Постанова № 38340369, 24.02.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

24 лютого 2014 року справа № 814/4719/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомТОВ "Легіон Авто", вул. Космонавтів, 81/1, м. Миколаїв, 54028

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.13 р. № 0002052201, № 0002062201 В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Легіон Авто" (далі - позивач, Товариство) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу нараховані податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість (далі - ПДВ) і застосовані штрафні санкції.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на надання відповідачу всіх первинних документів, які підтверджують склад витрат Товариства. Вказав на фактичне отримання ним всіх послуг від контрагентів, ПДВ в ціні яких було включено ним до податкового кредиту. Вважає, що нарахування ДПІ спірними рішеннями податку на прибуток підприємств і ПДВ, носить протиправний характер.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях зазначив, що позивач сформував податковий кредит за рахунок операцій із сумнівними контрагентами, які не могли надати Товариству послуги, обумовлені змістом правочинів. З приводу завищення витрат позивача, які вплинули на вірність сплати податку на прибуток підприємств, відповідач заперечень не надав (т. 2 а. с. 94-97).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Під час розгляду справи за загальними правилами КАС України обидві сторони подали суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 2 а. с. 105, 126). Згідно ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності та приймаючи до уваги те, що їх вимоги і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

У вересні 2013 р. ДПІ провела планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 7 лютого 2011 р. до 31 грудня 2012 р., результати якої оформлені актом від 11 жовтня 2013 р. № 461/14-02-22-01/37518274 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 29-49).

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем:

- ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.27., 14.1.36., ст. 138 п. 138.2., 138.10. пп. 138.10.3., ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 228235,0 грн.;

- ст. 185 п. 185.1., ст. 198 п. 198.1., 198.3. ПК України, в частині заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на суму 37164,0 грн.

На підставі акту перевірки, 25 жовтня 2013 р. відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 0002052201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 228235,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 30772,0 грн.;

- № 0002062201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 37164,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 9291,0 грн. (т. 1 а. с. 50, т. 2 а. с. 128).

Як слідує з акту перевірки (т. 1 а. с. 37-41), висновок відповідача про завищення Товариством витрат ґрунтується на тому, що останній відніс до їх складу вартість запчастин, які використовувались при гарантійному ремонті автомобілів, за відсутності обліку осіб, які отримали ремонтні послуги, що, на думку ДПІ, є порушенням ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. абз. 3 ПК України, яка визначає, що відсутність обліку таких осіб не дає позивачу права на збільшення витрат.

Згідно ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. ПК України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін.

Згідно п. 5 Порядку обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 28 лютого 2011 р. № 112 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 березня 2011 р. за № 356/19094, облік покупців ведеться платниками податку самостійно у Книзі обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування) (далі - Книга).

В матеріалах справи мається запит ДПІ про надання Товариством цієї Книги, актів виконаних робіт та видаткових накладних (т. 1 а. с. 52). В першу чергу, суд звертає увагу на те, що перевірка позивача проводилась з 16 до 27 вересня 2013 р., тоді як запит датований значно пізніше - 4 жовтня 2013 р., тобто запит направлено позивачу вже після завершення виїзної перевірки, на стадії оформлення її результатів. За змістом ст. ст. 85-86 ПК України, податковий орган має право запитувати і отримувати від платника податків документи виключно під час проведення перевірки, а не на етапі оформлення акту перевірки, а тому суд приходить до висновку, що відповідач взагалі не мав права направляти позивачу такий запит після завершення перевірки.

