробництво до отримання на склад результату переробки - шкіряного напівфабрикату «Вет- блу»; договори на реалізацію шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», видаткові накладні, що підтверджують подальший продаж товариством шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», виготовленого із сировини та з використанням хімматеріалів, які придбано у ТзОВ «Лаванда Континент» та докази отримання коштів за реалізований товар.

Вказані докази в сукупності свідчать про використання позивачем у своїй господарській діяльності товарів, придбаних у контрагента ТзОВ «Лаванда Континент».

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем вимог п. 5.1., п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3., п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.3., п. 1.7., п. 1.8., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.7.1., п. п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТзОВ «Лаванда Континент» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом у акті податкової перевірки від 20.04.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з ТзОВ «Лаванда Континент» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, показами свідків але й реальними діями позивача щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «Геос-Львів», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище правових норм, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Лаванда Континент», а також висновки про заниження податку на прибуток на суму 1580017 грн. та завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 1506450 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Необґрунтованими, на думку Суду, є покликання відповідача у акті податкової перевірки стосовно відсутності у контрагента позивача ТзОВ «Лаванда Континент» трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства тощо. Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платни ка податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року. «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

У іншому листі Вищого адміністративного суду від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» акцентується увага на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України зазначається, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

З огляду на наведені обставини Суд дійшов висновку про протиправність податкових-повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001212321 та № 0001222321 від 11.05.2011 року, а адміністративний позов у цій частині слід задовольнити.

Стосовно позовних вимог про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000551721 від 06.05.2011 року Судом встановлено наступне.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. п. «ї» п 1.3. ст. 1, п. 3.2. ст. 3, п. п. 4.2.1. п 4.2. ст. 4, п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з неутриманням та не перерахуванням податку з доходів фізичних осіб в розмірі 33290,58 грн.

Як зазначається у акті податкової перевірки, дане порушення виникло у зв'язку з оплатою ТзОВ «Геос-Львів» на користь ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень» вартості авіаквитків, за якими здійснювали авіаперельоти фізичні особи - нерезиденти, які не є працівниками підприємства.

Скасовуючи рішення судів в цій частині, Вищий адміністративний суд України вказав на необхідність дослідження правовідносин, що виникли між фізичними особами-нерезидентами та позивачем у зв'язку з придбанням останнім авіаквитків для цих осіб, та встановити, чи є вартість придбаних авіаквитків доходом цих фізичних осіб-нерезидентів з джерелом його походження з України, що підлягає оподаткуванню у відповідності до норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також, чи є позивач податковим агентом цих нерезидентів стосовно таких доходів.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємством укладено цивільно-правові угоди - Договори про надання посередницьких послуг від 01.10.2009р., з фізичними особами нерезидентами, які не є працівниками підприємства, а саме з : ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

У відповідності до умов вказаних договорів Виконавець за завданням Замовника зобов'язується надавати посередницькі послуги, визначені у договорі, а Замовник зобов'язується оплатити підтверджені послуги Виконавця, у розмірі, в порядку та в строки, визначені в Договорі. У відповідності до п 2.2. цих договорів, Замовник бере на себе зобов'язання оплатити авіа перельоти, які здійснюються виконавцем для виконання договору.

ТзОВ «Геос-Львів» на підставі рахунків фактур ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень», платником по яких є позивач, придбано авіа квитки на загальну суму 110 968,6грн. Оплату проведено шляхом переказу коштів з поточного рахунку ТзОВ «Геос-Львів» на рахунок ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень», що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками АТ «ОТП Банк» по рахунку позивача. В подальшому, по придбаних авіа квитках здійснювали перельоти фізичні особи нерезиденти, виконавці згідно цивільно-правових договорів від 01.10.2009р.

Як визначено пп. 9.11.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Відповідно до пп. "ї" п. 1.3 ст. 1 цього ж Закону, дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Тобто, доходи фізичних осіб - нерезидентів, одержувані за договорами цивільно-правового характеру, зокрема від надання незалежних посередницьких послуг, включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу таких платників податку і повинні оподатковуватися податковим агентом при їх нарахуванні (пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону).

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону встановлено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Тобто, за аналізом вказаної правової норми, під доходом розуміється сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податку саме у власність або нарахованих на його користь.

В свою чергу, для визначення доходу з джерелом його походження з України, останній окрім кваліфікації як дохід, повинен одержуватись платником податку або бути нарахованим на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України або якщо джерело виплати (нарахування) якого знаходиться на території України.

Поряд з цим, умовою набуття юридичною особою статусу податкового агента нерезидента фізичної особи, є виплата чи нарахування доходу такій особі.

Умовами договорів від 01.10.2009р., а саме розділом 4 «Підстави для розрахунку і порядок оплати», передбачено, що підставою для проведення розрахунку за надані послуги є укладений Виконавцем від імені Замовника Договір поставки сировини. Замовник проводить розрахунок з Виконавцем після надання Виконавцем довідки про присвоєння ідентифікаційного коду та з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб за ставкою 30%.

Винагорода за вказаними договорами виплачується виключно у вигляді відсотку від вартості поставленої сировини, за укладеними Виконавцем, в порядку виконання умов цього договору, Договорами поставки сировини (п.4.3 договорів). Саме дана виплата є доходом виконавців за вказаними договорами та підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, про що зазначено і безпосередньо в договорі (п.4.4.).

Беручи до уваги те, що грошові кошти у розмірі 33 290,58 грн. позивачем на користь фізичних осіб не нараховувались, у власність цих фізичних осіб не передавались, придбані позивачем авіа квитки фізичні особи у власність не отримували, оскільки не могли розпорядитись ними (відчужити, замінити, передати чи використати інакше, як на виконання умов договору укладеного з позивачем) без участі позивача як покупця квитка, суд приходить до висновку, що сплачені позивачем юридичній особі грошові кошти не підпадають під визначення об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, не є доходом в розумінні п. 1.2. Закону та не можуть вважатися виплатою чи винагородою за цивільно-правовим договором.

Перераховані позивачем грошові кошти на оплату авіа квитків пов'язані виключно з виконанням зобов'язань між двома господарюючими суб'єктами, один з яких здійснює реалізацію квитків, а інший їх придбання, з метою використання в господарській діяльності. Дана позиція і підтверджена Ухвалою ВАС України у справі №К-19334/09 від 07.07.2010р.

Крім того, на підставі проведеної роботи вказаними особами надано головному консультанту ТзОВ «Геос-Львів» ОСОБА_9 детальний звіт про виконану роботу, а саме «Отчет группы специалистов по итогам исследования рынка поставщиков необработанной кожи Мозамбіка. Мапуту, Мозамбик, ноябрь 2009- апрель 2010г», який, однак, за умовами договорів, не є підставою для оплати наданих послуг.

В матеріалах справи також містяться звіт про закордонне службове відрядження від 21.01.2010 року, протокол ТзОВ «Геос-Львів» №0205/11-1 від 02.05.2011р., Листи від 15.05.2011р та від 10.06.2011р., Наказ №2514-1 від 25.01.2014року та копія електронного авіа-квитка від 25.03.2014року, які свідчать про триваючий стан переговорів щодо співпраці з питань імпорту сировини з республіки Мозамбік.

Наведені обставини в сукупності підтверджують реальність операцій, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Судом також враховано додаткові угоди від 29.09.2011року, якими продовжено термін дії договорів з нерезидентами до 31.12.2012року та передбачено компенсацію виконавцями понесених замовником витрат на придбання авіа квитків, якщо поставка сировини до закінчення терміну дії договору не відбудеться, а також надані позивачем докази часткового повернення вартості квитків нерезидентами на час розгляду справи так як поставка сировини у визначені договорами строки здійснена не була.

Отже, витрати на придбання авіа квитків не є доходом в розумінні п. 1.2. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" оскільки позивачем на користь фізичних осіб не нараховувались, кошти та авіа квитки у власність цих фізичних осіб не передавались, а відтак не є і доходом з джерелом його походження з України в розумінні пп. "ї" п. 1.3 ст. 1 , пп. 4.2.1 п 4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки не є виплатою чи винагородою за цивільно-правовим договором, а підприємство позбавлене можливості утримати податок з доходів фізичних осіб при придбанні авіа квитків.

Крім того, податковою перевіркою встановлено порушення абзацу «г» п. п. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1. ст. 7, п. п. 8.1.1., п. п. 8.1.2., п. п. 8.1.8. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та порушення п. п. 1.3., п. п. 1.12. п. 1 розділу І, п. п. 1.5. п. 1 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон у зв'язку з неутриманням та не перерахуванням податку з доходів фізичних осіб в розмірі 17451,65 грн.

Як зазначається в акті перевірки дане порушення виникло у зв'язку з оплатою ТзОВ «Геос-Львів» на користь ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень» грошових коштів за придбані квитки, за якими здійснював авіаперельоти у службові відрядження працівник підприємства ОСОБА_9

Визначаючи грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, податковий орган покликається на відсутність зв'язку службового відрядження з основною діяльністю підприємства.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем до перевірки надано наказ на відрядження ОСОБА_9, посвідчення про його відрядження та копію закордонного паспорту з відмітками про перетин кордону і візою країни відрядження.

Відповідно до п. п. 5.4.8. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку - підприємства, установи, організації включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, в тому числі витрати на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

У відповідності до п. 6 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Компенсаційні виплати (відшкодування), що здійснюються працедавцем, зокрема виплати відповідно до встановлених законодавством гарантій і компенсацій при службових відрядженнях, включаючи працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, не є доходом чи додатковим благом таких працівників у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (п. п. 4.3.3. п. 4.3. ст. 4 Закону).

Витрати на авіапереліт до місця відрядження є реальними витратами підприємства для виконання працівником службового завдання, які підтверджені відповідними документами, і з яких у подальшому працівник не зможе отримати додаткового блага (для використання в особистих цілях тощо).

Тобто, витрати на авіапереліт працівників підприємства під час службового відрядження не розглядаються як доходи їх одержувачів (працівників), що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

Крім того, в матеріалах справи наявний результат досягнення мети службового відрядження ОСОБА_9, який знайшов відображення у звіті групи спеціалістів за наслідками вивчення ринку постачальників необробленої шкіри Мозамбіка за листопад 2009р. - квітень 2010 р. та листопад 2010 року - січень 2011 року, Мапуту, Мозамбік, який підтверджує взаємозв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства - виробництво і обробка шкіри.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000551721 від 06.05.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню, а адміністративний позов у цій частині слід задовольнити.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. ст. 49, 70 КАС України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001212321 та № 0001222321 від 11.05.2011 року, а також № 0000551721 від 06.05.2011 року не відповідають критеріям, визначеним ч.3 ст.2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001212321 від 11.05.2011 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001222321 від 11.05.2011 року.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби №0000551721 від 06.05.2011 року.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» (ЄДРПОУ 30539282) 3 (три) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 18 квітня 2014 року.

Суддя Сподарик Н.І.