Рішення № 38338226, 15.04.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/18/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2014 Справа № 908/792/14

м. Запоріжжя провадження № 3/18/14

За позовом: Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. О. Гончара, 28-А, ідентифікаційний код 23647276)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 3, ідентифікаційний код 01056273)

про стягнення заборгованості в сумі 1 561, 19 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Рикун А.В.

Представники:

від позивача: Тихонов В.В., начальник юридичного відділу, довіреність № 27 від 03.04.2014р.

від відповідача: Мальчев В.Є., начальник юридичного відділу, довіреність від 11.12.2013р. № 8199

ПрАТ "Юнікон" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПрАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 120369 від 06.06.2012р. в сумі 41 155, 37 грн., а саме: 39 594,18 грн. основного боргу, 542, 93 грн. пені, 501, 16 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 517, 10 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 11.03.2014р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 1, 12, 22, 33, 34, 38, 39, 43, 66, 67 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст. 530, 692, 712 ЦК України.

Ухвалою від 12.03.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/792/14, справу до розгляду в засіданні суду призначено на 27.03.2014р. об 11 год. 00 хв.

Іншою ухвалою від 12.03.2014р. у справі № 908/792/14 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 27.03.2014р. розгляд справи відкладений на 15.04.2014р. о 10 год. 30 хв.

В судовому засіданні 15.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 18.04.2014р.

Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В судовому засіданні 15.04.2014р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у заяві про уточнення розміру позовних вимог, яка надійшла до суду 15.04.2014р., просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 542, 93 грн. пені, 501, 16 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 517, 10 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 3.10 цієї ж постанови пленуму, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Отже, заява позивача про уточнення розміру позовних вимог розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних та прийнята судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки № 120369 від 06.06.2012р. він передав відповідачу за видатковою накладною від 18.06.2013р. № Юбл51 товар на загальну суму 39 594, 18 грн.

За умовами договору замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів з дня підписання Акту приймання - передачі товару та отримання оригіналу рахунку на оплату товарів.

18.06.2013р. між сторонами підписаний акт приймання - передачі товару, до якого додано оригінал рахунку - фактури № Юбл51 від 18.06.2013р.

Таким чином, кінцевим строком оплати поставленого товару є 17.09.2013р.

Оскільки станом на 17.02.2014р. оплата за поставлений товар не здійснена, йому нараховано пеню, 3 % річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.04.2014р. не заперечив проти зменшених позовних вимог позивача. Також підтримав заяву від 14.04.2014р. № 1819 в якій підтвердив сплату суми основного боргу в розмірі 39 594, 18 грн.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПрАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" (Замовник) та ПрАТ "Юнікон" (Постачальник) укладений договір поставки № 120369 від 06.06.2012р. (із змінами, внесеними додатковими угодами № 1 від 28.12.2012р., № 2 від 18.04.2013р.) за умовами якого Постачальник зобов'язується у 2012-2013 роках поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені у Специфікації (ях) - додатку (ах) до цього Договору, а Замовник - прийняти і оплатити товари на умовах цього Договору (п.1.1 Договору).

Як зазначено в п. 1.2 Договору, найменування (номенклатура, асортимент) товарів: відповідно до Специфікації (ій) додатку (ів) до цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Постачальник повинен передати (поставити) Замовнику товар (товари), якість яких відповідає умовам зазначених у стандартах, технічних умовах, іншій технічній та/або нормативній документації, яка встановлює вимоги до їх якості. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються у Специфікації (ях) - додатку (ах) до цього Договору.

Пунктом 4.1 Договору сторони визначили, що розрахунки зав кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі.

Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів з дня підписання Сторонами за цим договором Акту приймання-передачі товару та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В Атах приймання - передачі товару Сторони за цим договором повинні зазначити найменування, асортимент, кількість та ціну товарів, номер та дату Договору, номер та дату заявки на постачання товару, дату отримання Постачальником заявки на постачання товару, реквізити видаткової накладної за якою отриманий товар, інші відомості при необхідності. Акт приймання-передачі товару повинен бути скріплений печатками Сторін за Договором, у разі якщо Акт приймання - передачі товару не скріплений печатками Сторін за Договором, він вважається не підписаний (п.4.2 Договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на суму 39 594, 18 грн., що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною № Юбл51 від 18.06.2013р. та актом № 15 від 18.06.2013р. приймання - передачі товару по договору поставки № 120369 від 06.06.2012р. згідно заявки № 3070/03 від 03.06.2013р., яка отримана Постачальником 13 червня 2013р. (а.с.26-27).

Акт № 15 від 18.06.2013р. приймання - передачі товару підписаний обома сторонами та скріплений печатками товариств.

Позивач несвоєчасно виконав свої грошові зобов'язання за договором та здійснив оплату за отриманий товар 04.03.2014р. на суму 12 552, 89 грн. та 31.03.2014р. на суму 27 041, 29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1500 від 04.03.2014р., № 2208 від 31.03.2014р.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України.

Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки № 120369 від 06.06.2012р.

Відповідно до ч.1,2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Товар на суму 39 594, 18 грн. отриманий відповідачем 18.06.2012р., що підтверджено видатковою накладною № Юбл51 від 18.06.2013р. та актом № 15 приймання - передачі від 18.06.2014р.

За приписами п. 4.2 Договору, Замовник зобов'язаний оплатити поставлений товар протягом 60 банківських днів з дня підписання Акту приймання-передачі товару та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором поставки № 120369 від 06.06.2012р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Товар за видатковою накладною № ЮБл51 від 18.06.2013р. за договором № 120369 від 06.06.2012р. та рахунком на попередню оплату № ЮГо06643 від 17.06.2013р. прийнятий відповідачем 18.06.2013р.

Тому вказані видаткова накладна та рахунок є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в п.4.2 Договору період.

Несвоєчасність виконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару встановлена судом і не заперечується відповідачем.

У зв'язку з цим, посилаючись на умови Договору та діюче законодавство, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 542, 93 грн. пені, 501, 16 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 517, 10 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Як зазначено в п. п. 7.2.1 договору поставки № 120369 від 06.06.2012р., у разі порушення строків оплати отриманого товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 542, 93 грн. пені за період з 18.09.2013р. по 18.02.2014р. підлягають задоволенню повністю. Розрахунок у позовній заяві (а.с. 4) в цій частині перевірений судом і не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором на поставки № 120369 від 06.06.2012р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 501, 16 грн. - 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю. Розрахунок у позовній заяві (а.с. 4) в цій частині є вірним.

Також позивач просить стягнути з відповідача 517, 10 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Суд приймає до уваги, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с. 4 ), господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 39 594, 18 грн. за період з жовтня 2013р. по лютий 2014р. (індекс інфляції 101, 91384768) сума втрат від інфляції склала 757, 77 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки відповідне клопотання в частині стягнення втрат від інфляції грошових коштів від позивача до господарського суду не надходило, суд задовольняє заявлену позивачем суму втрат від інфляції в розмірі 517, 10 грн., тобто в межах позовних вимог.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" (69095, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 3, ідентифікаційний код 01056273) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. О. Гончара, 28-А, ідентифікаційний код 23647276) 542 (п'ятсот сорок дві) грн. 93 коп. пені, 501 (п'ятсот одну) грн. 16 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 517 (п'ятсот сімнадцять) грн. 10 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

3. Повне рішення складено 18.04.2014р.

Суддя В.М. Соловйов