Стаття 44 п. 44.6. абз. 2 ПК України визначає, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Позивач подав відповідачу запитувані документи, в тому числі Книгу, 23 жовтня 2013 р., що підтверджується листом із відбитком вхідного штампу ДПІ (т. 1 а. с. 54), а спірні податкові повідомлення-рішення прийняті 25 жовтня, а тому відповідач, згідно вищенаведеної норми ПК України, повинен був врахувати подані позивачем документи, чого ним зроблено не було.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність у позивача обліку покупців, які отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), який (облік) ведеться шляхом внесення відповідних записів до Книги, спростовуються встановленими судом обставинами справи, в тому числі і наданою позивачем копією Книги (т. 1 а. с. 55-71), а тому позивач на підставі ст. 140 п. 140.1. пп. 140.1.4. ПК України мав право включити до складу своїх витрат вартість автозапчастин та гарантійного ремонту, відповідно, податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2013 р. № 0002052201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 228235,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 30772,0 грн. є протиправним і підлягає скасуванню.

Оцінюючи законність іншого спірного рішення, суд зазначає таке.

Протягом періоду, який перевірявся, позивач уклав наступні правочини:

- 1 вересня 2011 р. договір із ТОВ "Ауріт", за умовами якого контрагент зобов'язувався виконувати роботи із передпродажної підготовки автомобілів, які обумовлювались актами;

- 1 вересня 2011 р. договір про надання послуг із ТОВ ВКФ "ЗЕВ", яке надавало позивачу рекламні послуги;

- 1 жовтня 2011 р. договір із ТОВ "Ружик-70", аналогічний умовам договору із ТОВ "Ауріт";

- 1 грудня 2011 р. договір із ТОВ "Ружик-70", аналогічний за умовами договору із ТОВ ВКФ "ЗЕВ" (т. 2 а. с. 45-56).

Відповідач заперечує фактичне отримання цих послуг позивачем та вважає, що позивач не довів розумну ділову мету, яка б обумовлювала необхідність цих послуг в господарській діяльності позивача, з чого робиться подальший висновок про штучність податкового кредиту, сформованого за операціями із цими контрагентами. Суд знаходить ці доводи ДПІ недоведеними.

Так, оскільки відповідач провів виїзну перевірку Товариства, для підтвердження свого висновку про штучність правочинів із вищепереліченими контрагентами, він повинен був в першу чергу вжити заходи, спрямовані на перевірку наявності чи відсутності результатів цих послуг. В той же час, як слідує за акту перевірки, доводи відповідача ґрунтуються тільки на тому, що ТОВ "Ауріт" було ліквідовано, а ТОВ ВКФ "ЗЕВ" і ТОВ "Ружик-70" були ліквідовані, але не зняті з податкового обліку. Також відповідач вказує на відсутність у контрагентів необхідних умов для надання позивачу відповідних послуг, однак при цьому не посилається на акти перевірок цих суб'єктів господарювання, які б фіксували ці обставини, в той час як за змістом ПК України, такі обставини повинні документуватись відповідними актами. Не можуть бути взяті судом до уваги і попередні зауваження відповідача про ліквідацію контрагентів, оскільки акт перевірки Товариства не містить доказів того, що така ліквідація відбулась до укладення позивачем договорів, не надано таких доказів відповідачем і під час судового розгляду, тоді як ст. 71 ч. 1 КАС України вимагає від відповідача довести перед судом ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Фактичне отримання позивачем послуг від ТОВ "Ауріт", ТОВ ВКФ "ЗЕВ" і ТОВ "Ружик-70" підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а отримання рекламних послуг підтверджується і фотознімками (т. 2 а. с. 59-61).

Що стосується посилання ДПІ на недоведеність розумної ділової мети в правочинах позивача, то виходячи із презумпції правомірності рішень платника податку, закріпленого ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.4. та ст. 56 п. 56.21. ПК України, відповідач не має права перекладати на позивача обов'язок її доведення - навпаки, заперечуючи необхідність таких послуг для господарської діяльності позивача, саме відповідач повинен навести аргументи на підтвердження цього доводу, тоді як в акті перевірки про це зазначено бездоказово.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 4588,0 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1247 від 7 листопада 2013 р. (т. 1 а. с. 2), який підлягає присудженню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0002052201, № 0002062201, прийняті державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 25 жовтня 2013 р., визнати протиправними і скасувати.

3. Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Легіон Авто" судовий збір в сумі 4588,0 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз